7. Основні напрями формування та вдосконалення територіальної організації виробництва

У сучасних умовах розвитку територіальної організації продуктив­них сил основною проблемою є вдосконалення методів формування та управління територіально-виробничими комплексами. Для обґрун­тування основних напрямів розвитку нових територіально-виробни­чих комплексів потрібно вирішити ряд принципових науково-мето­дичних питань. Різні підходи до створення цих комплексів повинні мати основний напрямок - вдосконалення структури виробництва та досягнення більш високої продуктивності праці на основі інтенси­фікації виробничих процесів; залучення до трудової діяльності важли­вих джерел ресурсів, які можна використовувати для прогресивних економічних і соціальних перетворень.

Прискорене зростання інтенсифікації виробництва породжує якіс­но нові тенденції в розміщенні продуктивних сил і висуває відповідні територіально економічні і соціальні проблеми. Щоб перевести еко­номіку на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно значно збільшити частку капіталовкладень на реконструкцію і технічне пере­оснащення діючих підприємств, а також на устаткування, оснащення, інструменти при зниженні частки цих витрат на будівельно-монтажні роботи.

Процес реконструкції і технічного переоснащення може відбувати­ся прискореними темпами в першу чергу у високо розвинутих регіо­нах, де створені і функціонують виробничі комплекси з потужним по­тенціалом. Це, в свою чергу, сприяє прискореному зростанню тери­торіальної концентрації виробництва. Характерно, що концентрація виробництва в умовах зростання його інтенсифікації найбільш відчутна у великих містах, де, незважаючи на заходи для обмеження, вони про­довжують нарощувати свій величезний виробничий потенціал. Так, наприклад, на території Донецького і Придніпровського районів спо­стерігається найвища територіальна концентрація промисловості, тут сформувалися найбільші промислові вузли України, а також тут найвищі показники виробництва продукції на душу населення. Особли­во висока концентрація промисловості спостерігається у Донецько-Макіївській, Дніпропетровсько-Дніпродзержинській, Київській та Харківській агломераціях.

Тому у першу чергу потрібно йти шляхом здійснення виробничої і просторової деконцентрації промисловості великих промислових вузлів і агломерацій з метою посилення промислово-виробничого розвитку середніх і невеликих центрів, колишніх районних центрів. Прискорення розвитку промисловості у середніх і малих містах пери­ферійних районів не вимагає значних капітальних вкладень на впо­рядкування населених пунктів і не впливає на зміни в розселенні на­селення. Більше того, це дає можливість додатково залучити частину трудових ресурсів, які не зайняті у виробництві, а це зменшить мігра­цію населення у великі помислові центри. Більш повне залучення у промислове виробництво трудових ресурсів у віддалених районах дасть можливість скоротити витрати на розвиток соціальної сфери, оскільки вона вже повною мірою сформована. За підрахунком спе­ціалістів, економія капіталовкладень при створенні філій, цехів і окре­мих виробництв великих промислових підприємств у таких містах і райцентрах оцінюється приблизно в 15-20 %.

Наступний напрямок розвитку територіальної організації продук­тивних сил - це проблеми вдосконалення методів управління тери­торіальними виробничими комплексами. Різні підходи до створення територіально-виробничих комплексів дозволяють вирішувати питан­ня їх вдосконалення з урахуванням природних і економічних умов, а також перспектив розвитку господарства нових і раніш освоєних те­риторій. У районах з великим промисловим потенціалом, наявністю значної кількості великих міст поступово здійснюються процес вдос­коналення їх територіально-виробничих комплексів, оптимізація га­лузевої структури, технічне переозброєння і розширення діючих підприємств, раціоналізація економічних зв’язків. Це основний напрям для вирішення проблеми вдосконалення територіальної організації ви­робництва.

Розв’язання завдань, пов’язаних з формуванням нових і вдоскона­ленням уже функціонуючих територіально-виробничих комплексів, вимагає проведення відповідних досліджень у галузі розміщення про­дуктивних сил та регіональної економіки. Успішне вирішення акту­альних питань територіальної організації виробництва в економічних районах можливе лише на основі практичної реалізації науково обґрунтованих рекомендацій.