15. Економічний зміст підприємництва. Основні теоретичні погляди на підприємництво. Форми підприємництва. Організаційно-правова форма підприємницької діяльності.

Підприємництво - явище досить широке і багатовимірне. Вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р.Кантільйоном у XVIII ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами оскільки вони займаються ризиковою діяльністю.

Класик англійської політичної економії А.Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатами. Французький економіст Ж,-Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.

Й. Шумпетер австро-американський економіст, першим зауважив, що підприємець - не обов'язково власник капіталу. Руйнування уявлення про обов'язкове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлена розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша - залученим. Корпоративна форма підприємництва наочно відображає відокремлення функції підприємництва від функції власності. Остання функція стає пасивнішою, а дедалі активніша роль переходить до організації та управління.

Отже підприємництво - це багатопланове явище, яке можна охарактеризувати з економічної та політичної точок зору.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи ~ підприємства (організації).

Основними функціями підприємства є ресурсна, організаторська і творча. Ресурсна функція полягає в мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів.

Організаторська і творча функція пов'язані з тим, що сучасне підприємництво зв'язане з науково-технічним прогресом; воно виступає як важлива сила, яка забезпечує динамізм, гнучкість і постійне самооновлення економічної системи; служить формою реалізації творчих і організаторських здібностей широких верств працівників.

Головними суб'єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (акціонерні товариства, кооперативи) і держава (відповідні органи).

За формами власності розрізняють такі форми підприємництва:

а) індивідуальна - заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці;

б) сімейна - базується на приватній власності членів сім'ї;

в) колективна-трудова - заснована на власності трудового колективу та праці його членів;

г) приватнопідприємницька - базується на власності та праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили;

д) колективна підприємницька — заснована на власності декількох власників капіталу та найманої ними робочої сили;

є) орендна ~ орендована за певну плату на різний період, що дає змогу орендареві бути власником частини результатів праці та розпоряджатися майном;

є) інноваційна - створення та використання Інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») тощо;

ж) змішана - створена на поєднанні різних форм капіталу, в тому числі із залученням іноземного;

з) державна - базується на державній власності.

Розвиток підприємництва в Україні гальмують надмірно високі податки, корумпованість державних чиновників, рекет, недосконале і нестабільне законодавство, високі відсоткові ставки за кредит, недостатня роль внутрішнього ринку, низька платоспроможність населення тощо.

Важливими умовами підприємницької діяльності в інших сферах є: стабільна політична ситуація; позитивна суспільна думка щодо діяльності підприємців; належний рівень культури підприємництва (тобто етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.).

16. Ринок праці. Макро- та мікроекономічна характеристика ринку праці. Попит і пропозиція на ринку праці. Моделі ринку праці та економічна політика щодо ринку праці. Заробітна плата в забезпеченні рівноваги на ринку праці. Кінцевий випуск в забезпеченні рівноваги на ринку праці.

Становлення ринку праці почалося у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували два історичні процеси - звільнення трудящих від різних форм особистої залежності та відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організовувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування працівники змушені були найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).

Сукупність економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці, створюють ринок праці.

Основними економічними важелями його механізму є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата).

Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремого роботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва (особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організації виробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Основним же економічним фактором попиту на працю є фонд заробітної плати фірми: висока заробітна плата обмежує роботодавця у найманні працівників і навпаки.

Ринковий попит на працю — загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених на ринку.

Рішення про пропозицію праці приймають самі працівники. Важливу роль у цьому відіграють: прихильність до професії; престиж праці та фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні та релігійні інтереси тощо. Основним матеріальним стимулом с реальна заробітна плата: чим вище її рівень, тим більше працівників пропонують свою працю і тим довше вони хочуть працювати.

Пропозиція праці мас певну особливість. Індивіди, пропонуючи трудові послуги, порівнюють свій дохід із затратами вільного часу через необхідність роботи за наймом. Причому спочатку працівники віддають перевагу робочому часу, а не вільному, оскільки можливе збільшення останнього сприймається як втрата частини доходу. Але далі, коли матеріальна забезпеченість і рівень життя істотно зростають, працівники намагаються якнайбільше використовувати можливості вільного часу (ефект доходу).

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формується ринкова кон'юнктура:

— рівноважна, якщо попит на працю та її пропозиція збігаються;

— трудодефіцитна, якщо попит на працю перевищує пропозицію;

— трудонадлишкова, якщо пропозиція праці перевищує попит на неї.

Для з'ясування економічної природи заробітної плати слід визначити специфіку товару, який виступає об'єктом купівлі-продажу на ринку праці.

Заробітна плата за своєю економічною природою є ціною трудової послуги працівника. Це винагорода, яку за трудовим договором підприємець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати при цьому залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей або грошова заробітна плата, яку працівник отримує за свою працю протягом певного часу.

Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата, по суті, означає "купівельну спроможність" номінальної заробітної плати. Динаміка реальної заробітної плати визначається на певний період часу як індекс, що обчислюється шляхом ділення індексу номінальної заробітної плати на індекс цін товарів і послуг.

Рівень заробітної плати та зайнятості залежить від структури ринку праці.

Основна функція поточного ринку праці полягає у перерозподілі праці через сферу обігу між галузями, сферами виробництва і підприємствами, заповненні вакансій і забезпеченні роботою людей. Ця функція має важливе значення як для відтворення валового внутрішнього продукту, так і для підтримання сприятливого соціального клімату в суспільстві. Однак це можливо лише в тому випадку, коли обсяги попиту і пропозиції збігаються, а узгодження потребує лише їхня структура. Це означає, що в економіці існує структурне та фрикційне безробіття, яке швидко долається перепідготовкою та просторовим переміщенням робочої сили. Далеко складніша ситуація виникає тоді, коли за своїм обсягом пропозиція праці значно перевищує сукупний попит. Практично завжди це відбувається під час економічних криз, коли, з одного боку, згортання виробництва викликає різке скорочення попиту на працю, а з іншого боку, падіння рівня життя населення спричиняє суттєве зростання пропозиції праці. Безробіття, що виникає внаслідок таких диспропорцій, називається циклічним, і його подолання можливе лише за умови пожвавлення економічного життя.

17. Економічний зміст заробітної плати. Еволюція економічних поглядів на заробітну плату. Номінальна та реальна заробітна плата. Форми та системи заробітних плат. Економічна та соціальна природа мінімальної заробітної плати.

Різні економісти заробітну плату розглядали як плату за працю, робочу силу, послуги праці або робочої сили, а також здачу послуг людей в оренду за певну ціну (П.-Б. Самуельсон). Інші американські економісти стверджують, що "заробітна плата, або ставка заробітної плати, — це ціна, що виплачується за використання праці". Намаганням уникнути відповіді на цю дискусійну проблему є твердження окремих українських авторів про те, що "заробітна плата є доходом, який отримує людина від реалізації своїх фізичних та інтелектуальних здібностей створювати блага". Ці погляди відображають істину лише частково, а комплексна характеристика проблеми повинна передбачати, що заробітна плата є одночасно грошовим виразом вартості і ціни робочої сили, з одного боку, і часткової оплати праці — з іншого. Як грошовий вираз вартості і ціни робочої сили зарплата відображає інтереси найманого працівника, а як грошовий вираз часткової оплати результатів праці — інтереси капіталіста-підприємця. У другому разі йдеться не про повну оплату праці (необхідної і додаткової), а лише про оплату необхідної. На стадії домонополістичного капіталізму, коли заробітна плата наближалась до рівня фізичного мінімуму — нижньої межі вартості робочої сили — переважала відтворювальна функція заробітної плати на найнижчому рівні. За сучасних умов значно посилилась роль стимулюючої функції заробітної плати, оплати за кількістю та якістю праці.

Соціальна теорія заробітної плати, яку відстоювали Т. Веблен, Й. Шумпетер, М. Туган-Барановський та ін., розглядає заробітну плату як результат співвідношення соціальних сил суспільства, насамперед робітничого класу і буржуазії. Цей фактор діє, але не є визначальним. У методологічному аспекті така теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає лише як категорію розподілу. При цьому ігнорується відтворювальна функція заробітної плати, яка повинна забезпечувати відтворення працівника і членів його сім'ї. Ця функція передбачає дію закону вартості стосовно товару робоча сила, його купівлі-продажу. Об'єктивною основою реалізації функції є встановлення верхньої межі ціни робочої сили. Мінімальна заробітна плата за таким критерієм повинна давати змогу купувати певну сукупність товарів і послуг, яка задовольнятиме не лише фізіологічні, а й мінімальні соціальні та духовні потреби.

Заробітна плата — грошовий вираз вартості й ціни товару робоча сила, а також часткової оплати результатів праці з урахуванням виконуваних заробітною платою основних функцій.

Заробітна плата повинна виконувати також стимулюючу, розподільчу і соціальну функції. Стимулюючи передбачає формування у працівників високоефективних стимулів до праці через механізм впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати, які спонукають до економії робочого часу, зростання продуктивності праці, економії сировини, електроенергії тощо, до раціонального використання техніки та ін., а також встановлення оптимального рівня заробітної плати відповідно до продуктивності та ефективності праці.

Розподільча функція заробітної плати полягає у тому, що шляхом її підвищення або зниження забезпечується приплив робочої сили у певні галузі, райони народного господарства і відплив з інших, у встановленні оптимальних критеріїв співвідношення оплати праці (часткової) між сферами, секторами та галузями, всередині окремих галузей.

Соціальна функція заробітної плати має сприяти утвердженню соціальної справедливості залежно від ефективності праці. Всі функції заробітної плати повинні оптимально узгоджуватись.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку отримає працівник за виконання роботи. Але для людини праці важлива не сама по собі грошова сума, а та кількість важлива не сама по собі грошова сума, а та кількість благ, яку можна придбати за неї. Реальна заробітна плата — це сукупність товарів і послуг, які може придбати працівник за отриману ним номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата, за інших однакових умов, прямо пропорційна номінальній заробітній платі й обернено пропорційна рівню цін на товари і тарифів на послуги:

У разі стрімкого зростання цін і повільного збільшення номінальної заробітної плати реальна купівельна спроможність однієї грошової одиницірізко зменшується:

Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексів вартості життя, які є відношенням бюджетного набору товарів поточного року до аналогічного бюджетного набору товарів за минулий рік.

Форми та системи заробітної плати - це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів.

Залежно від факторів, які беруться за основу нарахування заробітної плати, всі її численні різновиди (системи) зводяться до двох основних форм: погодинної і відрядної.

При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою або посадовим окладом за фактично відпрацьований час.

Погодинна форма заробітної плати - це оплата праці залежно від кваліфікації працівника, яка проводиться за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормативних завдань, чи місячними окладами за фактично відпрацьований час. її доцільно застосовувати за умов, коли у робітника відсутня реальна можливість для збільшення випуску продукції (наприклад, конвеєрне і апаратурне виробництво); за відсутності кількісних показників виробітку продукції; коли організовано суворий контроль і ведеться облік фактично відпрацьованого часу або у разі правильного використання праці робітників відповідно до їх кваліфікації і розряду.

Відрядна форма заробітної плати - це оплата праці, встановлена залежно від кількості виготовленої ними продукції, виконаної роботи чи наданих послуг певної якості і яку здійснюють за нормами і розцінками, встановленими згідно з розрядом виконаних робіт. При цьому за кожну одиницю продукції встановлюється певний розмір оплати — відрядна розцінка. Відрядна форма заробітної плати сприяє більш раціональному використанню робочого часу, покращенню організації праці, підвищенню кваліфікації робітників.

При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки.

Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, яка є законодавчо встановленим розміром заробітної плати за просту, неквапіфіко-вану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. У разі коли працівнику, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство здійснює доплату до її рівня.

18. Економічна категорія «капітал». Погляди на поняття капітал в економічній науці. Дохід на капітал. Продуктивність капіталу. Віддача капіталу. Обмеженість фактору капітал. Попит і пропозиція капіталу.

Первісне значення сло­ва «капітал» від лат. capitalis — головний. Пізніше у ні­мецькій та французькій мовах цим терміном стали по­значати головне майно, головну суму.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Арістотель. Він увів поняття «хремастика» (хрема — май­но, володіння), розуміючи під нею мистецтво забезпечення достатку, або діяльність, спрямовану на накопичення ба­гатства, на отримання прибутку, на вкладення і накопи­чення капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравали торговельний та грошовий (лихварський) капі­тали, то мета торговельної діяльності — безмежне накопи­чення багатства, постійне збільшення капіталу.

ласики буржуазної політичної економії А. Сміт та тт Рікардо ототожнювали капітал з накопиченою пра­цею, запасом (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі/грошей тощо). Щоправда, А. Сміт до капіталу відно­сив'лише ту частину запасів, що призначена для подаль­шого виробництва і приносить дохід. А. Сміт та д Рікардо зробили крок назад порівняно з Арістотелем, з'ясовуючи сутність капіталу.

Переважна більшість сучасних західних науковців спрощено тлумачить сутність цього поняття. Так, амери­канський економіст Г. Манків стверджує, що капітал — це знаряддя, які використовують працівники: підйомний кран для будівельника, калькулятор для бухгалтера.

Відмінність між поглядами сучасних західних еконо­містів і класиків буржуазної політекономії:

1) сучасні західні економісти значно розширили межі запасів, види накопиченої праці, розкриваючи сутність капіталу, включивши сюди дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо;

2) сучасні науковці отримання доходу пов'язують не лише з названими речовими факторами виробництва, а й з особистісними, людськими факторами. Речові фактори отримали назву фізичного капіталу, а людський — люд­ського капіталу.

3) деякі західні науковці ототожнюють капітал з гро­шима, з фінансовими ресурсами;

4) вони ототожнюють капітал з часом, який при цьо­му розглядається як окремий фактор виробництва, що створює дохід.

Капітал, як будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму.

Капітал — виробниче відношення (а не просто засоби виробництва, гроші), за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мі­нові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення час­тини чужої неоплаченої праці.

Загальне поняття «капітал» конкретизується у бага­тьох формах капіталу: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному та ін. Тому капітал розгорта­ється в систему капіталістичних виробничих відносин. До цієї системи не належить дрібнотоварний сектор еко­номіки (дрібні фермери, ремісники, торговці), в якому не експлуатується наймана праця, та викуплені трудовими колективами народні підприємства.

Процес формування капіталістичних виробничих від­носин відбувається і в Україні. Персоніфікаторами капі­талу є власники комерційних банків, велика кількість директорів підприємств (які «прихватизували» немалу частку державної власності), ділки тіньової економіки, загалом — кланово-номенклатурна еліта.

Прибуток на капітал - найважливіша категорія ринкової економіки, складна і багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про природу та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірм, які діють за умов різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.

Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком. Чистий прибуток - прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими платіжними зобов'язаннями.

Норма прибутку на капітал є одним із головних показників прибутковості банку. Тому, здійснюючи аналіз, дуже важливо оцінити кількісний вплив факторів, що обумовлюють зміну цього показника.

Економічна віддача власного капіталу — це відношення чистого прибутку до балансового капіталу.

Продуктивність капіталу або капітало-віддача визначається як відношення результату виробничої діяльності (обсягу виробленого продукту) до суми застосованого (використаного) капіталу. У теорії капіталу виділяють середню і граничну продуктивність ("граничний продукт") капіталу. Середня продуктивність характеризує загальний обсяг продукту, що припадає на одиницю використовуваного капіталу.

Гранична продуктивність характеризує приріст обсягу виробництва продукту в натуральному виразі на кожну одиницю знову доданого капіталу.

Оскільки капітал як чинник виробництва має природну властивість давати дохід, він користується попитом у ринковому господарстві. Суб'єктом попиту на капітал виступає бізнес. Підприємці потребують інвестицій, представлених машинами, устаткуванням, виробничими приміщеннями. Хоч реально інвестиційний попит може існувати у формі певної суми грошей, слід пам'ятати, що витрати цих грошових коштів мають чітко визначену мету — купівлю виробничих фондів, а не товарів народного споживання.

Суб'єктами пропозиції капіталу є домашні господарства. Вони мають можливість пропонувати тимчасово вільні кошти як позику для придбання капітальних благ. Однак суб'єкти, що пропонують капітал, відмовляються від можливості його використання у власному бізнесі, від придбання споживчих товарів тривалого користування, від можливості мати платну освіту та від інших альтернативних варіантів використання капіталу. Чим більша сума капіталу позичається, тим більші граничні витрати втрачених можливостей.

Отже, якщо одержувачі доходів не споживають їх повністю, а частку заощаджують, то ці заощадження можна використовувати як позичкові кошти для інвестування у виробництво, і вони внаслідок цього стають товаром на ринку чинників виробництва, а їх ціною виступає процент — плата за право користуватися позиченими коштами. Ставкою процента (нормою процента) є відношення розміру доходу з капіталу.