28.Антропологічний ренесанс в філософії хх ст.

Макс Шелер (1874-1928) німецький філософ основоположник філософської антропології як самостійної дисципліни соціології й аксіології - вчення про цінності. Спочатку піддався впливу філософії життя і феноменології, пізніше звернувся до релігійної філософії, а далі до метафізики персоналістичного типу. Філософська антропологія- це досить впливова течія сучасної філософської думки, в центрі уваги якої проблема людини, а головна ідея - створення інтегральної концепції людини; основні представники філософська антропології - М Шелер, А. Гелен, Г. Плеснер, Е. Ротхакер. У противагу раціоналістичним вченням філософська антропологія втягує в сферу дослідження душевно-духовне життя людини - емоції інстинкти потяги, що найчастіше приводить до ірраціоналізму; представники даного напрямку абсолютизують цю сторону внутрішнього світу людини применшуючи розумний початок. Основна лінія цього погляду - пошуки антропологічних основ людської життєдіяльності, культури, моральності права, соціальних інститутів. М. Шелер рішуче заперечував ідеологію і практику соціалізму покладаючи надії на "третій" шлях - пробудження почуття моральної цінності у свідомості людей. Він протиставляв логіці інтелекту логіку почуття. Любов по Шелеру - це акт сходження який супроводжується миттєвим прозрінням вищої цінності об'єкта. Шеллер розглядав феноменологический підхід не як спосіб перетворення філософії в "строгу" науку, а як екзистенціальну можливість "прориву до реальності"; характерний для нього дуалізм світових цінностей як ідеальних завдань і наявного реального буття досягає особливої гостроти в роботі "Місце людини в Космосі" де могутній, але сліпий життєвий прорив і всепостигаючий, але неспроможний дух виступає як основний принцип людського буття.

Він припускав, що філософська антропологія з'єднає наукове вивчення різних сфер людського буття з цілісним, філософським його розумінням. У “Положение человека в космосе” викладено антропологічні погляди. Виходячи з дуалістичності концепції співіснування реального й ідеального світів, він критично аналізує головні теорії духу і людини - класичну по якій дух є найбільш могутній початок і натуралістичну, по який дух виникає на основі біологічної еволюції.

29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму.

Экзистенциализм – философ. течение 20 в., выдвигающее на передний план абсолютную уникальность человеч. бытия, не допускающую выражения на языке понятий.Центральна теза Е. Полягає в тому, що передує людині суть чи існування. За Сартром, всі філософи до Е. Почали з суті. В дійсності людина спочатку існує. Не можемо розглядати суті, якщо не розглянули Е.. Е.-перша вирішальна категорія. Існування ділиться на дійсне і недійсне. Дійсне існування-це існування людини з її Я, індивідуальне буття людини, коли людина лишається на одинці з собою, коли люд. погружається в творчість. Недійсне – це вся сфера суспільного існування, праця людини, турботи, інтереси, колектив, наука. Осн. категорії – життя, сенс життя, погранична ситуація, жах, смерть, нудьга, свобода трактується як право вибору, тобто відповідальність. Основная проблема – определение экзистенции, – глубинные переживания, общие для всех индивидов. Э. – религиозный (Ясперс, Марсель, Бердяев) и атеистический (Сартр, Камю, Хайдеггер). Главный принцип Э. – человек обретает сущность, существуя (в отлич. от классич. философии, где сущность предшествует существованию).

Ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” Сартр выделяет два течения экзистенциалистов: - христианские (К. Ясперс), и атеисты - (Хайдеггер, и он сам). Их объединяет суждение, что существование предшествует сущности и что нужно исходить из субъекта. Человек - это, прежде всего проект, который переживается субъективно. Это первый принцип, называемый субъективностью. “ Человек ответственен за то, что он есть. Таким образом, первым делом экзистенциализм отдает каждому человеку во владение его бытие и возлагает на него полную ответственность за существование. Экзистенциализм - теория не делающая из человека объекта. Человек творит себя, выбирая мораль. Стремясь к свободе мы обнаруживаем, что она зависит от свободы других и свобода других зависит от нашей. Человек - не цель. Человек не замкнут в себе, а всегда присутствует в человеческом мире. Человек сам себе законодатель, в заброшенности он сам будет решать свою судьбу. Он знает, что никто не может спасти его от самого себя, даже если Бог есть.