50. Поняття методології та наукового м-ду. М-ди емпіричного та теорем. Рівнів пізнання.

Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; це один з аспектів гносеології, який розробляється таким її розділом, як логіка та методологія науки. Метод наукового пізнання – це спосіб побудови та обгрунтування системи наукових знань або сукупність, послідовність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. У науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний. Вони відрізняються: глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об'єкта; цілями, методами досягнення та способами вираження знань; ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів. На емпіричному рівніздійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводять­ся експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв'язки між окремими явищами. На теоретичному — створюються систе­ми знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки більш високого рівня, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. Рівні теоретичного пізнання – аналіз, синтез, індукція, дедукція, перехід від абстрактного до конкретного. На емпіричному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, які доступні, в основному, жи­вому спогляданню. На теоретичному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його внутрішніх зв'язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання, а суб'єкт за допомогоюмислення виходить за межі того, що дається в безпосередньому досвіді, і здійснює перехід до нового знання, не звертаючись до свого досвіду. Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. 

51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Факти самі по-собі ще не є наукові знання і лише при створенні теорії, яка є базисом наукового знання ми отримуємо наукові дані. Ідея – це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. Проблема– це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема – це суб’єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Гіпотеза– це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від неповного, неточного до більш повного, точного. Концепція– це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз активного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія– це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта.

52.Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми та дискусії, їх розв’язок.

Наука – форма общ. сознания, изуч. объективные принципы и формы существования и движ. материи и разума; а также деятельность человека по выработке, систематизации и проверке знаний. Является одной из сфер общественного производства, входит в сферу регуляции обществ. отношениями. Внутрішня етика науки, яка стимулює пошук істини постійно співвідноситься з загальногуманістичними принципами і цінностями. Якщо йдеться про людиновимірні дослідження виникають проблеми етичного характеру, пов’язані зі ступенем втручання в об’єкт.

Існує два аспекти етичних норм вченого;

1. внутрішньонауковий етос науки (Роберт Мертон сформулював такі 4 принципи;

• принцип універсалізму та демократичності - зміст наукового знання не залежить від того ким і коли це знання одержано, а його достовірність підтверджується експериментом; рівне право всіх на заняття наукою;

• принцип колективізму - відображає загальний характер наукової праці, продукт якої не є приватною власністю, тобто закріплюючи свій пріоритет повідомляти про свої результати інших;

• норми безкорисливості - прагнення істини має домінувати над усім;

• організований скептицизм - має бути притаменне критичне ставлення до своєї роботи та роботи колег, ніщо не приймається на віру.)

2. відношення вченого до імперативів суспільного життя (почуття відповідальності за свою працю).

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація.