- •Розділ I. Паливні матеріали.
- •1.1. Види палив, їх характеристика. Процес горіння.
- •Поняття палива. Класифікація, властивості та загальний склад палив
- •2. Теплота згорання палива, методи її визначення.
- •3.Горюча і робоча суміші, коефіцієнт надлишку повітря
- •4.Заходи щодо зменшення токсичної дії продуктів згорання на навколишнє середовище.
- •1.2. Загальні відомості про отримання рідких палив і олив.
- •Елементний та груповий склад нафти
- •Поняття про сучасні способи отримання та очищення палив і олив
- •Стислі відомості про отримання палив і олив з ненафтової сировини
- •1.3 Основні фізико-хімічні та експлуатаційні властивості нафтопродуктів
- •1.4. Рідке паливо для двигунів з примусовим запалюванням.
- •Експлуатаційні вимоги до автомобільних бензинів.
- •2.Сумішоутворюючі властивості та методи їх визначення. Горіння робочої суміші
- •3.Детонаційна стійкість та методи її визначення
- •4. Асортимент вітчизняних автомобільних бензинів
- •5. Асортимент зарубіжних автомобільних бензинів
- •6. Основні види рідких альтернативних палив для двигунів з примусовим
- •1.5 Паливо для дизельних двигунів
- •Експлуатаційні вимоги до дизельного палива
- •2. Процес сумішоутворення й горіння робочої суміші в дизельному двигуні
- •3.Період затримки горіння, цетанове число
- •4. Асортимент вітчизняних дизельних палив
- •5. Асортимент зарубіжних дизельних палив
- •6.Основні види рідких альтернативних палив для дизельних двигунів.
- •1.6 Газоподібне паливо для двигунів внутрішнього згорання
- •1.Види і характеристика газоподібного палива
- •Переваги та недоліки газоподібного палива при використанні в двз
- •3. Асортимент та особливості застосування газоподібного палива
- •Розділ 2. Мастильні матеріали
- •2.1. Призначення та класифікація мастильних матеріалів. Експлуатаційні властивості олив, їх визначення
- •1. Поняття про тертя і зношування
- •2. Призначення та класифікація мастильних матеріалів
- •3. Види присадок та, механізм їх дії
- •Основні експлуатаційні властивості олив
- •Способи поліпшення експлуатаційних властивостей мастильних матеріалів
- •2.2. Моторні та трансмісійні оливи
- •Умови роботи та експлуатаційні вимоги до олив
- •Класифікація та маркування
- •3. Закономірність зміни фізико—хімічних і експлуатаційних показників моторних олив під час роботи двз, строки заміни
- •4. Трансмісійні оливи, їх асортимент і взаємозамінність
- •2.3 Гідравлічні, індустріальні та енергетичні оливи
- •1. Умови роботи індустріальних олив, призначення та асортимент
- •2. Умови роботи гідравлічних олив, позначення та асортимент
- •3. Умови, роботи енергетичних олив, позначення та асортимент
- •4. Оливи технологічного призначення, їх марки та характеристика
- •2.4. Мастила.
- •1. Визначення мастил та вимоги до них
- •2. Поняття про одержання мастил
- •3. Класифікація, назва та позначення мастил
- •4. Асортимент основних мастил що використовуються у с/г техніці
- •Розділ 3. Експлуатаційні рідини
- •3.1. Холодильні рідини
- •1. Призначення холодильних рідин та вимоги до них
- •2. Вода як холодильна рідина, її переваги та недоліки
- •3. Низькозамерзаючі холодильні рідини, маркування та коротка характеристика
- •4. Видалення накипу.
- •3.2. Гальмівні та інші спеціальні технічні рідини.
- •1. Призначення, класифікація та вимоги до гальмівних рідин
- •2. Призначення, класифікація та вимоги до амортизаційних рідин
- •Призначення, класифікація та вимоги до консерваційних рідин
- •4. Призначення, класифікація та вимоги до пускових рідин
- •5. Призначення, класифікація та вимоги до мийних рідин
- •3.3. Лакофарбові матеріали. Клеї, герметики та інші ремонтно - експлуатаційні матеріали.
- •1. Призначення, основні вимоги, класифікація та склад основних лакофарбових матеріалів
- •2. Основні види грунтовок, шпаклівок, лаків та емалей
- •3. Загальні відомості про гуму та гумові вироби
- •4. Широмонтні матеріали
- •5. Автокосметичні матеріали
- •6. Загальні відомості про інтерєрні, ущільнювальні та електроізоляційні матеріали, їх основні властивості та застосування
- •Розділ 4. Контроль якості та основи раціонального, економічного і безпечного використання пм і ем
- •4. 1. Контроль якості пм і ем.
- •1. Вимоги державних і міжнародних стандартів відносно якості пм і ем
- •2. Періодичність контролю та порядок відбору середньої проби мп і ем
- •4.1. Призначення, будова та правила користування приладами ручних та мобільних лабораторій
- •4.2. Основи раціонального, економного та безпечного використання пм і ем
- •Аналіз витрат пм і ем
- •2. Збір і регенерація спрацьованих нафтопродуктів
- •3. Вимоги тб, виробничої санітарії та пожежної безпеки під час роботи з пм і ем.
- •4. Засоби пожежогасіння.
- •5. Профілактика отруєнь і долікарська допомога.
3.Детонаційна стійкість та методи її визначення
Детонаційне згоряння. Під, час роботи двигуна внаслідок деяких причин (підвищеної температури, невідповідності октанового числа бензину вимогам двигуна, невідповідності якості бензину вимогам стандарту тощо) може виникнути детонаційне (вибухове) згоряння робочої суміші або просто детонація. При детонаційному згорянні фронт полум’я поширюється зі швидкістю 1000-2300 м/с, а температура підвищується до 2500-3000 °С.
Механізм детонаційного згоряння робочої суміші ще повністю не вивчений. Найбільше поширення набула теорія органічних пероксидів, згідно з якою детонація виникає в результаті ланцюгових реакцій утворення і розщеплення вуглеводневих пероксидів під дією високих температур і тиску в робочій суміші, яка згоряє в останню чергу. При розщепленні пероксидів виділяється багато теплоти і утворюються нові активні сполуки.
При детонації займається робоча суміш спочатку від іскри свічки запалювання і фронт полум’я при температурі 2000-2500 °С поширюється з нормальною швидкістю. Так згоряє навіть при інтенсивній детонації, як правило, 75 % робочої суміші, а при слабкій — 95%. Інтенсивність детонації визначають за зовнішніми ознаками: характерний звук, чорний дим у відпрацьованих газах.
Із зростанням температури (400-450 °С) і тиску (3-4 Мпа) в частині незгорілої робочої суміші, в результаті передполуменевих реакцій, відбувається попереднє окислення вуглеводнів з утворенням пероксидних сполук. При досягненні відповідної концентрації пероксидів і активних продуктів їх розщеплення на одній ділянці зони незгорілої робочої суміші, внаслідок самозаймання, з’являється осередок полум’я, який поширюється з надзвуковою швидкістю назустріч фронту нормального згоряння. Різко підвищується тиск і температура, внаслідок детонаційної хвилі самозаймається сусідній шар суміші, а новий детонаційний осередок, що утворився, в свою чергу, запалює наступну ділянку суміші і т.д.
Тиск в циліндрі підвищується стрибкоподібно, а потім, вібруючи, зменшується при такті розширення, викликаючи характерний дзвінкий металевий стукіт, внаслідок вібрації стінок і головки циліндрів від ударів у них детонаційної хвилі. Крім того, як вказувалось вище, детонація супроводжується чорним димом у відпрацьованих газах.
Внаслідок детонаційного згоряння двигун перегрівається, працює жорстко і нестійко; його потужність зменшується, а витрати бензину збільшуються. При тривалій роботі двигуна з детонацією прогорають поршні, клапани, поршневі кільця, пошкоджуються підшипники та інші деталі кривошипно-шатунного механізму.
Властивість бензину протистояти детонації оцінюється октановим числом, мінімальне значення якого відображено у марці бензину. Октанове число (ОЧ) бензину дорівнює процентному (за об’ємом) вмісту ізооктану в такій суміші з нормальним гептаном, яка рівнозначна за детонаційною стійкістю даному паливу при стандартних умовах випробування.
. Октанове число визначають порівнянням детонаційної стійкості даного бензину з еталонним паливом, октанове число якого відоме, на стандартному одноциліндровому двигуні зі змінним ступенем-стиску.
За еталонне паливо прийнята суміш з різним вмістом (за об’ємом) двох вуглеводнів — ізооктану (CJIjJ і нормального гептану (С7Ни), а також більш дешеві палива (суміш бензолу з авіаційним бензином Б-70, суміш бензину Б-70 з уайт-спіритом і ал.), протаровані по ізооктану і гептану. Ізооктан має високу детонаційну стійкість, яка умовно прийнята за 100; нормальний гептан — дуже низьку, що прийнята за 0. У випадку, коли потрібно визначити детонаційну стійкість високооктанових бензинів (октанове число більше 100), до Ізооктану додають спеціальну присадку-антидетонатор.
Розроблено і стандартизовано ряд методів визначення октанового числа бензину. Найбільш часто використовується два з них (алив. 3.2) моторний (ОЧ/М) — ГОСТ 511-82 і дослідний (ОЧ/Д) –ГОСТ 8226-82. Оцінка октанових чисел одночасно двома методами дає можливість визначити чутливість бензину до зміни режиму двигуна. Цю чутливість оцінюють різницею октанових чисел, одержаних дослідним і моторним шляхами.
Оцінка детонаційної стійкості бензинів у лабораторних умовах на одноциліндрових двигунах має відносний характер і не завжди збігається з фактичною детонаційною стійкістю бензинів на повно розмірних двигунах в умовах експлуатації. Вважається, що дослідний метод певною мірою характеризує детонаційну стійкість бензину при роботі двигуна в умовах міського руху за порівняно низького теплового режиму. За підвищеного теплового режиму (їзді по ґрунтових дорогах, перевезенні великих вантажів тощо) фактична детонаційна стійкість бензину більше відповідає октановому числу, визначеному моторним методом.
Точніше детонаційну стійкість бензинів визначають на повно-розмірних двигунах у стендових умовах за фактичним октановим числом (ФОЧ) і найточніше .— в умовах доріг безпосередньо на автомобілях за дорожнім октановим числом (ДОЧ). Але оскільки не знайдеться навіть двох двигунів, які однаково оцінюють октанове число бензину, то ДОЧ не може використовуватись як контрольний метод. Тому як компроміс розроблено показник «Антидетонаційний (октановий) Індекс» (АДІ), який являє собою середнє арифметичне з ОЧ/Д і ОЧ/М. Він застосовується в тих випадках, коли законодавство вимагає чіткого позначення октанового числа бензину на паливо роздавальних колонках.