3.1.2.4. Тести креативності (творчих здібностей)

Креативність як система творчих здібностей розглядається в психології у різних аспектах: як характеристика інтелектуальної сфери [2], [3], [104], [253]; як самостійна та незалежна від інтелекту специфічна форма психічної активності [92], [210]; як сукупність особливих мотиваційно-особистісних якостей [27], [29], [74], [149]. Незважаючи на розбіжності у поглядах авторів на проблему креативності, майже всі вони пов’язують цей феномен, по-перше, зі здатністю людини продуктивно діяти в ситуаціях новизни та невизначеності (при дефіциті інформації та відсутності чітких алгоритмів дій, які гарантовано ведуть до позитивного результату), а по-друге - з можливістю створювати нові та оригінальні ідеї.

Дослідження інтелектуальних передумов креативності, розпочаті Дж.Гілфордом у 40-50-ті роки XX століття, привели до розуміння креативності як прояву дивергентного мислення - типу мислення, що передбачає пошук у різних напрямках та характеризується здатністю до знаходження та постановки проблем; до генерування великої кількості ідей; продукувати різноманітні ідеї (гнучкість); продукувати віддалені асоціації, демонструвати незвичні, нестандартні реакції-відповіді (оригінальність); удосконалювати об’єкт, додаючи деталі; вирішувати проблеми шляхом аналізу та синтезу інформації. Для діагностики дивергентної продуктивності Дж.Гілфордом та його співробітниками була розроблена програма дослідження здібностей, створені та апробовані відповідні тестові методики - тести креативності Південнокалі- форнійського університету [223].

Ідеї Дж.Гілфорда отримали подальший розвиток у працях Е.П.Торренса. На його думку, креативність пов’язана із загостреним сприйняттям недоліків, пробілів та дисгармонії у знаннях, що окреслює творчу проблему, стимулює пошук рішення, виникнення та формулювання гіпотез, перевірку гіпотез, їхню модифікацію та знаходження результату. Виходячи з цього, з метою тестування вказаних аспектів креативності Е.П.Торренсом була здійснена модифікація тестів Дж.Гілфорда та обгрунтована сукупність психометричних показників творчого мислення: легкості (швидкість виконання тестових завдань), гнучкості (кількість переключень з одного класу об’єктів на інший під час відповіді), оригінальності (мінімальна частота даної відповіді в гомогенній групі), розробленості (деталізованість відповіді) [29], [223].

Близькою до цих концепцій є концепція С.Медніка, стрижневими положеннями якої є такі: 1) креативний мисленнєвий процес є формуванням нових асоціацій за сенсом; 2) рівень креативності визначається ступенем віддаленості (особливо на кінцевих стадіях творчого процесу) асоціацій досліджуваного від існуючих у культурі стереотипів; 3) основними показниками креативності є асоціативна швидкість (кількість асоціацій на стимул), широта асоціативного поля та особливості селекції оригінальних асоціацій. Відповідно до цих положень С.Медніком був розроблений тест віддалених асоціацій (КАТ) [74].

Таким чином, ідеї Дж.Гілфорда, Е.П.Торренса, С.Медніка лягли в основу так званого “психометричного підходу" [253], згідно з яким оцінка параметрів (швидкість, оригінальність, гнучкість, деталізованість) креативності здійснюється за допомогою тестів креативності.

Інший напрямок досліджень знаходиться в площині проблеми “креативність і особистість". Узагальнюючи основні напрямки закордонних досліджень креативності в науці та мистецтві, Л.Я.Дорфман і Г.В.Ковальова [71] умовно виокремлюють 4 області досліджень креативних особистостей:

• Риси й мотиви креативних особистостей. Креативність розглядається або як загальна риса особистості (К.Мартіндейл), або як множина пов’язаних між собою особистісних рис (М.Ксік- зентміхалі, Т.Амабайл, М.Коллінз, Р.Кетгелл, Д.Мак-Кіннон та ін.). Характерною особливістю мотивації висококреативних особистостей є широта інтересів, відкритість новому досвіду, пошук новизни, переважання внутрішньої мотивації над зовнішньою (К.Мар- тіндейл).

• "Я" (Е§о, Зеї/) й креативність. Указується на високу силу “Я” у креативних особистостей (Р.Кетгелл, Ф.Беррон), яка корелює з високим рівнем психопатології (Г.Айзенк), самодостатністю (Р.Кеїтелл) та впевненістю в собі (К.Мартіндейл).

• Креативність як самоактуалізація. Креативність розглядається як природна тенденція до особистісного балансу, психічного здоров’я та самоактуалізації. Завдяки останній особистість стає відкритою досвіду, спонтанною, гумористичною, незалежною від нижчих потреб (А.Маслоу), вільною від захистів, нонконформною, здатною жити “добрим життям” (К.Роджерс). У руслі цього підходу Е.Шостромом був розроблений тест самоактуалізації (Регзо- паї огіепіаіюп шуепіогу - РОІ).

• Креативність і психопатологія. Застосування біографічного методу на достатньо великій (близько 1000 осіб) вибірці всесвітньо відомих креативних особистостей виявило наявність у них психічних розладів: суїцидальних тенденцій або реальних суїцидів, психосексуальних проблем, алкоголізму та наркоманії, станів депресії, соціальної дезадаптації та соматичних розладів (Ф.Пост, А.Людвіг). Г.Айзенк за допомогою психометричних досліджень отримав дані про зв’язок креативності з психотизмом (ім,- пульсивнісгю. антисоціальністю, ворожістю, агресивністю, психопатією, шизоїдністю, депресивністю, шизоафективністю, егоцентризмом, упертістю тощо).

У вітчизняній психології проблема творчих здібностей особистості завжди була та залишається однією з ключових. Конструктивні підходи до визначення особистісних передумов творчості містяться в роботах Я.О.Пономарьова, І.М.Семенова, В.О.Моляко, В.В.Рибалка, Д.Б.Богоявленської.

Так, >1.0.1 Іономарьов уводить психологічні проблеми творчості в контекст аналізу процесів взаємодії та розвитку [210], виокремлюючи в якості істотного критерію процесів творчості не лише критерій новизни (оригінальності) результатів, а й власне психологічний критерій внутрішніх, суб’єктивних перебудов особистості в ході тих чи інших продуктивних перетворень об’єкта.

І.М.Семенов висуває положення про включеність до структури мислення особистісного аспекту, який задає цілісність мисленнєвого процесу (через його осмисленість та усвідомле- ність) га є похідним від тих позицій “Я”, котрі займає суб’єкт щодо розумового змісту та пошукового руху. На думку автора, суб’єктом усвідомлення є особистість у цілому (вона рефлексує власну діяльність та власне ”Я”), а безпосереднім об’єктом - дії, що виконуються, та їхній предметний сенс. Відповідно до цього мислення здійснюється на операціональному, предметному, рефлексивному та особистісному рівнях, які утворюють систему структурних компонентів пізнавальної діяльності [92].

У теорії стратегічної організації процесу творчої діяльності В.О.Моляко [158] наголошується на існуванні системи регулювання творчої поведінки, мислення, розумової діяльності, стрижень якої утворює центр “особистісної активності” - багатознаково закодована інформація про набір основних дій і прийомів у випадках стикання суб’єкта з певною проблемою. Ця система породжує

стратегії⁴ - особистісні утворення у вигляді програм діяльності, котрі містять як логічні, так й інтуїтивні компоненти.

У теорії ідеальної моделі творчої особистості [231] В.В.Рибалка зупиняється на розгляді структури творчої особистості, виокремлюючи 3 ортогональні виміри, структурно-функціональний зв’язок між якими одночасно будується на субординаційному, координаційному та егоординаційному принципах: 1) соціально- психолого-індивідуальний з такими підструктурами особистості, як спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інтелект, психофізіологічні якості; 2) діяльнісний, що диференціюється на відповідні компоненти діяльності й поведінки: потребомотива- ційний, цілеутворювальний, результативний, емоційно-почуттєвий;

• генетичний (часовий, віковий), що характеризує рівень розвитку якостей особистості, її задатків і здібностей на певному віковому етапі.

Аналізуючи різні теоретичні підходи до вивчення проблеми креативності, Д.Б.Богоявленська [29] вказує на те, що в якості її вихідного базового фактора може виступати лише те утворення, яке імпліцитно включає мотиваційно-особистісні та інтелект- туальні характеристики особистості. Таким інтегративним фактором, на думку Д.Б.Богоявленської, є інтелектуальна активність особистості, мірою якої може слугувати інтелектуальна ініціатива. Остання розуміється як продовження мисленнєвої діяльності за межами ситуативної заданості. Проведені Д.Б.Богоявленською та її співробітниками експериментальні дослідження із застосуванням авторської методики “Креативне поле” надали можливість на основі об’єктивних критеріїв виокремити три якісні рівні інтелектуальної активності, котрі умовно були названі “стимуль- но-продуктивний”, “евристичний” та. “креативний”.

Якщо, демонструючи енергійну інтелектуальну роботу, досліджуваний залишається в межах заданого або від початку знайденого способу дії, то його інтелектуальна активність кваліфікується як стимульно-продуктивна, пасивна, позбавлена пізнавального інтересу як внутрішнього джерела стимуляції.

Досліджувані, котрі перебувають на евристичному рівні, проявляють інтелектуальну активність, не стимульовану а ні зовнішніми факторами, ані суб’єктивною незадоволеністю результатами діяльності. Маючи в наявності достатньо надійний спосіб рішення, вони продовжують аналізувати склад, структуру власної діяльності, зіставляти різні задачі, що приводить до емпіричного узагальнення та відкриття на основі цього нових, оригінальних, зовнішньо дотепних способів розв’язання - евристик. Кожна нова знайдена закономірність оцінюється й переживається досліджуваними як відкриття, творча знахідка, проте мисленнє- вий процес на цьому “зупиняєт ься”.

Найвищий рівень інтелектуальної активності - креативний

• виявляється в знаходженні досліджуваними емпіричної закономірності (евристики, формального прийому), яка проблематику- ється, стаючи об’єктом подальшого теоретичного аналізу. В даному випадку інтелектуальна активність втілюється в пізнавальному цілепокладанні - постановці нової проблеми, на вирішення якої з цього моменту спрямовується вся пізнавальна діяльність суб’єкта.

Зараз у вітчизняній психодіагностиці для оцінки рівня креативності широко використовуються тести креативності - група психодіагностичних методик, призначених для вимірювання творчих здібностей особистості. Найвідомішими такими тестами є “Південнокаліфорнійські тести дивергентної продуктивності Дж.Гілфорда” та створений на їхній основі “Тест творчого мислення Е.Торренса”. Крім цих методик останнім часом використовують “Набір креативних тестів Ф.Вільямса”, що спрямований на діагностику як когнітивних, так і особистісно-індивідних креатин- них характеристик. Опис цих методик поданий нижче в таблиці 14.

Таблиця 14