2. Розробка концепції антикризового управління підприємством.

Основне завдання антикризового управління – розробка та реалізація найменш ризикових управлінських рішень, які б сприяли досягненню поставленої мети й результату з мінімальним витрачанням додаткових коштів і за мінімальних негативних наслідків.

Менеджмент кризових ситуацій складається з етапів:

• діагностування і оцінка параметрів кризи;

• розробка концепції подолання кризи, спрямованої на планування та реалізацію стратегічних і оперативних заходів;

• реалізація прийнятої концепції виходу з кризової ситуації;

• постійний моніторинг зовнішніх і внутрішніх чинників.

Діагностування параметрів кризи передбачає:

• підвищений рівень уваги при моніторингу зовнішнього і внутрішнього середовища з метою раннього виявлення ознак кризової ситуації;

• виявлення відхилень параметрів ситуацій від норми;

• виявлення слабких сигналів, оцінка ймовірних ознак загрози кризи;

• встановлення причиннонаслідкових зв’язків і прогнозування можливих напрямів розвитку кризи, масштабів потенційних втрат;

• визначення й оцінка чинників впливу на розвиток кризової ситуації, з’ясовування їх зв’язків і взаємозалежностей;

• створення необхідних зворотних зв’язків для визначення стану і розвитку кризового явища.

Система заходів антикризового управління

• Основними завданнями менеджера у кризовій ситуації є недопущення або пом’якшення етапу шоку від кризи, що настає, сприяння скороченню тривалості етапу відкочування назад, а також прискорення адаптації і стабілізації у кризовій ситуації.

• Концепція подолання кризи включає системне представлення всіх процесів розробки антикризових заходів і управління ними. Існує два основних методи антикризового управління — реактивний і

• антиципативний. Результатом використання цих методів мають бути заплановані та згодом реалізовані заходи подолання кризи.

Реактивний антикризовий менеджмент характеризується як планування і впровадження заснованих на невеликій кількості критеріїв заходів з метою відновлення попереднього, докризового стану системи. Реактивне ставлення до кризи орієнтоване на зберігання існуючого стану.

Антиципативний антикризовий менеджмент враховує загальні цілі. Ставлення до кризи орієнтоване на оновлення. Антиципативні відносини розуміються як довгострокові завдання менеджменту, що можуть охоплювати всі галузі підприємництва.

Загальні напрями виходу підприємств із кризи:

• підвищення мобільності капіталу суб’єктів господарювання;

• підвищення загального рівня конкурентоспроможності шляхом створення і випуску нової продукції;

• зміна форми власності;

• удосконалення знань у галузі антикризового управління;

• зміцнення бюджетної дисципліни суб’єктів господарювання;

• удосконалення механізму управління фінансовими потоками;

• створення системи маркетингового управління;

• створення принципово нових моделей управління;

• розробка ефективної системи мотивації персоналу.

При розробці стратегічних напрямів антикризового управління його механізм повинен бути моделлю, що складається з окремих блоків:

1. системи антикризового управління;

2. механізму антикризового управління;

3. процесів антикризового управління;

4. процесів інтеграції або дезінтеграції антикризового управління.

Стратегічний план повинен містити такі елементи стратегічного менеджменту:

• систему стратегічного планування;

• організаційні форми управління згідно з конкретними завданнями виробництва;

• систему комунікацій;

• систему мотивації персоналу;

• сучасну організаційну культуру управління;

• систему прийняття управлінських рішень;

• систему контролю.

Рис. 3.1 Стратегічні та оперативні антикризові заходи

Рис. 3.2 Тактики антикризового управління

Основні принципи антикризового менеджменту:

• програмування дії системи управління завчасно, припускаючи настання потенційної кризи;

• завчасне створення дублюючих органів управління з кращих стресостійких менеджерів, здатних працювати в умовах кризових ситуацій;

• створення стратегічних резервів необхідних ресурсів з обов’язковою умовою централізованого розпоряджання ними;

• здійснення політики активних дій, а не пасивного очікування надії поліпшення кризової ситуації;

• використання можливості розширення сфери діяльності, у тому числі за рахунок пасивних підприємств і організацій, що втрачають позиції на ринку;

• створення нових організаційних форм управління;

• проведення постійного моніторингу ситуації.

Найпоширенішими загальними напрямами виходу підприємств із кризи є:

• підвищення мобільності капіталу суб’єктів господарювання;

• підвищення загального рівня конкурентоспроможності шляхом створення і випуску нової продукції;

• удосконалення знань у галузі антикризового управління;

• зміцнення бюджетної дисципліни суб’єктів господарювання;

• поліпшення механізму управління фінансовими потоками;

• створення системи маркетингового управління;

• створення принципово нових моделей управління;

• розробка ефективної системи мотивації персоналу.

До основних напрямів подолання кризових явищ належать:

• впровадження інновацій в усіх сферах господарювання;

• інвестування для впровадження інновацій та розвитку підприємництва;

• трансформація організаційних форм управління на всіх рівнях;

• диверсифікація суб’єктів підприємницької діяльності;

• санація підприємств;

• реструктуризація та реінжиніринг діючих підприємств;

• банкрутство суб’єктів господарювання як метод пошуку ефективного власника;

• консалтинг-менеджмент як елемент антикризового управління.

Консалтинг-менеджмент як елемент антикризового управління. У США управлінським консультуванням займаються близько 700 тис. фахівців, а щорічний обіг коштів у цій сфері менеджменту перевищує 50 млрд дол. За даними бюлетеню “Consultans News” з 1990 р. щорічний темп зростання консалтингових послуг становить 10 %, а в провідних

компаніях - 20–30 %.

Характерні ознаки консалтингових послуг:

• складність оцінювання кількісного значення корисності;

• неможливість надання послуг за відсутністю замовника;

• індивідуальність кожної послуги;

• неможливість тиражування виконаних послуг;

• високий ступінь невизначеності майбутніх результатів;

• можливість відхилення отриманих результатів від запланованих

показників прибутковості, на які очікував клієнт;

• високий ступінь залежності ефективного консультування від успішного співробітництва консультантів та клієнтів;

• необхідність активної участі замовника у процесі впровадження

рекомендацій.