2. Економічні засади механізму природокористування

Економіч­на складова механізму раціонального природокористування пе­редбачає формування природоохоронних фондів у бюджетах усіх рівнів та інноваційно-інвестиційних фондів у бюджетах і на під­приємствах для переведення виробництв на екологічно безпечні технології.

Природоохоронна практика в Україні показує, що в економічній складовій механізму домінує підхід «ліквідації забруднення», а не його запобігання. Заходи ліквідації забруднення фінансують­ся з кількох джерел.

Джерела фінансування заходів ліквідації забруднення:

• з державного бюджету за відповідними державними про­грамами;

• з коштів місцевих бюджетів;

• із власних коштів підприємств за розробленими ними про­грамами;

• із коштів міжнародних грантів - переважно інституційні проекти;

• з інших коштів.

У структурі джерел фінансування природоохоронної діяльності домінуюче значення мають державний, обласні та місцеві бюд­жети. Основну частину надходжень до бюджетів усіх рівнів ста­новить збір за забруднення довкілля.

Державне управління екології та природних ресурсів, яке є у кожній області, забезпечує впровадження на своїй території еко­номічної складової механізму такими заходами:

• формуванням переліку платників збору за забруднення дов­кілля;

• забезпеченням обміну інформацією між органами держав­ної влади та управління;

• аналізом надходження та використання коштів фондів;

• розглядом проектних пропозицій та фінансуванням з цільо­вих фондів у складі бюджетів щодо відповідності їх переліку природоохоронних заходів.

Формування переліку першочергових природоохоронних за­ходів, які доцільно фінансувати як найскоріше, держуправління з екології здійснює на основі результатів екологічного моніторин­гу. Такі заходи набувають пріоритетного значення.

3. Пріоритетні природоохоронні заходи в економічній сфері

1. Розроблення та здійснення регіональних програм охорони дов­кілля та раціонального використання природних ресурсів.

2. Стабілізація екологічної рівноваги в гірничо-хімічних, гірничо-видобувних, металургійних регіонах країни й області.

3. Будівництво, реконструкція та ремонт водопровідно-каналізаційних систем і очисних споруд.

4. Розв’язання питань утилізації та захоронення промислових і побутових відходів, будівництво, реконструкція та облаш­тування полігонів твердих та побутових відходів.

5. Запобігання аварійним екологічним ситуаціям та ліквідація їх наслідків.

6. Збереження біологічного та ландшафтного розмаїття те­риторій, оптимізація і розвиток природо-заповідної мережі на території регіону, здійснення заходів, пов’язаних із відтво­ренням та охороною природних ресурсів.

7. Організація системи екологічного моніторингу та інформа­ційного забезпечення природоохоронної діяльності, підвищен­ня рівня екологічної свідомості населення.

8. Підвищення ефективності методів економічного регулюван­ня стану довкілля та використання природних ресурсів.

Аналіз практики природоохоронних заходів показує, що тен­денція «забруднення довкілля» за темпами і масштабами перевищує тенденцію «ліквідація забруднення». Це свідчить про те, що економічний механізм природокористування та охорони довкіл­ля потребує зміщення у бік «запобігання забруднення». Сучасна концепція механізму екологічної безпеки повинна передбачати інвестування профілактичних заходів у системі «людина - при­рода». Сутність цих заходів полягає у проведенні моніторингу технологій підприємств базового й соціального комплексу, які є головним джерелом забруднення довкілля.

Практика ринкових країн засвідчила, що запровадження наукомістких технологій, спрямованих на зниження питомих сировинно-матеріальних, енергетичних, водних та інших затрат, здійс­нення безвідходного виробництва, розвиток підприємництва на базі відходів неминуче призведе до різкого зниження потреби в коштах для ліквідації забруднення природних об’єктів. Їхній досвід також показує, що економічно вигідніше здійснювати навіть масштабні капіталовкладення у технології виробників ніж потім зби­рати кошти на формування фондів для ліквідації забруднення. Такий підхід має не лише економічну перевагу, а й соціальну, оскільки поліпшується загальна якість природного довкілля.