3.5 Запитання до розділу 3

1. Що таке «наукова творчість»?

2. Яка структура генетичного пізнання?

3. В чому полягає «брейнстормінг»? Хто його вперше запропонував?

4. Які виділяють аспекти єдності наукового знання?

5. Що таке теоретизація знань?

6. Яка різниця між математизацією та теоретизацією?

7. В чому полягає самоорганізація пізнавального процесу?

8. Що таке «соціокультурна природа наукового пізнання»?

9. Що таке «соціокультурна обумовленість»?

10. Які стани виділяє В.С.Стьопін, в розвитку ідеалів і норм природничо-наукового пізнання?

Розділ 4 Проблеми створення штучного інтелекту

4.1 Штучне і природнє

Штучне і природнє – загальнонаукові поняття, які вказують на різні способи існування об’єктів діяльності і культури. Взагалі системи діяльності є результатом взаємодії і поєднання різних механізмів : штучного, що регулюється цілями, нормами і природнього (спонтанні процеси, середовища). Всі організовані культури і процеси, середовща. Всі організовані культури і діяльності є штучно-природніми утвореннями. Тому вони не можуть бути описані однорідними термінами і вимагають бінарних, удалістичних схем.

Нова епістимічна ситуація пов’язана з тим, що об’єктом дослідницької уваги стають уже не чисто природні об’єкти, а вторинні процеси оприродження, артефікації. Наприклад, масиви свідомості, людино-машинні системи, навчання. Традиціїні опозиції (протилежності) типу “культура-природа”, інстинкт-розум “доповнюється штучне-природнє”.

Відомий австрійський вчений-економіст, політик, лауреат Нобелівської премії Хайек застосовує категорію природнє на процес культурної еволюції, підкреслюючи спонтанність і незалежність від свідомих намірів окремих індивідів. Поппер висуває на перший план штучний характер культурних і моральних норм. Норми культури піддаються оцінкам і люди можуть нести певну відповідальність. Природнє не критикується. Мета між штучним і природнім не є абсолютною. Тлумачення співвідношення штучного та природнього історична. Відділяються різні аспекти проблеми оптологічні , логічні, іносеологічні, семіотичні, антропологічні. Традиційні форми відношень між штучним і природнім неадекватні новій соціокультурній реальності.

Існує така історико-філософська проблема : як співвідносяться між собою свідомі дії окремих суб’єктів, які реалізують ті чи інші нормативні уявлення (цільові, проектні) і “природній” хід історії визначуваний наявними матеріальними і соціокультурними умовами. Маркс поставив цю проблему, розмірковуючи про природно-історичний процес. Суспільство розвивається історично в залежності від епохи, періоду людства, знань, техніки, науки. І водночас розвиток суспільства має свою логіку, незалежно від людини (прородній процес). Російський філософ І. Щедровіцкий вважав, що існують дві оптологічні системи, дві організованості діяльності –природні і штучні. Поппер дотримувався такої думки : існує дуалізи фактів і норм, тобто взаємна незалежність феноменальних і нормативних описів.

Принцип можливості. Принцип можливості (потенціальної здійсненності) означає : можливо все, що не суперечить основоположним науковим філософським, пізнавальним принципам, мислення, логіки.

Оцінка можливості вирішення проблеми штучного інтелекту групується на аналізі наявних наукових знань. Наприклад, теорія машин Тьюрінга, теорія формальних нейронних сіток (Маккалока-Пітта). Ці теорії довели, що будь-яка функція мислення описана логікою і однозначно, тобто за допомогою скінченого числа слів мовою з певною семантикою, в принципі може бути реалізованою машиною Тьюрінга (передана комп’ютеру).

Технічна реалізованість. Має місце незбіг можливостей вирішення проблем на рівні можливості і на рівні технології здійсненності. Не все що можливе на одному рівні, можливе на іншому. Тому при створенні штучного інтелекту треба врахувати можливість наявність технологічних засобів.

Соціально практична діяльність. При створенні штучного інтелекту осмислюється соціально-економічні потреби, потреби цивілізації на певних історичних етапах, можливі соціальні наслідки, етичні норми. Соціальна практика в кінцевому результаті рішає проблеми технології реалізації та практичної діяльності створення штучного інтелекту.

Юм запропонував логічний бік проблеми (принцип Юма) : неможливо за допомогою однієї логіки перейти від тверджень із зв’язком “є” до тверджень із зв’язкою “повинен”. В організації управління важливо знайти баланс між контрольованими природними процесами і штучними впливами на систему. В діяльності ніщо не є або штучним або природнім, воно поєднується.

І в теоретичній і в практичній діяльності штучне і природнє застосовується як конструктивні елементи оптологічних схем, як методологічний засіб аналізу конретних систем діяльності. Як реальний принцип самовизначення в діяльності щодо її матеріалу і переходу, що дає основу для прояву свободи, творчості, для прояву активності.

У мові штучне виражається в термінах норм, проектів, цілей, й штучне- (термінах законів, опису моделей).

Природне буття, тобто вузький діапазон температур, тиску, складу повітря в якому існує життя, особливо людське життя вступило у суперечність із штучним буттям. Технологічний світ набув постлюдського виміру. Цивілізація прогресує, а людина заходить у щораз більшу кризу. Технічна діяльність людини на Землі досягає межі.

Свідомі зусилля людства повинні мати гальмівний характер. Штучне буття не просто нас оточує, а проникає нас. Люди лікуються хімічними засобами, а це означає, що замінюють одну хворобу на іншу. З’явились лікарські хвороби.

Із життя людей зникає природній грунт, ми ходимо по асфальтах, бетонах. Разом із взуттям ми відокремлюємся від природнього грунту. Із життя городян зникає природа і не падає чистий дощ, відсутні чиста вода і чисте повітря. Все нагрівається, освітлюється, плавиться електрикою, а не вогнем. Природа стала оточуючим середовищем (клуби, парки, фонтани).

Деградує біологічне. Худоба, птиця, знаходиться в приміщеннях, немає природнього зв’язку природою, рослинами, сонцем, повітрям. Життєвий тонус тварин і людини падає.

Людина сама заперечує користь розуму, техніки. Сучасна технологія вимагає кіборга, а не біологічної людини, в тілесності якої більше половини види.

Лікування стало постійною нормою. Харчування і лікування зливаються. В кожнії країні функціонує індустрія лікування.

Політика, ідеологія, функціонуючі вклади так впливають на людину, шо вона стає штучною (не вирішає справжніх, природніх, зокрема негативних почуттів, думок, бо боїться влади), без самостійного відношення до світу. Має місце механічна поведінка.

“Питання не в тому, чи буде існувати штучний розум, а в тому, як піде його становлення : повністю “знімаючи” людину чи залишаючи її нішу для паралельного існування”. Яка буде діалектика “набутків і втрат в його розвитку”.

Людину просто тяне до всього не штучного, воно заманює полегшенням життя. Але людина не помічає, що штучне, воно ж технічне, автоматичне вбиває саме життя, перетворює людину в якусь особливо штучність, людину-машину, людину-робот. Про це мріяли і писали Вернадський, Ціолковський. Але вони не думали, що таке автротрофне харчування призведе до артрофування самого тіла.

Оштучнення тіла, акт любові, зачаття. Поширюється штучне запліднення. В магазинах типу “Інтим” можна все купити для статевого кохання.

Падає фізична активність людини. Придушуються різні способи заняття фізкультурою вдома, в кабінеті : біг на місці, їзда на велосипеді вдома.

Негуманний розум, егоїстичний розум вбиває життя. Люди одружуються по розрахунку, дітей народжують теж з такого принципу.

Фізична праця зникає, фізичні ігри зникають. Ігри стають інтелектуальними, комп’ютерними. Люди стають біороботами і менше радіють, менше плачуть, більше розраховують, обчислюють. Духи і дезодоранти витісняють природні запахи людського тіла.

Для існуючої розвиненої технології людина як працівник дуже дорога і при цьому робить багато помилок, швидко втомлюється, не встигає, не витримує. Її заміняють різними машинами, пристроями, апаратами. Людина стає “людським фактором”. Здійснюється демонтаж людини як біологічної істоти, писав Кутирьов В. Людину намагаються перетворити в раціональний роботехнічний пристрій.

Так багато (техніка, технологія) стає злом. Зло є другою стороною добра. Така підступність технічногопрогресу полегшує працю людини, урізноманітнюючи їй дозвілля воно вбиває ту ж силу працю, життя, людину. Машини змушують людину працювати і вдень і вночі. Людина працює по 2-3 зміни, виробництво вимагає, отже людина – засіб, виробництво – ціль.

Основне питання сучачного життя, а значить і філософії,– пише російський філософ Кутирьов В. – відношення між природнім і штучним. Установка на їх коеволюцію – останній редуш гуманізму. Не “знімаючи” людину вона орієтує на довго тривалу взаємодію того, що росте і народжується, з тим, що функціонує і находиться. Вона не залишає смислу нашу боротьбу за збереження природи і людське вимірювання техніки, як це має місце у всіх інстинктів. Коеволюціонізм – ідеологія виживання людсьва в постлюдському світі. Ідеологія нації.