Тема 2. Сутність та методологія дослідження кризових явищ в діяльності суб’єктів господарювання

2.1. Економічна сутність кризи розвитку суб’єктів господарювання

Поняття «криза» - одне з найбільш складних, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Даний термін походить від грецького Krisis — різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність.

В економіці термін «криза» набув поширення та визнання насамперед у зв'язку з розробкою концепції циклічності розвитку економічних систем, яка належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії та вже понад сто років посідає одне з центральних місць у дослідженнях різних наукових шкіл та напрямів економічної науки.

Парадигма циклічності змін сукупного попиту та пропозиції, обсягу виробництва та доходу і відповідно стану економіки є основою теорії економічних циклів та економічної кон'юнктури, яку досліджували такі видатні вчені економісти, як М. Туган-Барановський, Н.Д. Кондратьев, К. Маркс, Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, М. Фрідмен, їхні послідовники та опоненти. Практично жодне глибоке сучасне дослідження економічних процесів не залишає поза увагою теорію циклічності та явища, які вона пояснює.

У сучасному розумінні циклічні коливання макроекономічних систем розглядаються як багатофакторний процес, який поєднує дію різноманітних чинників та механізмів, що генерують та розповсюджують циклічні імпульси. Феномен циклу обумовлюється не тільки зовнішніми, поверхневими характеристиками процесу відтворення, але і його найбільш глибинними фундаментальними внутрішніми ознаками, що об'єктивно притаманні економічній системі. Без перебільшення можна констатувати, що проблема циклічності фокусує в собі усе різноманіття господарських, соціальних, політичних та психологічних проблем будь-якої економічної системи. У посткейнсіанській парадигмі, яка сьогодні є загальновизнаною, підприємство посідає центральне місце та розглядається як самостійний інститут (організація з внутрішньою ієрархічною структурою). Автономні рішення на рівні окремого суб’єктів господарювання є основоположними для забезпечення загальноекономічного результату. У поєднанні з рішеннями інших суб'єктів господарювання вони визначають ринкову ситуацію, організують та координують ринок. Саме такі рішення ініціюють ситуацію рівноваги або нерівноваги макроекономічної системи (економіки в цілому), а отже, є рушійною силою її економічного розвитку. Даний підхід покладено в основу розробки мікроекономічної теорії суб’єктів господарювання, яка пояснює механізм його функціонування в ринкових умовах

У перебігу функціонування (життєдіяльності) суб’єктів господарювання відбувається зміна його кількісних та якісних характеристик, що дозволяє, відповідно до концепції Л. Гріннера, використати поняття «цикл розвитку суб’єктів господарювання» та розглядати його як процес послідовного проходження п'яти фаз розвитку (еволюції), кожна з яких закінчується революційною кризою:

• стадія підйому, яка характеризується зростанням кількісних та покращенням якісних ознак функціонування суб’єктів господарювання; порушення стану рівноваги на цій стадії призводить до переходу суб’єктів господарювання до нового рівноважного стану з більш високими якісними параметрами або має короткостроковий характер та не зачіпає «параметрів життєдіяльності суб’єктів господарювання»;

• стадія гальмування розвитку - для неї характерні відносна стабільність кількісних та якісних показників функціонування; як правило, підприємство зберігає досягнутий стан рівноваги або забезпечує незначні та відновлювальні коливання в його царині;

• стадія кризи - її проявом є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування суб’єктів господарювання, яке обумовлює порушення спочатку «показників-індикаторів життєздатності», а потім поступово і «параметрів життєздатності» суб’єктів господарювання як мікроекономічної системи; це призводить до порушення стану рівноваги, яке підприємство вже неспроможне самостійно відновити;

• стадія пожвавлення - проявом її є уповільнення падіння та поступове зростання показників діяльності суб’єктів господарювання, що розглядається як перший крок подолання кризових явищ та виходу з кризового стану.

Подолання кризи дає можливість продовжити життєдіяльність суб’єктів господарювання, забезпечити його відродження на тому ж або вищому рівні організації та ефективності.

Кризові явища в діяльності суб’єктів господарювання є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім оточенням. Такі суперечності виникають між:

1) кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;

2) можливою та необхідною виробничою потужністю суб’єктів господарювання;

3) необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство, та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;

4) ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які виникають у процесі виробництва і мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;

5) між фактичним та плановим розподілом прибутку суб’єктів господарювання на виробничий та соціальний розвиток.

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи та погіршення її загального стану, тобто виникає ситуація, за якої зміна діючих на систему зовнішніх, внутрішніх та вихідних параметрів взаємно не компенсується, а їхня сума не дорівнює нулю. Як наслідок, спочатку погіршується, а потім поступово втрачається життєздатність суб’єктів господарювання, можливість повернення до рівноважного стану, виникає дефіцит ресурсів або можливостей суб’єктів господарювання для подальшого розвитку.

Кризовий стан системи є, по-перше, значним та тривалим порушенням рівноваги, а по-друге, проявом нездатності системи до використання механізмів внутрішньої саморегуляції. Якщо внутрішні сили саморегуляції достатньо дужі, дії керівного суб'єкта ефективні та своєчасні, мікроекономічна система протягом достатньо тривалого періоду розвивається без прояву ознак кризи, за зростаючою траєкторією економічної динаміки.

Узагальнюючи розглянуте вище можливо виокремити сутнісні ознаки кризи на рівні суб’єктів господарювання, які зазначені нижче.

1. Криза віддзеркалює сутність та характер протиріч, які накопичені в межах господарської системи і потребують свого розв'язання для забезпечення подальшого функціонування або розвитку системи. Ступінь загострення наявних протиріч обумовлює стадію кризи, її тривалість, характер наслідків тощо.

2. Криза суб’єктів господарювання являє собою процес (а не явище), який характеризується певною тривалістю і відповідно має певні часові межі. У перебігу кризи можуть бути виокремленні певні стадії, які відрізняються часовою тривалістю, формами та інтенсивністю прояву, потребою в управлінні тощо

3. Криза є об'єктивним економічним процесом, основу якого формують тенденції розвитку окремих видів діяльності суб’єктів господарювання, його окремих управлінських підсистем. Кризи розглядаються не тільки як об'єктивно невідворотні, але і як об'єктивно необхідні, оскільки носять не тільки руйнівний, але і оздоровчий (поновлювальний) характер, виступають імпульсом інтенсифікації розвитку суб’єктів господарювання.

4. Основною ознакою кризи є суттєве порушення або втрата життєздатного стану суб’єктів господарювання внаслідок порушення параметрів життєздатності. Подолання кризи або відновлення життєздатності пов'язується з відновленням параметрів життєздатності за рахунок внутрішніх та (або) зовнішніх управлінських дій.

5. Криза може виникати на усіх стадіях життєвого циклу суб’єктів господарювання, виступати як гальмо подальшого розвитку суб’єктів господарювання та переходу на наступну стадію його розвитку або виконувати функцію ініціації передчасного старіння та ліквідації суб’єктів господарювання. На кожній стадії життєвого циклу існують власні причини виникнення та особливості протікання та подолання кризи.

6. Криза носить циклічний характер, тобто виникає з певною періодичністю. Причому ця періодичність є індивідуальною характеристикою суб’єктів господарювання і не синхронізована в часі з циклами розвитку мезо- (галузь, вид економічної діяльності) та макрооточення (національна та світова економіка) суб’єктів господарювання, хоча певним чином і провокується ними.

7. Розгортання кризи генерується сукупністю зовнішніх та внутрішніх факторів, співвідношення між якими та перелік яких також носять індивідуальний характер.

8. Виникнення кризи обумовлює певні загрози та ризики для процесу функціонування суб’єктів господарювання, а її проходження (подолання) має певні наслідки для подальшої «долі» суб’єктів господарювання - позитивні, якщо має місце розв'язання накопичених протиріч та забезпечення оновлення фундаментальних засад ведення бізнес, або негативні, якщо наслідком кризи є призупинення діяльності суб’єктів господарювання, виникнення ситуації банкрутства, добровільна або примусова ліквідація як господарського суб'єкта.

Залежно від проблематики кризи (сутності протиріч, що їх обумовлюють) прийнято виділяти: економічну, організаційну, технічну, технологічну, фінансову, виробничу, психологічну, кадрову та інші види криз, виникнення яких обумовлюється загостренням протиріч у відповідних підсистемах суб’єктів господарювання.

Залежно від масштабу кризи доцільно виокремлювати такі поняття: кризове явище, локальна та системна криза.

Залежно від причин (джерел генерування) кризи використовують різні підходи для характеристики кризи.

Залежно від характеру (спрямованості) та наслідків використовуються такі дефініції, як руйнівна та оздоровча криза.

Залежно від ступеня тяжкості прийнято розрізняти легку, тяжку та катастрофічну кризу.

Залежно від періоду проходження (від виникнення до подолання) використовуються такі дефініції: короткочасна криза та затяжна криза, яка в свою чергу може бути середньо (від року до 3-х) та довгостроковою (більше 3-х років).

Залежно від зовнішнього прояву стану кризи виокремлюються такі ознаки: прихована (латентна) та очевидна (явна) криза.

Залежно від стану течії кризи використовуються такі дефініції: керована та некерована криза.

Залежно від закономірності виникнення виокремлюються такі ознаки кризи: випадкова (несподівана) та закономірна (передбачувана).

Залежно від наявності зацікавленості у виникненні кризи розрізняють такі дефініції: штучна та природна криза.

Залежно від взаємопов'язаності кризи прийнято розрізняти незалежну кризу, що охопила окреме підприємство (господарську систему) та ланцюгову кризу, розгортання якої обумовлюється наявністю причинно-наслідкових зв'язків між виникненням кризи та фактом її наявності на інших суб’єктів господарюваннях, мезо- та макрорівнях.