27. Характеристика видів вартісної оцінки основних засобів, порядок їх переоцінки (індексації).
Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Первісна вартість включає витрати з придбання, перевезення, монтажу, інші витрати, пов’язані з доведенням необоротних активів до стану придатного для використання їх за призначенням.
При придбанні основних засобів групи 1 (нерухоме майно) тимчасово сплачується покупцями таких фондів збір до Пенсійного фонду у розмірі 1 % від ціни придбання, за винятком придбання за рахунок бюджетних коштів. При придбанні легкових автомобілів сплачується збір на обов’язкове пенсійне страхування у розмірі 3 % від їх вартості, що визначена договором купівлі-продажу чи на підставі експертної оцінки при безкоштовній передачі, а при придбанні нерухомого майна — 1 %. Ці суми відображаються у складі капітальних інвестицій і входять у собівартість придбаних основних засобів.
Залишкова вартість — вартість необоротних активів за вирахуванням вартості їх зношування.
Відновлювальна вартість — ті самі витрати, що й у первісній вартості, але в сучасних на момент оцінки цінах.
Балансова вартість — поняття, що застосовується у податкових розрахунках і являє собою первісну податкову вартість за вирахуванням зносу нарахованого за податковими нормами.
Справедлива вартість — сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.
У фінансовому обліку (згідно П(с)БО 7) підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Межа суттєвості визначається підприємством самостійно. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.
Постійно діючою (робочою) інвентаризаційною комісією, при виявленні придатних для використання об’єктів основних засобів, залишкова вартість яких дорівнює нулю, оформлюється пропозиція про визначення їх справедливої та ліквідаційної вартості.
При переоцінці основних засобів слід враховувати вимоги Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. № 2658-ІІІ згідно якого практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб’єктами оціночної діяльності до яких належать:
— суб’єкти господарювання — зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;
— органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконанняфункцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Якщо до справедливої вартості дооцінюється об’єкт основних засобів, який має нульову залишкову вартість, то знос не дооцінюється.
Слід зазначити, що уцінка чи дооцінка здійснюється із залученням суб’єкта оцінювання, а зменшення корисності та вигод від відновлення корисності груп активів розраховується підприємством самостійно на підставі П(с)БО 28.
Для виокремлення в обліку зменшення (збільшення) корисності активів від уцінки (дооцінки) необхідно організувати їх окремий аналітичний облік.
Втрати від зменшення корисності активу визнаються іншими витратами і відображаються проводкою Д-т 977—К-т 13, а вигоди від відновлення корисності активу визнаються іншим доходом — проводка Д-т 13—К-т 746.
Порівняння вимог до показників щодо переоцінки та зменшення (відновлення) корисності активів наведене в табл. 4.4.
Переоцінку основних засобів слід відрізняти від індексації основних засобів у податкових розрахунках.
Платники податку на прибуток усіх форм власності мають право (не обов’язок) застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою
де І(а-1) — індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.
Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.
Індексація балансової вартості свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, не провадиться.
Податкова
індексація основних фондів і нематеріальних активів не має нічого спільного з переоцінкою, чи із зміною корисності, які можуть здійснюватись у бухгалтерському обліку і не знаходить відображення у ньому.