- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
- •1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються 11 особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
- •1. До особистих немаинових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- •2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
- •3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
- •1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
- •1) Громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •3. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
- •4. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
56
1. Частина 1 коментованої статті підпорядковує цивільну дієздатність фізичної особи її особистому закону. Необхідність введення колізійної норми щодо цивільної дієздатності фізичних осіб пов'язана з істотними розбіжностями в законодавстві окремих країн у цій сфері: неоднаково визначаються умови і фактори, що впливають на обсяг цивільної дієздатності; існування різних вікових цензів настання повноліття; особа недієздатна за своїм особистим законом може вважатися дієздатною за правом іншої держави, і навпаки. Так, повна цивільна дієздатність фізичних осіб за законодавством Великобританії, Німеччини, Польщі, Росії, Франції, як і більшості країн Європи, настає з 18 років (крім випадків емансипації), однак у Швейцарії — з 20 років, в Японії — з 20 років, в Аргентині — з 22 років, Мексиці — з 25 років. В більшості штатів США повноліття також настає з 18 років, однак в таких штатах, як Алабама, Вайомінг, Міссісіпі та Небраска — з 21 року. На відміну від України, законодавство якої передбачає два вікові рівні цивільної дієздатності фізичних осіб — до 14 років часткова (ст. 31 ЦК України) та від 14 до 18 неповна (ст. 32 ЦК України), цивільне право Грузії (ч. 4 ст. 12 ЦК Грузії), як і німецьке (§ 104 НЦУ) встановлює абсолютну недієздатність малолітніх у віці до 7 років та обмежену дієздатність неповнолітніх у віці від 7 до 18 років (ч. 1 ст. 14 ЦК Грузії та § 106 НЦУ). У законодавстві Великобританії і США обсяг цивільної дієздатності формально взагалі не залежить від віку, а визначається винятково колом правочинів, які неповнолітні можуть самостійно вчиняти.
Оскільки за загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 7 цього Закону при визначенні права, що підлягає застосуванню, необхідно здійснювати тлумачення юридичних норм і понять відповідно до права України, тобто керуватись принципом Іе^е Гогі, зміст дієздатності слід розкривати через поняття, що міститься у ст. 30 ЦК України. Згідно із ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Застосування принципу Іех регзопа1і$ для визначення цивільної дієздатності фізичної особи означає, що особа, яка є дієздатною за особистим законом, повинна вважатися дієздатною і в інших країнах. Однак не завжди фізична особа, яка є недієздатною за особистим законом, вважається такою і в інших державах. З огляду на останнє вітчизняний законодавець у ч. 1 коментованої статті закріпив положення щодо можливості визначення цивільної дієздатності фізичної особи за правом держави місця вчинення правочину (Іех Іосі сопігасіш) або виникнення зобов'язання у зв'язку із завданням шкоди (Іех Іосі деіісіі сотпшзі), якщо інше не передбачено законом.
Застосування останнього правила в різних країнах може обумовлюватися наявністю додаткових умов, зокрема добросовісністю контрагента при вчиненні правочину (ст. 10 польського Закону про МПП) або ж обов'язковістю настання правових наслідків
57
вчинення правочину на території держави укладання правочину (ст. 15 угорського Закону про МПП). Застосування субсидіарної прив'язки Іех Гогі в наведених прикладах спрямоване передусім на захист винятково власного національного цивільного обороту. Прикладом іншого підходу до вирішення цієї проблеми є ст. 36 швейцарського Закону про МПП, згідно із якою сторона, яка не володіє дієздатністю за своїм особистим законом, не має права посилатися на відсутність у неї дієздатності, якщо вона була дієздатна за правом країни вчинення правочину, за винятком тих випадкаів, коли інша сторона знала або повинна була знати про відсутність у неї дієздатності. В даному випадку швейцарська колізійна норма спрямована на захист в першу чергу добросовісного учасника цивільно-правових відносин незалежно від території місця вчинення правочину (у Швейцарії чи в іншій іноземній країні). Аналогічні норми, що спрямовані на захист добросовісних учасників міжнародного цивільного обороту, закріплені і в законодавстві ряду інших країн: ст. 10 ЦК Алжиру, ст. 11 ЦК Єгипту, ст. 12 ЦК Італії, ст. 1197 ЦК РФ, ст. 12 ЦК Сирії та ін.
2. У міжнародному приватному праві одним з істотних аспектів визначення обсягу цивільної дієздатності є можливість визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її дієздатності внаслідок нездатності особи до самостійного вчинення вольових дій. Цій меті у національних правових системах слугує інститут визнання особи недієздатною (ст. 39 ЦК України) або обмежено дієздатною (ст. 36 ЦК України). Підстави та правові наслідки такого заходу прямо передбачені приписами закону і можуть бути застосовані винятково на підставі рішення суду. Матеріальні норми права різних держав містять цілу низку розбіжностей як за підставами визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною, так і за правовими наслідками такого визнання, до того ж слід відзначити і різну процедуру такого визнання. Чимало є різнобіжностей і в питанні визначення закону, який підлягає застосуванню у випадку необхідності визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною. Так, для даного виду відносин деякі держави визнають вирішальним особистий закон фізичної особи (наприклад, ст. 7 Ввідного закону до НЦУ, ст. 15 австрійського Закону про МПП та ін.), а інші — закон країни суду (наприклад, ст. 16 ліхтенштейнського Закону про МПП, п. З ст. 1197 ЦК Російської Федерації та ін.). З огляду на зазначене визначення права, що підлягає застосуванню при подібній процедурі, має важливе практичне значення.
Інститут визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною у міжнародному приватному праві тісно пов'язаний з процесуальними питаннями, а саме, суд якої країни є компетентним оголосити особу недієздатною або обмежено дієздатною, чи буде визнано таке рішення іноземного суду на території іншої держави. Частина друга коментованої статті не розглядає процесуальні аспекти цього питання, а лише вирішує колізійну проблему: право якої держави підлягає застосуванню у разі ініціації процедури визнання фізичної особи недієздатною або обмежено дієздатною,
58
коли таке визнання буде розглядатися українським судом: «Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи». Таким чином, підстави для такого визнання, правові наслідки визнання, підстави і наслідки скасування обмежень дієздатності визначаються українським судом за особистим законом фізичної особи.
Стаття 19. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності
1. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов'язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.
1. Коментована стаття спрямована на визначення права, яке підлягає застосуванню при встановленні права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. Щодо вітчизняного законодавства, то під підприємницькою діяльністю розуміється самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України). Однак, що стосується зарубіжного законодавства, то в даному аспекті можливі різноманітні юридичні конструкції щодо визначення підприємницької діяльності. В правових системах країн з дуалізмом приватного права (зокрема, Німеччині, Франції та Японії) давно вживається дефініція підприємця (комерсанта) як особи, що за своїм правовим статусом відрізняється як від статусу фізичних осіб, так і від правового становища юридичних осіб.
Поряд з цим і в країнах моністичного (єдиного) права існують легальні визначення поняття «комерсант». Так, ст. 2-104 ЄТК США містить наступне визначення поняття комерсант: «Комерсант — це той, хто здійснює операції з товарами певного виду або яким-небудь іншим чином за родом своїх занять поводить себе так, ніби він володіє певними знаннями або досвідом стосовно операцій або товарів, які є предметом правочину, а також той, хто може розглядатися як такий, що володіє цими знаннями або досвідом внаслідок того, що він використовує послуги агента, брокера або особистого посередника, який поводить себе так, ніби він володіє такими знаннями та досвідом».
В європейській доктрині МПП усталеними є два основних підходи до визначення поняття комерсанта (підприємця): об'єктивний (французький) і суб'єктивний (німецький). Відповідно до об'єктивної концепції підприємцями вважаються будь-які особи, які вчиняють торгові правочини в процесі здійснення своєї звичайної професії (ст. 1 ФТК), суб'єктивний підхід грунтується на
59
визнанні комерсантами осіб, прямо перелічених у законодавчому акті (§ 1—3 НТУ). Українське право використовує при кваліфікації правового статусу фізичної особи-підприємця суб'єктивний критерій. Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Безпосередньо порядок проведення державної реєстрації передбачений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. за № 755-ІУ1.
В результаті існування зазначених розбіжностей між законодавствами різних країн цілком ймовірне виникнення ситуації, коли фізична особа, яка зареєстрована як підприємець в Україні, не буде визнана підприємцем за французьким правом (якщо воно є її особистим законом). З метою запобігання виникненню подібних колізій коментована стаття передбачає в якості права, що підлягає застосуванню при визначенні можливості фізичної особи здійснювати підприємницьку діяльність, право держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. Отже, якщо фізична особа (іноземний громадянин, особа без громадянства або громадянин України) зареєстрована у встановленому законом порядку як підприємець на території України, її право займатися підприємницькою діяльністю буде визначатися за чинним законодавством України. В такому випадку для даних осіб право держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець, буде співпадати із загальною колізійною нормою про правоздатність у відповідності з принципом національного режиму.
Якщо ж зазначені фізичні особи зареєстровані як підприємці за кордоном, а здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, то їх право на здійснення такої діяльності буде визначатися відповідно до приписів норм права іноземної держави, де вони зареєстровані. При цьому слід мати на увазі, що у відповідності з іноземним правом будуть вирішуватися питання, які пов'язані з встановленням змісту суб'єктивного цивільного права цієї особи на таку діяльність, а що стосується конкретних умов та порядку здійснення підприємницької діяльності, то вони будуть визначатися в силу принципу національного режиму за приписами норм українського права.
В диспозиції цієї статті передбачено також субсидіарний колізійний припис з відсиланням до права держави основного місця здійснення підприємницької діяльності, якщо правило місця реєстрації не може бути застосоване у разі, коли в певній іноземній країні фізична особа може здійснювати підприємницьку діяльність без вчиннення яких-небудь формальних актів, що наділяють її статусом підприємця. Питання про те, чи є та чи інша країна основним місцем здійснення підприємницької діяльності, можна вирішувати тільки шляхом проведення ретельного аналізу конкретних обставин (таких, як частка прибутку, що отримана на території тієї чи іншої країни, розмір сплачених при цьому
1 Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст. 263.
60
податків, мит та інших обов'язкових зборів, характер і тривалість підприємницької діяльності в цій країні, наявність банківських рахунків, за якими здійснюються розрахунки, пов'язані з підприємництвом, тощо). В якості орієнтира можна використовувати поняття чинного податкового та іншого законодавства, яке регулює підприємницьку діяльність в певній країні, наприклад, «місце надання послуг, виконання робіт», «дохід з джерелом його походження з України», «країна — джерело одержання доходів», «основне місце господарської діяльності» тощо.
Стаття 20. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою