28. Соціально-економічний розвиток Лівобережної, Слобідської України та Запоріжжя в XVIII ст.

Політика царизму щодо автономії України за Петра І та його наступників зумовлювалась прагненням посилити російський абсолютизм і ліквідувати автономію української держави, обмежити їхні національні права.

Особливо такий процес здійснювався під час Північної війни. Вже на початку XVIII ст. в Україні запроваджувався губернський адміністративний устрій. У 1708— 1709 рр. Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської, Слобожанщина — Азовської губерній на чолі з губернаторами, яких призначав цар. Одночасно насаджувалися невластиві для України органи управління, що складалися переважно з російських чиновників. Але поділ території на полки й сотні, місцеві органи влади, військо, судочинство, фінансова система ще зберігались. Найсуттєвіших обмежень зазнавала влада гетьмана.

На Лівобережній та Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. панували феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сільське господарство. Успішніше розвивалося рільництво на родючих чорноземних фунтах у південній та степовій частинах України.

Поглиблювалася спеціалізація окремих сільськогосподарських районів. У деяких фільварках частка пшениці сягала 30% озимих. На Лівобережжі та Слобожанщині більше уваги приділяли вирощуванню жита, на півдні - пшениці, зокрема арнаутки, попит на яку за кордоном зростав із кожним роком. Почали вирощувати картоплю, кукурудзу, цукрові буряки й соняшник, а також технічні культури - тютюн, льон, коноплі. У Південній Україні та в Криму розвивалися садівництво й виноградарство.

Окремі землевласники освоювали багатопільну систему, закладаючи основу для раціонального ведення сільського господарства.

Трипільну систему запроваджували за рахунок перелогів. На той час вона була на Правобережжі в Галичині. Почали розводити коней, овець. На Лівобережжі у 80-х роках існувало понад 200 великих вівцеферм.

Сталися зрушення і в промисловому виробництві. На основі дрібних селянських промислів виникли мануфактури. Проте за умов панування натурального господарства існувало чимало мануфактур, кустарно-кооперативних промислів і підприємств, де працювали кріпаки. В Україні діяли підприємства з одночасним використанням примусової та найманої праці.

Поява і зростання великих мануфактур (винокурень і текстильних виробництв), вкладання в їхнє будівництво значних коштів свідчили про формування нового типу підприємств - капіталістичних. Поглиблювалася спеціалізація в окремих галузях промисловості, виникали нові самостійні галузі. Продукція рудень задовольняла і населення, зайнятого в сільському господарстві.

Зростання промислового виробництва позитивно позначилося на розвитку торгівлі, що пожвавилася завдяки ярмаркам у Києві, Ніжині, Полтаві, Чернігові, Харкові та ін. Розвивалися міста як центри економічного, політичного і культурного життя. Наприкінці XVIII ст. кількість поселень міського типу досягла 200. Міста відігравали велику об'єднавчу роль у становленні економічної української спільності,

З розвитком економіки, внутрішніх ринків помітно зростала роль України а зовнішній торгівлі. Все це свідчило про формування якісно нових економічних відносин - капіталістичних.

Негативно впливала на розвиток економіки неупорядкованість правової сфери. Так, до другої половини XVIII сторіччя у законодавстві Російської імперії був відсутній навіть сам термін «власність», аж до 1785 р. у користуванні нерухомістю й у системі спадкування існувало багато невиправданих обмежень. Тільки в 1729 р. був виданий перший вексельний указ. У XVIII в. соціальний лад Лівобережної України був змінений відповідно до ладу сусідніх земель. Із виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову стали фортечними, а козаки своїм статусом зрівнялись із селянами. На Правобережжі відновила свій режим польська шляхта, і впровадила старі порядки.