2. Структура економіки (людина, природа, штучна природа), характеристика рівнів економіки (мікро-, мезо-, макро-, міжнародна економіка, глобальна економіка).

Людина економіка— сукупність економічних потреб, цілей індивіда, органічне поєднання в ньому рис працівника і власника. Структуру таких потреб, інтересів і цілей людини необхідно розглядати відповідно до структури суспільного способу виробництва. Основними підсистемами його є продуктивні сили, техніко — економічні відносини, виробничі відносини та господарський механізм. З точки зору принципу суперечності економічна сутність людини розкривається у суперечливій єдності людини, працівника, як основного елемента системи продуктивних сил та суб'єкта економічних відносин (в т.ч. техніко — економічних та виробничих).

Земля(природа)- це усі поля і луги, водні багатства, корисні копалини, енергетичні ресурси, тобто усі природні ресурси. Капітал – усі заново створені передумови в-цтва або засоби в-цтва. Праця(робоча сила)- фізичні і розумові здібності людини, які застосовуються при в-цтві життєвих благ. Підприємництво – цей елемент виділяється в окремий ресурс, чим виділяється його виключне значення в системі ринкового виробництва.

Міжнародна економіка як наука покликана розробляти теорії і концепції, що дають можливість будувати найбільш раціональні економічні відносини однієї країни з іншими, враховуючи свої і чужі особливості.

Міжнародна економіка -частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарських суб’єктів різних державних належностей в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва, фінансування і формування міжнародної економічної політики.

Макроекономіка — галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу.

Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Глобальна економіка – новий стан світової економіки, яка перетворюється в цілісний глобальний механізм, поєднаний виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою.

Ознаки: розширення світового фін.ринку; зростання відкритості і посилення взаємозалежності економік; встановлення єдиного світового виробництва; уніфікація ведення бізнесу; створення глобальної системи управління;зближення народів; порушення рівноваги світової економічної системи.

Мезоекономіка- вивчає економічну поведінку окремого регіону і підсистеми національної економіки як АПК, паливно-енергетичний комплекс.

3.Економічні ресурси і їх роль у поступальному розвитку економіки. Характеристика економічних ресурсів.

Під економічними ресурсами, або факторами виробництва розуміють усі природні, людські та виготовлені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. До них відносяться земля, сировинні ресурси, техніка і технологія, людські здібності тощо.Таким чином, у сучасній економічній науці виділяють чотири фактори виробництва: праця, земля, капітал, підприємництво. Економічне тлумачення цих понять дещо відрізняється від загальноприйнятого їх розуміння, тому слід дати їм визначення як факторам виробництва.

Праця — це сукупність фізичних і духовних здібностей людей, які вони застосовують при виробництві тих чи інших благ. Цей фактор характеризується такими показниками: загальна чисельність працездатного населення, чисельність зайнятих у різних сферах економічної діяльності, рівень освіти, кваліфікації робочої сили, продуктивність праці тощо.

Поняття земля як фактор виробництва охоплює не лише земельні ділянки як сільськогосподарські угіддя чи ділянки під будівництво, а й усі природні ресурси, які застосовуються у виробничому процесі: родовища корисних копалин, водоймища, ліси, природну сировину тощо.

Капітал, або інвестиційні ресурси - це всі засоби виробництва, вироблені людиною. Це поняття охоплює будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання, інструменти, напівфабрикати, складські приміщення, транспортні засоби, тобто всі засоби виробництва, що застосовуються для виробництва товарів і доведення їх до споживача. Процес виробництва та нагромадження цих засобів називається інвестуванням.

Особливе значення для сучасного виробництва має специфічний економічний ресурс, який називається підприємницькою діяльністю. Підприємець має кілька функцій, які роблять його діяльність винятково важливою:1)  він бере на себе ініціативу поєднання всіх інших ресурсів у єдиний виробничий процес, виступає каталізатором і рушійною силою виробництва;2) бере  на себе  відповідальність  приймати  основні  рішення, визначає курс діяльності підприємства;3)  він новатор, постійно турбується про оновлення і вдосконалення виробництва;4)  він - людина, яка йде на ризик, ризикуючи не лише своїм часом, працею та діловою репутацією, але й вкладеним капіталом, як власним, так і своїх компаньйонів.

Посилення ролі підприємницької діяльності у виробництві в сучасний період пов'язане зі зміною умов виробництва та підвищенням складності умов управлінської діяльності під впливом ряду факторів. Головним з них є те, що в сучасній економіці підприємство виступає як відкрита система, на яку впливають умови зовнішнього середовища (політична ситуація в країні, зміни в господарському законодавстві, економічна політика, умови конкуренції, науково-технічні зміни тощо). Від управлінців вимагається вміння орієнтуватися в ситуації, швидко приймати правильні рішення. Отже, ми розглянули чотири види економічних ресурсів, які можна розділити на матеріальні ресурси (земля і капітал) та людські (праця і підприємництво).

4. Економічні закони: поняття та роль в теоретичному та практичному осмисленні економіки. Закон зростання потреб, закон обмеженості ресурсів, закон спадаючої граничної корисності, закон спадної віддачі.

Економічний закон ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). Економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.

До системи економічних законів належать 4 їх типи:

1. Загальні економічні закони ― властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).

2. Економічні закони, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі економічні закони відображають сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно – економічних формаціях.

3. Специфічні економічні закони ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них ― основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Економічні закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Широко відомі такі економічні закони, як: закон попиту; закон пропозиції; закон спадної прибутковості; закон зростаючих граничних витрат; закон зростання потреб та ін..

Закон зростання потреб — всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), розвиток яких (зв'язків) викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення.

Цей закон у соціальній сфері виявляється в поліпшенні житлових умов, пенсійного забезпечення, гарантованого просування по службі тощо. У сфері політики його дія виражається у потребі людей, трудових колективів, соціальних верств і прошарків, основних класів впливати на формування політики, брати участь в управлінні державою на певному рівні, у подоланні процесу відчуження від політичної влади. Специфічні форми вияву закон зростання потреб має у правових, культурних, національних та інших сферах суспільних відносин.

Закон обмеженості ресурсів. Більшість речей, які люди хочуть мати, виробляються в недостатній кількості (за винятком позаекономічних благ). Отже, кількість товарів завжди обмежена і повинна якимось чином розподілятися (нормуватися) або за допомогою ціни, або іншими способами.

  Закон спадної граничної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності.    Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.    Закон спадної віддачі ґрунтується на припущенні, що всі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Розмір граничного продукту починає зменшуватися не тому, що найняті пізніше працівники менш кваліфіковані, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів у виробництві зайнято більше працівників. Витрати розглядаються щодо певного виду змінних ресурсів за незмінності інших ресурсів. Отже, вкладення певного ресурсу має певну обмеженість віддачі за цього рівня науково-технічного прогресу.