• Онитувальникн станів

Діагностика психічних станів особистості відіграє важливу роль у вирішенні низки теоретичних і практичних завдань, пов’язаних із трудовою, навчальною, спортивною діяльністю, спілкуванням тощо. Адже дослідження механізмів виникнення та перебігу психічних станів, їхнього регулюючого впливу на спрямованість і продуктивність діяльності особистості, на її функціональні та емоційні можливості дозволять запобігти виникненню несприятливих станів психіки або, в разі їхнього виникнення, з’ясувати шляхи оптимізації (корекції) та надати відповідні рекомендації щодо нормалізації процесу виконання діяльності.

Виокремлення поняття “психічний стан” у самостійну психологічну категорію пов’язано з ім’ям В.М.М’ясищева (1932), проте перша спроба дати змістовне визначення цій категорії належить М.Д.Лєвітову. В опублікованій ним у 1964 році монографії [130] психічний стан визначається як цілісна характеристика психічної діяльності за певний період, що вказує на своє

рідкість перебігу психічних процесів залежно від відображуваних предметів та явищ дійсності, попереднього стану та психічних властивостей особистості. Посідаючи за ознакою динамічності проміжне положення між психічними процесами та психічними властивостями, психічні стани (котрі характеризуються, з одного боку, певною динамічністю, а з другого - стійкістю), забезпечують континуальність психічних перетворень: процес може переходити у стан, а стан - у властивість.

Указані погляди М.Д.Лєвітова отримали широке визнання серед вітчизняних психологів та міцно укоренилися в психологічній науці: майже через 35 років після виходу зазначеної монографії у психологічних словниках-довідниках молена знайти тлумачення психічного стану як цілісної, часової та динамічної характеристики психічної діяльності, котра, закріплюючись, може переходити в стійку особистісну рису (М.І.Дьяченко, Л.О.Кан- дибович).

У подальших дослідженнях, виконаних у межах діяль- нісного підходу, поняття психічного стану визначається на єдиній логічній снові: як сукупність (симптомокомплекс) певних характеристик: процесів (В.Л.Марищук), функцій та якостей (В.І.Медведєв), компонентів психіки (Ю.Є.Сосновикова), психофізіологічних и психічних функцій (Л.Г.Дика) тощо, які зумовлюють ефективність діяльності, працездатність, рівень активності систем, поведінку.

На підставі сучасної системної методології (зокрема теорії функціональних систем ГІ.К.Анохіна), яка вимагає розглядати будь-який стан людини як реакцію не лише психіки, але й всього організму та особистості в цілому, із включенням до неї як фізіологічних, так і психічних рівнів (субсистем) регулювання, Є.П.Ільїн визначає психічний стан як цілісну системну реакцію на зовнішні та внутрішні впливи, що спрямована на отримання корисного для організму результату (збереження цілісності організму, його адаптація до конкретних умов життєдіяльності) [901. Подібну точку зору висловлює В.К.Сафонов: психічний стан - це результат пристосувальної реакції організму та особистості у відповідь на зміну зовнішніх і внутрішніх умов, який спрямований на досягнення позитивного результату діяльності та виражається у ступені мобілізації функціональних можливостей і переживаннях людини [90].

Функцією психічних станів є забезпечення пристосування організму до мінливих умов навколишнього середовища (регуляторно- адаптивна функція), а їхніми основними властивостями - модальність (якісна відмінність станів один від одного), тривалість (часова стійкість), зворогність (зникнення через певний час після припинення дії фактору, що їх викликав), глибина (інтенсивність, ступінь вираженості переживань та зсувів фізіологічних функцій), знак (позитивний-негативний; сприятливий-несприятливий).

Існує велика кількість найрізноманітніших психічних станів (див., наприклад, [112], [262]), через що важко побудувати єдину універсальну їхню класифікацію. Тому, як зазначають М.К.Акімова та К.М.Гуревич [223], залежно від дослідницьких або практичних завдань, а також від теоретичних поглядів психологів виокремлюються різні підстави для класифікації психічних станів.

У психології було запропоновано декілька класифікацій психічних станів⁷², найпоширенішою серед яких є класифікація М.Д.Лєвітова. За аналогією із розподілом психічних процесів він пропонує виокремлювати пізнавальні (допитливість, подив, здивування, сумнів, мрійність, зосередженість, замисленість та ін.), емоційні (радість, засмучення, збурювання, страх, пригніченість, ейфорія, афект, настрій, тривога та ін.) та вольові (активність, рішучість, стриманість, довільна увага, розгубленість тощо) психічні

73

стани .

Поряд із виокремленням пізнавальних, емоційних та вольових станів важливого практичного значення набуває опис функціональних станів — відносно стійкої структури актуалізованих суб’єктом внутрішніх засобів діяльності (фізіологічних, поведінкових, психологічних) в конкретних умовах, котрі відповідають механізму регуляції діяльності, що стався, та обумовлю- ютьефективність її виконання [131]. Особлива увага при цьому має приділятись аналізу таких проявів функціонального стану, як стомлення, монотонія, стрес, тривожність.

Багаторівневість та складність психічних станів обумовлює й різні підходи до їхньої діагностики. Так, В.ГІ.Зінченко та ІО.К.Стрєлков (цит. за [223]) виокремлюють три групи діагностичних методів: фізіологічні, поведінкові та суб’єктивні. А.Б.Леонова [1311 для оцінки психічних станів пропонує застосовувати фізіологічні (електроенцефалографію, електроміографію, вимірювання електричної активності шкіри, електрокардіографія тощо) та психологічні (функціональні проби, методики оцінювання рухових функцій та ін.) методи.

Поряд із указаними методами оцінювання психічних станів людини широко використовуються опитувальники станів і настроїв, характерною особливістю яких є те, що зміст завдань, а також інструкції до тесту вказують на необхідність відповідати на запитання (твердження) у відповідності до теперішніх, сі не звичайних, почуттів, ставлень, переживань [42].

³ Падалі, визнаючи обмеженість даної класифікації, М.Д.Лгвітов запропонував інші підстави для класифікації психічних станів: залежно від діяльності, яку вони супроводжують (психічні стани в ігровій, навчальній, трудовій, спортивній діяльності); залежно від їх основних характеристик (особистісні та ситуативні; глибокі та поверхневі; позитивні та негативні; тривалі та короткочасні; усвідомлювані та неусвідомлювані психічні стани).

У психодіагностиці широко використовуються насамперед опитувальники самопочуття (відчуття фізіологічної та психологічної комфортності внутрішнього стану), активності (власної динаміки людини як джерела підтримання та перетворення нею життєво важливих зв’язків зі навколишнім світом), настрою (стійкого позитивного або негативного емоційного фону психічного життя індивіда), нервово-психічного напруження (стану, обумовленого передбаченням несприятливого перебігу подій та пов’язаного з мобілізацією нервово-психічної діяльності, підтриманням тонусу організму, забезпеченням оперативної готовності до розгортання активності в даних умовах), астенічного стану (нервово-психічної слабкості, що виявляється у підвищеній втомлюваності, виснаженості, підвищенні порогів чутливості, нестійкості настрою, порушенні сну), тривожності (схильність індивіда до переживання тривоги⁷⁴) (див. нижче габл. 29).

Таблиця 29