2. Об’єкти екологічного моніторингу

Практично вся територія країни і її окремих регіонів є об’єктом спостереження за проце­сом природокористування. Це викликано необхідністю як збере­ження у належному стані природних ландшафтів, так і проведен­ня заходів відновлення порушених техногенними процесами природних явищ і процесів. Об’єкти екологічного моніторингу мож­на звести в декілька груп.

Групи об’єктів екологічного моніторингу:

1. Територія та об’єкти, що підлягають особливій охороні.

2. Атмосферне повітря, водні, земельні і біологічні ресурси.

3. Населені пункти і прилеглі до них території.

4. Виробничі об’єкти і концентрація відходів, викидів, стоків у процесі технологічної переробки сировини, води і матеріалів.

Території та об’єкти особливої охорони.

Одним із найважливі­ших пріоритетів довгострокової державної політики України виз­нано розвиток природно-заповідної справи на основі системного управління природоохоронними, економічними, соціальними та іншими чинниками, що визначають інтереси суспільства, а також її міжнародними зобов’язаннями. Кожен регіон України характеризується широким спектром природних зон з відмінними ландшафтами, зокрема геолого-геоморфологічною будовою, ґрунтово-кліматичними умовами, флористичними і геоботанічними особливостями, фауною та іншими природними формаціями. Такі території набувають заповідного статусу і заносяться у реєстр до об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). Категорії територій та об’єктів ПЗФ мають як місцеве, так і ре­гіональне значення:

• природні заповідники;

• національні природні парки;

• регіональні ландшафтні парки;

• заказники загальнодер­жавного і місцевого значення;

• пам’ятки природи загальнодер­жавного і місцевого значення;

• ботанічні сади загальнодержав­ного і місцевого значення;

• дендропарки загальнодержавного і місцевого значення;

• зоологічні парки місцевого значення;

• парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного і місцевого значення;

• заповідні урочища.

Для запобігання негативному впливу виробництва й туризму на стан цих об'єктів органи місцевого самоврядування, контро­люючі органи, адміністрації природоохоронних установ ведуть постійний контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства та недопущення перевищення рекреаційного на­вантаження і деградації довкілля.

Атмосферне повітря, водні, земельні та біологічні ресурси.

На­звані ресурси є незмінним природним джерелом сировини для відтворення виробництва і життя самої людини. Наприклад, по­вітря і вода необхідні в чистому вигляді безперервно. Якщо вжи­вання води людині потрібне 1,5-2 л/добу, то повітря потрібне щосекунди. Без чистого повітря людина не може перебувати більше 10-15 секунд.

З розвитком продуктивних сил обсяг природних ресурсів, що їх залучають у виробництво, значно зростає. Для України ї її ре­гіонів проблема моніторингу і раціонального використання при­родних ресурсів є однією з найактуальніших. Річ у тому, що рівень і характер використання природних ресурсів в Україні визначав­ся, з одного боку, її колишнім колоніальним становищем, з дру­гого екстенсивним характером самої системи господарюван­ня, яка залишилася у спадок незалежній Україні.

Під час будівництва нових зводів і фабрик приділяли мало уваги (а здебільшого і зовсім нехтували) створенням режиму еко­номії та екологічно чистого використання природних багатств. Результатом того нині є:

• порушення екологічної системи і сильне забруднення, об­міління багатьох річок басейну Дніпра внаслідок побудови бага­тьох ГЕС на р. Дніпро;

• заболочення тисячі гектарів високопродуктивної землі внас­лідок створення великої кількості водосховищ у басейні Дніпра;

• пересихання і обміління річок, зникнення різноманітних видів флори і фауни в місцях інтенсивної меліорації (осушення) територій;

• ерозія орних земель, знищення великих площ лісів, забруд­нення курортних зон тощо в районах стоків хімічних і металур­гійних заводів, вибирання підземних надр.

Загальне техногенне навантаження на природу України за своєю інтенсивністю приблизно в 10 разів перевищує середню у сьогоднішньому СНД.

Населені пункти і прилеглі до них території.

Поселення як об’єкти екологічного моніторингу привертають увагу тим, що в них сконцентровані мешканці з усією виробничою і соціальною інфраструктурою, комунікаціями, транспортною мережею тощо. Чим більше поселення, тим вищий рівень концентрації населення та об'єктів його обслуговування.

Предмет екологічного моніторингу населених пунктів:

• рівень екологічної освіти, культури мешканців населених пунктів;

• естетичний стан житлових будівель, дворів, громадських закладів, підприємств, організацій, вулиць та ін.;

• стан водовідведення, вивезення сміття, санітарний стан ву­лиць, дворів, парків, зелених насаджень, ставків, озер та інших водоймищ всередині населених пунктів та за їх межами;

• стан сміттєзвалищ, резервуарів із стоками підприємств, каналізації тощо.

Важливим є спостереження за зонами відпочинку мешканців населених пунктів, що до них прилягають: ліс, луки, річки, став­ки, озера та інші природні ландшафти.

Виробничі об’єкти.

Це промислові підприємства з технологіч­ними циклами обробки сировини, матеріалів, води, використан­ня палива, енергії тощо. Вони здебільшого є єдиним джерелом ви­кидів в атмосферу продуктів згорання, концентрованих хімічни­ми елементами стоків, відходів, сміття у великих масштабах, які потрапляють до прилеглих територій, переносяться річками, дощовими потоками, проникають у ґрунти, ґрунтові води, водой­ми і т. ін. Предметом екологічного моніторингу виробничих підприємств є не лише викиди в атмосферу чи стоки, а й стан технологій обробки сировини й матеріалів у процесі виготовлен­ня продукції. Річ у тому, що чим вищий техніко-технологічний рівень виробництва, тим нижчий рівень забруднення довкілля. Так показує практика високорозвинутих ринкових країн.

В Україні діє дозвільна система щодо впливу виробничих об’єктів на довкілля. Це означає, що кожен суб’єкт господарювання, діяльність якого пов’язана із забрудненням навколишнього середовища чи продукуванням відходів, зобов’язаний отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферу, скидання стоків у водойми і розміщення твердих відходів. Для цього суб’єкт має розробити і погодити проекти ГДВ (гранично допустимих викидів в атмосферу), ГДС (гранично допустимих скидань стоків у водойми і норм водокористування), а також обсяги розміщення твердих відходів. На підставі цих проектів суб’єкту доводяться ліміти викидів, скидань стоків і розміщення твердих відходів.