Розділ 4. Контроль якості та основи раціонального, економічного і безпечного використання пм і ем

4. 1. Контроль якості пм і ем.

1. Вимоги державних і міжнародних стандартів відносно якості ПМ і ЕМ.

2. Періодичність контролю та порядок відбору середньої проби МП і ЕМ

1. Вимоги державних і міжнародних стандартів відносно якості пм і ем

Якість паливно-мастильних матеріалів — це сукупність власти­востей, які характеризують їх придатність для застосування. Ступінь придатності і пов'язана з нею ефективність застосування визнача­ють рівень якості ПММ. Як правило, розрізняють фізико-хімічні і експлуатаційні властивості таких матеріалів. До фізико-хімічних відносять властивості ПММ, що характеризують їх склад і стан; до експлуатаційних — властивості, які визначають характер робо­ти двигунів, машин і їх агрегатів, а також особливості транспорту­вання і зберігання.

Підвищення рівня якості пов'язане, як правило, з додаткови­ми затратами, які не завжди окуповують одержаний ефект. Тому кожний продукт цільового призначення (наприклад, палива й оливи для певного типу двигунів) має оптимальний рівень якості, що забезпечує найбільший ступінь придатності при мі­німальних затратах на виробництво та застосування.

Оптимальний рівень якості ПММ встановлюється відповідно до вимог споживачів, технічних можливостей і витрат на вироб­ництво, а також економічної ефективності їх застосування.

На шляху нафтопродуктів від нафтопереробного заводу до споживача вони багато разів перекачуються з однієї ємкості в іншу. При цьому можливе їх забруднення, обводнення, зміна по­казників якості. Для забезпечення надійної і довговічної роботи техніки провадиться регулярна перевірка якості нафтопродуктів, яка включає визначення відповідності фізико-хімічних властиво­стей нафтопродуктів вимогам діючих стандартів і технічних умов, встановлення сорту, запобіжні заходи щодо застосування некон­диційних продуктів, вияв погіршення властивостей при транспор­туванні, зберіганні і застосуванні, обґрунтування застосування певних марок продуктів і термінів проведення технічного обслуго­вування сільськогосподарської техніки, висловлення претензій нафтопостачальним організаціям щодо поставки продукції, яка не відповідає стандартам або технічним умовам.

Проби різних паливно-мастильних матеріалів відбирають за вимогами ГОСТ 2517-85. До відбору проб допускаються особи, які мають відповідний досвід і навички. Навіть точний і старанно проведений аналіз дасть неточні результати, якщо проба відібрана неправильно і неохайно надіслана до лабораторії. Тому при вико­нанні всіх етапів цієї роботи особа, що відбирає проби, повинна бути уважною і сумлінною, знати, для якої конкретної мети відби­рає пробу, а також вимоги до відбору проб.

2. Періодичність контролю та порядок відбору середньої проби мп і ем

Середня проба складається з декількох індивідуальних, відібраних на різних рівнях в одному або декількох резервуарах чи із індивідуальних проб партії затареного продукту. Вона характеризує якість нафтопро­дукту в цілому і його відповідність стандарту.

Для відбору середньої проби газоподібного палива використовують аспіратори — спеціальні прилади що складаються з двох з'єднаних між собою скляних посудин (одна з них намічена для відбору проби, друга - на­повнена інертною рідиною).

Для одержання середньої проби твердого па­лива застосовують індивідуальні проби, одна­кові за масою та рівномірно розташовані по всій партії палива. їх маса залежить від величи­ни шматків у даній партії палива. Кількість проб збільшується пропорційно зростанню неодно­рідності палива. Відібрані індивідуальні проби перемішують і декілька разів ділять на чотири частини (четвертують) для зменшення кількості палива в пробі та доведення його до необхідної маси.

Для аналізу якості пробу рідких нафтопро­дуктів відбирають безпосередньо з резервуара або ж з трубо­проводу, неподалік від резервуара при його заповненні або ви­порожненні. Для цього, як правило, використовують спеціальні переносні пробовідбірники. Індивідуальні пробинафтопродукту з горизонтальних і вертикальних резервуарів діаметром не більше 2500 мм беруть на трьох рівнях: верхньо­му — на 200 мм нижче поверхні нафтопродукту, середньому — з середини висоти наповнення нафтопродукту, нижньому — на 250 мм вище дна, а при наявності приймально-роздаваль­ної труби — на 100 мм нижче її нижнього краю. Середню пробу одержують шляхом перемішування індивідуальних проб верхнього, середнього та нижнього рівнів у співвідношеннях 1:6:1.

Індивідуальні проби нафтопродукту з горизонтального ци­ліндричного резервуара діаметром менше 2500 мм, незалежно від ступеня наповнення, а також із резервуарів діаметром більше 2500 мм, але заповнених до половини або менше, відбирають з двох рівнів: з середини рівня рідини і на 250 мм вище дна резервуара. Середню пробу одержують шляхом змішування інди­відуальних проб середнього і нижнього рівнів у співвідношенні 3:1. При висоті рівня нафтопродукту нижче 500 мм відбирають одну індивідуальну пробу з нижнього рівня.

З автомобільної цистерни відбирають пробу на рівні 1/3 її діа­метра (знизу).

Проби з невеликої тари (каністр, бідонів тощо) беруть за допо­могою медичних шприців або трубок діаметром 10-15 мм з відтяг­нутим кінцем. Нафтопродукт перед відбором проби старанно пе­ремішують. При великій кількості такої тари середню пробу одер­жують перемішуванням індивідуальних проб.

Пробу мазеподібного нафтопродукту відбирають щупом (поршневим, гвинтоподібним або з поздовжнім вирізом). На місці занурення щупа видаляють верхній шар продукту товщиною 25 мм. При відборі проби щупом з поздовжнім вирізом його опускають, вдавлюючи в продукт до дна тари, повертають на 180°, витягують і видавлюють з нього нафто­продукт лопаткою (шпателем). Шар нафтопродукту товщи­ною 5 мм у верхній частині щупа до проби не включають.

Отриману середню пробу нафтопродукту ділять на дві рівні частини: одну — піддають лабораторному аналізу, другу (конт­рольну) — в опечатаному вигляді зберігають на випадок розбіж­ності з паспортними даними в оцінці якості нафтопродукту.