6. Філософія та наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні

У Стародавній Греції поняття "філософія", по суті, було тотожним поняттю "наука". Під філософією розумілася вся наука, що зароджувалася, і філософами називалися носії цього наукового знання. І це не було натяжкою. Родоначальника давньогрецької ф. Фалеса вважали одним із 7 мудреців, він відкрив тривалість року і розділив його на 365, пророчив сонячне затьмарення, виміряв висоту єгипетських пірамід по їхній тіні, став вести бесіди про природу. Піфагора за його відкриття в галузі геометрії.

В Ст. Греції розмежування власне філософських і наукових проблем, Аристотель здійснює спробу виділити філософське знання з усієї сукупності знань. Філософія повинна розглядатися як вчення про першопричини, першопринципи, найзагальніші основи буття. "Королівський" статус ф в системі наук мала тривалий час, аж до XIX століття. Ситуація істотно змінюється у XIX столітті, коли часткові науки "виростають" до рівня теоретичної науки. Серед учених широко розповсюджене гасло: "Наука, бійся метафізики!" У ХIX-ХХ століттях виникають філософські напрямки, що представники яких не вважали філософію "повноцінною" наукою і навіть взагалі наукою.

Узагальнюючи, синтезуючи наукове і практичне знання, філософія розробляє категоріальний апарат, яким користуються всі науки, без якого вони просто не можуть обійтися. Ф не тільки узагальнює результати наукового пізнання, але і рефлексує сам пізнавальний процес, його закономірності, зв'язки. На цій основі вона виробляє найбільш загальні методи наукового пізнання, даючи тим самим у руки науки могутній інструмент для подальшого вивчення природи і суспільства. Недарма Ф. Бекон, говорячи про роль методу в науковому пізнанні, підкреслював, що навіть сліпий, що йде по дорозі, обжене зрячого, що йде без дороги. У зв'язку з цим варто сказати, що існують два методи, підходи до дослідження дійсності: діалектичний і метафізичний.

7. Основні риси давньоіндійської філософії: брахманізм, буддизм, індуїзм.

Зародки філософського мислення в Індії сягають у 2500-2000 р.р. до н.е. Особливості давньоіндійської філософії: 1) формування на базі міфологічно-релігійного світогляду;

2) своєрідність ставлення до Вед; 3) споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою; 4) змалювання духу як безликого, бездіяльного явища; 5) народження логіки; 6) побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. Головна особливість: сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і ті, духовного і тілесного, свідомості і матерії. Брахманізм - склалася у першій половині І ст. до н. е. на основі релігії Вед. Головні особливості брахманізму: освячення кастових відмінностей; складні обряди поклоніння богам і жертвоприношень; сувора обрядова регламентація життя; аскетичні подвиги як засіб, який забезпечує по закону карми найкраще перевтілення душі і кінцеве звільнення від ланцюга перероджень.

В індуїзмі вважається, що вічна індивідуальна душа прямує до злиття з світовою душею, яком заважає потік постійно змінних кінцевих проявів матеріального буття. Релігійно-філософську основу індуїзму складають ідеї дхарми, сансари, карми, ахімси, мокши.

Основні напрями індуїзму - вішнуїзм, шивуїзм, шакгізм. Особливості індуїзму: обожнювання сил природи; культ предків; відсутність стрункої і обов'язкової для всіх системи віровчення, церковної організації; терпимість до відхилень від релігійних догматів; надмірно суворі вимоги суспільно-побутових традицій; вкрай нетерпимість до порушень безлічі обмежень і заборон, як накладаються на сфери суспільного, сімейного і особистого життя.

Буддизм - релігія, яка проповідує позбавлення від страждань шляхом відмови від бажань і досягнення "вищого просвітління" - нірвани. Зародилося у Індії УІ-У ст. до н.е. В Ш ст. н.е. проголошений офіціальною релігією. Спочатку ідеї буддизму передавалися у формі притч, сказань і т.п. У Ш-І ст. до н.е. ідея Будди про спасіння одержала філософське трактування у вченні про світ і людську особистість як потік елементів матерії і свідомості - дхарм, що зміняють одна одну. Буддизм розділився на два напрями: 1) махаянама (доводить нереальність світу); 2) хінаяна (традиційний напрям, який йде від Будди і вважає матеріальні і психічні дхарми реальними).