• ІІсиходіагностична ситуація

Взаємодія між суб’єктами психодіагностичного процесу завжди відбувається в певному контексті, середовищі, умовах, які _аро сприяють або перешкоджають виявленню особистісних рис досліджуваного. Сукупність таких відносно стійких умов, в яких здійснюється спільна діяльність експериментатора та досліджуваного, називається психодіагностикною ситуацією 139], [42].

Одна з перших класифікацій психодіагностичних ситуацій була запропонована О.Г.Шмельовим [189], який диференціює їх, грунтуючись на двох підставах: 1) хто та з якою метою користується психодіагностичною інформацією; 2) якою є відповідальність _пс;иходіагноста за вибір способу втручання у контекст життєдіяльності досліджуваного. Виходячи з цього, виокремлюються _такі гісиходіагностичні ситуації:

• Дані використовуються спеціалістом-суміжником для встановлення психологічного діагнозу або формулювання адміністративного рішення. Психолог не несе відповідальності за діагноз. Ця ситуація є типовою для використання психодіагнос- гичних даних у медицині, судовій практиці, комплексній лси- _хс*лого-психіатричній експертизі, ситуаціях визначення професійної компетентності та професійної придатності за запитом адміністрації.

• Дані використовуються самим психодіагностом для встановлення психологічного діагнозу (наприклад, з’ясування причин низької успішності у навчанні), хоча втручання у ситуацію досліджуваного здійснюється спеціалістом іншого профілю (наприклад, учителем або вихователем).

• Дані використовуються самим психодіагностом для встановлення психологічного діагнозу в умовах психологічної консультації.

• Діагностичні дані використовуються самим досліджуваним з метою саморозвитку, корекції власної поведінки тощо.

Дещо іншу точку зору щодо проблеми класифікації психодіагностичних ситуацій висловлює В.М.Дружинін [72]. Розглядаючи психодіагностичну ситуацію як систему взаємодії психодіагноста та досліджуваного, він виділяє в ній: 1) мету, яка полягає в отриманні даних про досліджуваного для їхнього подальшого використання при вирішенні науково-практичного завдання; 2) “вхід” у психодіагностичну ситуацію, що характеризується зовнішньою або внутрішньою мотивацією участі досліджуваного в обстеженні та описується параметром “добро- вільність-примусовість”; 3) “вихід” з психодіагностичної ситуації, що визначається тим, хто є суб’єктом визначення на основі наявних результатів психодіагностики подальшого життєвого шляху досліджуваного - сам досліджуваний або інша особа. Відповідно до цих критеріїв В.М.Дружинін пропонує свою типологію психодіагностичних ситуацій (див. нижче табл. 1).

Визнаючи теоретичну (можливість сформулювати вимоги до стандартизації тестів відносно типів психодіагностичних ситуацій) та практичну (можливість відібрати відповідні діагностичній ситуації методики та підвищити тим самим точність вимірювання) корисність розглянутих типологій психодіагносгик- них ситуацій, слід тим не менш наголосити на доцільності їхньої подальшої система-тизації у напрямку врахування часових витрат га специфіки методичного забезпечення для всебічного вивчення особистості досліджуваного.