4. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил

Наукові розробки і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називають принципами розміщення продуктивних сил або принципами со­ціально-економічної регіональної політики. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують пер­шооснову розміщення продуктивних сил, результат наукового пізнан­ня дії закономірності розміщення окремих об’єктів, галузей та терито­ріальних господарських комплексів. Принципи - це також правила господарської діяльності та управління економікою, які повністю ґрун­туються на закономірностях розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. До принципу розміщення продуктивних сил

належить свідома економічна політика, що спрямована на здійснення пізнаних закономірностей. На базі пізнаних закономірностей розроб­ляється програма розміщення продуктивних сил з урахуванням конк­ретно-історичних умов економічної політики держави.

Одним з найважливіших є принцип раціонального розміщен­ня виробництва, зміст якого полягає у такому розташуванні вироб­ництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного госпо­дарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності розміщення виробництва передбачає:

• наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води;

• наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосе­редження трудових ресурсів, що сприяє ефективному використан­ню трудових ресурсів за статтю, віком, кваліфікацією;

• наближення масового виробництва мало транспортабельної про­дукції до місць її споживання (хлібопечення, молоко, будівельні мате­ріалі тощо);

• запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, си­ровини, матеріалів, палива з одного регіону до іншого;

• обмеження надмірної концентрації промислових об’єктів у ве­ликих містах, одночасне надання переваги малим і середнім містам, колишнім райцентрам;

• охорона навколишнього середовища і забезпечення нормальних екологічних умов проживання населення.

Принцип комплексного розміщення виробництва. Випливає з однойменної закономірності і передбачає:

• комплексне використання природно-ресурсного потенціалу, включаючи вторинні ресурси та відходи від виробничих процесів;

• раціональне використання трудових ресурсів шляхом створення у регіоні структури виробництв з розмаїтим контингентом робочої сили;

• налагодження ефективних виробничих зв’язків між підприєм­ствами регіону;

• створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою ефективного обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів, розташованих на певній території.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення ви­робництва. Цей принцип передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, трудових, земельних, фінансових ресурсів регіону - з іншого. Пропорційність передбачає оптимальну структуру господарства регіону, тобто відповідні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими галузями, а також між виробничою та соціальною сферами тощо.

Принцип внутрішньодержавного та міжнародного тери­торіального поділу праці. За цим принципом держава повинна роз­вивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найк­ращі умови й продукція яких користується попитом на світовому рин­ку і є конкурентноздатною. Цей принцип в комплексі вирішує питан­ня збалансованості експорту та імпорту і дозволяє лібералізувати імпорт товарів, які в країні не виробляються, що пов’язано з природ­ними і кліматичними умовами.

Принцип збереження екологічної рівноваги. Цей принцип передбачає формування екологобезпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалів регіону. Вибираючи із декількох можливих варіантів розміщення виробництва, перевагу надають тим із них, які не створюють екологічної напруженості на вибраній території. Цьому принципу екологічної рівноваги, незалежно від важливості розміщення на даній території того чи іншого виробничого об’єкта, мають підпорядковуватися інші вигоди, що з’являються у різних варіантах при розміщенні продук­тивних сил. Цей принцип повинен успішно діяти і при здійсненні реконструкції уже діючих виробничих об'єктів, де екологічна рівнова­га порушена, з метою приведення їх до рівноваги.

Принцип обмеженого централізму. Сутність цього принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. При цьому передбачається ство­рення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підви­щення його соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кож­ного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіо­нальною політикою, яка розробляється з урахуванням пріоритетних загальнодержавних інтересів. Держава не повинна втручатись в опе­ративну діяльність підприємств і місцевих органів самоврядування. Вона повинна створити за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, яка б спри­яла загальнодержавним та регіональним інтересам, допомагаючи підви­щувати життєвий і культурний рівень населення.

Принцип вирівнювання рівнів економічного і соціального роз­витку регіонів та областей. Цей принцип передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності, зокрема виробництво внутрішнього валового продукту на душу населення. Тут характерною рисою повинне бути оптимальне використання наявного ресурсного потенціалу, який, однак, не повною мірою сприяє вирівнюванню еко­номічного розвитку. Проте незалежно від території, де проживає на­селення, соціальний розвиток має досягти гармонійно-пропорційного рівня в усіх поселеннях, де проживають люди незалежно від рівня їх економічного розвитку. Реалізація цього принципу ґрунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика - це сфера уп­равління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому регіональному аспекті. Для посилення ролі і значення розвитку регіонів потрібно докорінно змінити структуру територіаль­ної організації господарства, здійснити технологічне і комплексне онов­лення виробництва. Основними принципами політики держави по­винні бути:

• перевага регіональних інтересів над галузевими, відомчими, над інтересами окремих виробництв;

• всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демократичних передумов розміщення продуктив­них сил і розвитку регіону з наданням переваги соціально-економічному спрямуванню;

• пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до роз­міщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого вироб­ництва.

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають бути розроблені регіональні програми відповідно до державної страте­гічної програми, які на рівні централізованої єдиної держаної програми повинні забезпечуватись відповідними фінансовими і матеріальними ресурсами.