3. Напрямки інтеграції україни до світової економічної системи

Україні варто обрати інтеграцію з розвинутими ринковими країнами Європи і світу загалом.

Вибір перший: Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Питання про напрям економічної інтеграції дискутувалося відразу після проголошення незалежності України, але остаточ­ного рішення не ухвалено. Відсутність консенсусу між політич­ними силами різної орієнтації не дає змоги не лише визначити цей напрям, а й перешкоджає кардинальним економічним рефор­мам. Прихильники інтеграції з Росією (підписання економічного союзу в межах (СНД) у 1993 р. заявляли, що українська економіка тримається на особистостях регіональних лідерів і управлін­ських команд, на директорському корпусі, що вихід на російський ринок і на ринки держав СНД для України є життєвою необхідні­стю; що закріпитися на цих взаємопов’язаних ринках для украї­нських виробників означає забезпечити собі однакові з росій­ськими конкурентами стартові умови, зокрема щодо цін на енер­гоносії та іншу сировину.

Шістнадцятирічна практика існування СНД виявила неспро­можність досягнення економічного зближення між її учасниками і спільного розв’язання складних соціально-економічних проблем. Пропозиція України створити зону вільної торгівлі з Росією по­стійно блокується тією ж Росією. Щоб схилити Україну до полі­тичного союзу, Росія намагалася економічно (здебільшого вико­ристовуючи енергетичний фактор) утримувати її у сфері свого політичного та економічного впливу. Це виявлялося в подвійних стандартах щодо оцінки розриву економічних зв’язків між росій­ськими та українськими підприємствами після розпаду СРСР.

Публічно відповідальність за це було покладено на українську сторону, насправді Росія обстоювала власні економічні та полі­тичні інтереси. Оскільки багато українських підприємств вироб­ляло напівфабрикатну продукцію для підприємств Росії, звужен­ня економічних зв’язків з боку Росії помітно ослаблювало внут­рішні та зовнішні економічні потуги України, змушувало її бути податливішою при розв’язанні спірних питань.

Українське керівництво стоїть на позиції пріоритету економіч­ної, а не політичної інтеграції у межах СНД. Упродовж шістнад­цяти років Україна здійснювала політику зближення країн СНД через рівноправну економічну співпрацю. Вона поставила питан­ня про створення у межах СНД зони вільної торгівлі як першої фази міжнаціональної економічної інтеграції (з того починали інтеграцію країни ЄС), але у вересні 2003 р. Росія нав'язала уго­ду про «єдиний економічний простір», в основі якого є політичне домінування тієї ж Росії.

Вибір другий: Європейський Союз (СС).

Незважаючи на намагання Росії і проросійських сил в Україні обмежити нашу економічну інтеграцію межами СНД, Україна ще на початку 1993 р. розпочала офіційні переговори з країнами За­ходу про залучення до процесу європейської інтеграції. Вони три­вали майже рік (декілька раундів). На початку 1994 р. на засі­данні Ради Міністрів ЄС було поширено мандат Європейської комісії (виконавчий орган ЄС) на переговори з Україною. На чер­говому раунді переговорів України з ЄС сторони відробили ос­таточний варіант Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, яку 23 березня 1994 року парафував у Брюсселі український міністр закордонних справ, а 14 червня 1994 року Президент України у Люксембурзі підписав її. Україна стала пер­шою з країн СНД, що підписала таку угоду.

Угода заклала цілком нові засади економічних відносин між Україною і ЄС на принципах ринкової економіки, яка враховує особливості існуючого економічного стану України, а також но­вий характер ЄС. Вона передбачає поліпшення доступу України де ринків Західної Європи на основі принципу найбільшого сприян­ня; містить нові важливі положення, пов’язані з лібералізацією торгівлі й створенням стабільніших і передбачуваних умов комерційної діяльності, у тому - скорочення кількісних обмежень, а також особливі положення про захисні заходи та антидемпін­гові процедури, забезпечення здорової, чесної конкуренції.

Про зацікавленість розвинутих країн у співпраці з Україною в економічній галузі свідчать переговори зі США, Німеччиною, Великобританією та іншими країнами. Україна заявила, що вона дотримується чотирьох основних принципів реформування еко­номіки:

• макроекономічна стабілізація;

• лібералізація;

• соціаль­ний захист населення;

• здійснення структурних змін, у тому числі змін форм власності.

У червні 1995 р. у Брюсселі було підписано Тимчасову торгі­вельно-економічну угоду, яка передбачає переведення зв’язків між Україною і Європейським Союзом у практичну площину.

Угода містить положення про надання Україні режиму най­більшого сприяння у торгівлі з ЄС, про створення сприятливих можливостей у торгівлі текстилем, сталлю, сільськогосподар­ською продукцією, іншими товарами. Отже, Україна першою се­ред республік СНД відкрила дорогу до вигідного співробітництва з ЄС. У листопаді 1995 р. вона стала повноправним членом Ради Європи.

До Європейського Союзу входять 27 країн Західної Європи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспа­нія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція та чимало країн Центральної та Південної Європи. На початкових етапах це об’єднання не ста­вило за мету політичне зближення країн. Акцент було зроблено на економічній інтеграції; послідовному і поетапному зближен­ню країн завдяки реальним економічним перетворенням у кожній з них. Таке зближення мало відбутися за кілька етапів:

• створення зони вільної торгівлі - скасування митних бар’єрів у взаємній торгівлі між країнами-учасницями;

• створення митного союзу - вільний рух товарів країн-учасниць усередині інтеграційного угруповання та єдиний митний тариф для третіх країн;

• створення спільного ринку, в основі якого - усунення бар’єрів на шляху переміщення товарів, капіталу, праці в межах країн-учасниць;

• формування економічного союзу, який, зберігаючи всі попе­редні принципи, передбачав здійснення єдиної економічної політи­ки на основі створення системи міжнаціонального регулювання економічних процесів у межах інтеграційної групи.

Інтеграційна система країн Західної Європи складається з Європейського Союзу і Ради Європи. Це незалежні організаційні структури, об'єднані єдиними стратегією, метою, вартостями в Європейську співдружність, символом якої є синій прапор з 12 золотими зірками, які символізують терпимість, свободу, демок­ратію, права людини, справедливість, етику, довіру, солідарність, взаємоповагу, громадянськість, рівність - принципи, що визначають пріоритети загальнолюдських вартостей, є основою євро­пейської інтеграції. Усі рішення приймаються колегіально, узгод­жено, доводяться до країн-учасниць інтеграційної групи і регу­люються управлінськими міжнаціональними структурами.

Україна здійснює заходи, спрямовані на зближення з Європей­ським Союзом. У квітні 2003 р. її офіційно було запрошено на саміт країн ЄС. що відбувся в Афінах, на якому з травня 2004 р. було підписано угоди про членство в ЄС ще з десятьма країнами: Польщею, Угорщиною. Чехією, Словаччиною, Литвою, Латвією, Естонією, Кіпром і Мальтою. З січня 2007 року членами ЄС ста­ли Болгарія і Румунія.