29. Сукупна пропозиція та крива пропозиції. Характеристика цінових і нецінових факторів, що впливають на сукупну пропозицію.

Сукупна пропозиція - це обсяг кінцевих товарів і послуг, який може бути запропонований, тобто вироблений, в економіці за різних рівнів цін.

Залежність обсягу пропозиції від середнього рівня цін у країні по­значається кривою AS (рис. 3.1).

Величина сукупної пропозиції визначається наявними в економіці капіталом, працею і технологією і може бути записана на основі виробничої функції. Класична виробнича функція відображає зв’язок між чинниками виробництва та реальним ВВП, або сукупною пропо­зицією:

Y =F(L, K, T),

де Y— реальний ВВП, L - праця, K-капітал, T— технологічний процес, F(L, K, T) — виробнича функція.

Причинами додатної залежності можуть бути: 1) неправильні уяв­лення економічних суб’єктів про рівень цін; 2) жорстка фіксованість заробітної плати. Заробітна плата змінюється дуже повільно. А це означає, що за низького рівня цін на товари виробництво стає невигідним і сприяє зменшенню обсягу пропонованих товарів і послуг; 3) негнучкість цін. Ціни змінюються повільно, тому вони є жорсткими в короткостроковому періоді.

Ціновими чинниками сукупної пропозиції є зміни

• відсоткової ставки;

• рівня цін.

До нецінових чинників сукупної пропозиції належать зміни

• цін на ресурси;

• у продуктивності праці;

• податків з підприємств та субсидій.

Якщо змінюються нецінові чинники, змінюються й середні витра-ти. Залежність між ними є оберненою.

Кейнсіанську модель сукупного попиту та сукупної пропозиції ви-користовують для аналізу короткострокових коливань в економіці (рис. 4.7). Вона грунтується на таких припущеннях: а) неповна зай-нятість в економіці; б) жорсткість номінальної заробітної плати та цін на товари.

При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в ко­роткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, при зменшенні - бути меншим за потенційний. Рівень цін впливає на обсяг виробництва, а обсяг виробництва, у свою чергу, - на рівень цін.

Класична модель розглядає економіку в довгостроковому періоді

Обсяг продукції в довгостроковому періоді залежить від наявних в економіці величин праці, капіталу та технології. Обсяг пропозиції (реальна змінна) не залежить від загального рівня цін (номінальна змінна), і тому довгострокова крива сукупної пропозиції є верти­кальною в точці потенційного ВВП.

30. Макроекономічна модель ринку товарів: особливості класичних та кейнсіанських підходів. Мультиплікатори інвестицій, податків, державних витрат

Основною проблемою макроекономіки є економічна рівновага. Тобто коли на всіх ринках встановлюється відповідність, попиту та пропозиції, а механізмом, що забезпечує цю відповідність є ціни, які постійно коливаються. В теорії макроекономіки розглядаються, в основному, дві моделі макрорівноваги - класична і кейнсіанська. Під сучасною класичною моделлю розуміють результати досліджень представників Кембриджської та Лозаннської шкіл – А. Маршалла, А. Пігу, Р. Хоутрі, Д. Робертсон і Леона Вальраса та Вільфредо Парето. При розгляді теми слід звернути увагу на те, що:

Класична модель макрорівноваги ґрунтується на гіпотезах:

1) Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень (інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів, зокрема, праці.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту так і від зайвої пропозиції.

Перераховані гіпотези характеризують те, що ринкова економіка, на думку класиків, сама, без втручання держави, урівноважує сукупний попит та сукупну пропозицію. Така гіпотеза ґрунтується на законі Ж.Б. Сея, суть якого зводиться до твердження, що виробництво (пропозиція) товарів і послуг само породжує рівний останньому по вартості доход (попит), на який споживачі купують вироблені в суспільстві товари і послуги. Тобто виконується рівність

Обсяг виробництва = Доходи в суспільстві

Під доходом, наприклад, від ресурсу праця розуміють реальну заробітну плату, виражену в одиницях створеного продукту Якщо кондитер випікає тістечка за ціною в 15 коп. і отримує 150 грн. заробітної плати, то його реальна заробітна плата становитиме 1000 тістечок. Таке визначення зарплати важливе для економіки, у якій доход кожного ресурсу (фактору) виробництва не може визначатись інакше, як за його внеском у створений продукт (результат виробництва).

Якщо ж частина доходу домогосподарств не витрачається на купівлю виробленого продукту, тобто заощаджується, то дійсно виникає проблема реалізації: частина виробленого продукту не знаходить покупця. Однак класики вважають, що проблема вирішується двома шляхами:

1)ціни стають нижчими і за менший доход покупці купують ту ж кількість продукту;

2)на заощаджені кошти підприємці виробляють інвестиційні товари.

На ринку робочої сили (головного ресурсу у класичній моделі) взаємодіють попит на працю та її пропозиція. Останні е функціями середньої реальної заробітної плати. Попит на робочу силу знаходиться в оберненій залежності від середньої заробітної плати, тобто функція попиту робочої сили є спадною. Пропозиція робочої сили знаходиться в прямій залежності від заробітної плати (функція пропозиції на ринку праці є зростаючою.) Відповідно крива попиту е кривою класичного попиту, крива пропозиції також є кривою класичної пропозиції. Повна зайнятість на ринку праці встановлюється в точці перетину вказаних кривих, тобто в точці рівноваги, де обсяг попиту на робочу силу Ld дорівнює обсягу пропозиції робочої сили Ls, Ld=Ls.

На такому рівні використання ресурсів обсяг виробництва, який визначається виробничою функцією, досягає свого максимального значення. Цей обсяг представляє пропозицію на товарному ринку.

Паралельно з ринком ресурсів існує ринок грошей. Для прихильників класичної моделі гроші є тим універсальним засобом, який полегшує обмін та укладання угод, дає змогу реалізувати переваги суспільного поділу праці. Однак грошова маса, згідно цієї теорії, впливає лише на рівень цін, розмір середньої номінальної заробітної плати в економіці, але не визначає обсягів реального продукту, зайнятості та реальної заробітної плати. Попит на гроші – Мд знаходиться в прямій залежності від обсягу номінального продукту - Yn., а пропозиція – Мs є сталою, наперед визначеною величиною. Рівноваговий обсяг номінального продукту визначається точкою перетину кривої повністю еластичної пропозиції і кривої попиту позитивного нахилу, що проходить через початок координат. Із зростанням пропозиції грошей зростає обсяг номінального продукту – Yn.

На товарному ринку за класичною моделлю величина попиту на реальний продукт знаходиться в оберненій залежності від рівня цін, а пропозиція є повністю нееластичною за ціною. Тобто крива попиту має відємний нахил, а крива пропозиції-вертикальна пряма. Перетин вказаних кривих визначає рівноваговий рівень цін. Саме цьому рівню цін у класичній моделі надається роль вирішального інструмента регулювання економіки, встановлення макроекономічної рівноваги.

Пристосування попиту до пропозиції на товарному ринку здійснюється завдяки ринку заощаджень (інвестицій). Сукупний попит у замкнутій економіці складається із споживання – С та інвестицій – І.

Y = C + I.

Інвестиції створюються завдяки заощадженням – S.

Відповідність заощаджень інвестиціям – І = S забезпечується на ринку заощаджень (інвестицій).

Вирішальну роль у встановленні цієї відповідності (рівноваги) відіграє ставка процента – І. У класичній моделі величина заощаджень знаходиться у прямій залежності від ставки процента – чим вищий процент., тим більше він спонукає до додаткових заощаджень. Крива заощаджень – S(i) має позитивний нахил.

Величина інвестицій обернена до ставки проценту – зростання процента зменшує попит на інвестиції. Крива інвестицій - І(і) має відємний нахил Точка перетину кривих S(i) та І(і) відповідає рівноваговому рівню процента.

Зміна рівноваги на ринку заощаджень (інвестицій) відбувається під впливом зміни схильності до заощаджень або схильності до інвестицій. Схильність до заощаджень вимірюється часткою доходу (продукту - Y), яка направляється на заощадження. При зростанні схильності до заощаджень крива заощаджень зміщується паралельно праворуч і рівновагова ставка процента знижується. Якщо ж зростатиме схильність до інвестицій, то праворуч зміститься крива інвестицій і рівновагова ставка процента підвищиться.