2.1. Тема 5. Загальна характеристика експериментальних та неекспериментальних діагностичних методів

2.1.1. Поняття “метод”. Багатовимірні типології психодіагностичних методів

Чисельність та різноманітність існуючих у психології дослідницьких методів, відсутність єдиної чіткої загальноприйнятої їхньої класифікації висуває на перший план проблему типологізації психодіагностичних методів. На необхідність цього у свій час вказували як закордонні, так і вітчизняні дослідники. Так, ще у 1984 році у своїй фундаментальній праці “Методологічні та теоретичні проблеми психології” Б.Ф.Ломов писав: “Одне з найважливіших завдань психології на сучасному етапі розвитку полягає в тому, щоб розглянути всі різноманітні методи, що використовуються нею, як єдину систему, розкрити “вирішу-вальну здатність” та обмеження кожного з них, а також умови і можливості взаємопереходів між ними залежно від логіки здійснюваного дослідження” [137, с. 42]. Проте, це завдання й досі залишається далеким від свого остаточного вирішення.

У сучасній науковій літературі під методом розуміють сукупність прийомів й операцій практичного та теоретичного освоєння дійсності [230], [269], [270].

• Типологія методів за С.Л.Рудіпштейном

Одну з перших класифікацій методів психологічного дослідження знаходимо в “Основах загальної психології” С.Л.Ру- бінштейна [240]. В ній якості основних діагностичних методів виділяються: 1) спостереження (зовнішнє і внутрішнє, або самоспостереження); 2) експеримент (лабораторний, природний і пси- холого-педагогічний). Крім основних методів С.Л.Рубінштейн вводить допоміжний метод — фізіологічний експеримент (метод умовних рефлексів), а також прийоми вивчення продуктів діяльності, бесіду (зокрема, клінічну бесіду в генетичній психології Ж.Піаже, психоаналітичну бесіду, розроблену З.Фрейдом) і анкету.

• Типологія методів за Б.Г.Ананьєвим

Б.Г.Ананьєв [7], ґрунтуючись на роботах Г’.Д Пирьова, усі психологічні методи розділив на:

• Організаційні (порівняльний, лонгітюдний і комплексний).

• Емпіричні - обсерваційні методи (спостереження і самоспостереження), експеримент (лабораторний, польовий, природний, психодіагностичний метод, аналіз процесів і продуктів діяльності (праксіометричні методи), моделювання і біографічний метод.

• Способи обробки даних - методи математико-статис- тичного аналізу даних і якісного опису.

• Інтерпретаційні - генетичний (філо- та онтогенетичний) і структурні методи (класифікація, типологізація).

• Типологія методів за В.М.Дружиніним

Здійснивши критичний аналіз указаних вище класифікацій, В.М.Дружинін [73] пропонує власну типологію психологічних методів, в якій виділяє такі три класи методів:

\. Емпіричні методи, специфікою яких є здійснення зовні- ньої реальної взаємодії суб’єкта й об’єкта дослідження. За В.М.Дружиніним, всі психологічні емпіричні методи можна розташувати в двомірному просторі, вісі якого позначають дві специфічні ознаки психологічного дослідження: 1) наявність чи відсутність взаємодії між випробуваним і дослідником та інтенсивність цієї взаємодії (максимально при експерименті і мінімально при самоспостереженні). 2) об’єктивованість і суб’єктивованість процедури (крайніми варіантами є тестування і “чисте” розуміння поведінки іншої людини шляхом інтерпретації її дій (див. нижче рис. 7).

• Теоретичні методи, коли суб’єкт взаємодіє з уявною моделлю об’єкта (точніше - предметом) дослідження. Результат застосування цих методів представлений знанням про предмет у мовленнєвій, знаково-символічній чи просторово-схематичній формі. Серед них слід виокремити: 1) дедуктивний (аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний), інакше - сходження від загального до часткового, від абстрактного до конкретного. Результат - теорія, закон тощо; 2) індуктивний - узагальнення фактів, сходження від часткового до загального. Результат - індуктивна гіпотеза, закономірність, класифікація, систематизація; 3) моделювання - конкретизація методу аналогій, умовиводу від частки до частки, коли як аналог більш складного об’єкта береться більш простий і/чи доступний для дослідження. Результат - модель об’єкта, процесу, стану. У психології переважно використовується структурно-функціональне моделювання. Тут дослідник хоче виявити структуру окремої системи за її зовнішнім проявом і для цього вибирає чи конструює аналог - іншу систему, що володіє подібним проявом. Це дозволяє зробити висновок (на основі правила висновку за аналогією) про подібність структур.

Взаємодія (суб’єкт-суб'єкт) - “зовнішній діалог ”

	Експеримент	Бесіда
Вимірювання	Спостереження	Аналіз
		продуктів
		діяльності

Один суб’єкт - “внутрішній діалог”

Рис. 7. Класифікація основних емпіричних методів за ВМ.Дружиніним

З. Інтерпретаційно-описові методи. При інтерпретації й опису суб’єкт “зовні” взаємодіє зі знаково-символічним представленням об’єкта (графіками, таблицями, схемами).

• Типологія методів за В. Ф.Моргуном

Основою запропонованої В.Ф.Моргуном типології методів діагностики особистості є авторська концепція багатовимірного розвитку особистості [159], 1174], [175]. Особистість розглядається як людина, котра активно опановує і свідомо перетворює природу, суспільство і власну індивідуальність. Вона має унікальне динамічне співвідношення просторово-часових орієнтацій, потребо-вольових емоційних переживань, змістовних спрямованостей, рівнів опанування досвідом і форм реалізації діяльності. Цим співвідношенням визначається свобода суб’єктного самовизначення особистості в її вчинках і міра відповідальності за їхні наслідки (включаючи й підсвідомо непередбачувані) перед природою, суспільством і своїм сумлінням [163].

П’ять зазначених інваріантів структури особистості взаємопов’язані між собою і утворюють жмуток векторів, що перетинаються в одній точці, “вузлі” (за О.М.Леонтьєвим), або “хро- нотопі” (за М.М.Бахтіним). Структура особистості за цих умов може бути представлена у вигляді схеми (див. нижче рис. 8)

Подальша конкретизація п’яти інваріантів структури особистості має таку розгортку:

• Просторово-часові орієнтації особистості складаються зі співвідношення локалізації особистості у минулому, сучасному й майбутньому і визначаються вирішенням суперечності між буттям і небуттям матеріальних і духовних носіїв особистості - її геному, тіла людини, тих, хто її знав, її діянь і творінь.

• Потребо-вольові переживання особистості виявляються в емоціях та естетичних почуттях, за якими стоять наявні й напружені потреби, мотиви, особистісні смисли, цілі, настанови. Структура потребо-вольових переживань представлена у вигляді певного співвідношення негативних (негідне, спотворене), амбівалентних