2. Окупація Німеччиною Польщі. Вступ у війну срср

Польща була першою країною, яка вчинила збройний опір агресії Німеччини в роки Другої світової війни. Однак сили були нерівними. То була і трагічна, і героїчна сторінка визвольної боротьби польського народу проти фашистської окупації.

Німецьке командування поставило завдання оточити і знищити польську армію в найкоротші строки. І лише героїзм і масове самопожертвування польських воїнів не дозволили їм цього зробити. Поляки з боями відступали на схід від Вісли.

7 вересня 1939 р. польський уряд покинув Варшаву, але захисники столиці відхилили ультиматум німецького командування про капітуляцію і продовжували обороняти місто. У цьому їм допомагало і цивільне населення. 28 вересня після двотижневого штурму німецької армії Варшава була нею захоплена. Не одержавши допомоги від своїх західних союзників, за один місяць часу Польща була окупована німецькими військами.

Доля Західної України і Західної Білорусії, які перейшли до Польщі згідно Ризького мирного договору, в нових воєнно-політичних умовах була досить проблематичною. З одного боку існував таємний протокол до Пакту про ненапад між Німеччиною і СРСР, і в ньому було чітко розмежовано сфери впливу обох сторін (Західна Україна і Західна Білорусія були у сфері інтересів СРСР), з другого боку, німецькі війська, не зупиняючись, рухалися на схід.

17 вересня 1939 р. німці вступили в Брест і Львів. У той же день уряд СРСР дав наказ Головному Командуванню Червоної Армії про перехід радянськими військами державного кордону СРСР і Польщі. 22 вересня радянські війська увійшли в Брест і Львів. Німецькі війська залишили ці міста. Перед цим німецькі і радянські війська в цих містах провели спільні воєнні паради, що повинно було символізувати “непорушність радянсько-німецької дружби”.

22 вересня між радянськими і німецькими військами була встановлена демаркаційна лінія по лінії рік Нарев, Буг, Вісла, Сан. 27 вересня в Москві був підписаний радянсько-німецький договір, який визначав демаркаційну лінію як радянсько-німецький кордон. Упродовж вересня-жовтня 1939 р. в Москві були підписані Пакти між СРСР та країнами Прибалтики. Тоді ж були на їх територіях розміщені радянські бази.

Ще в 1938 р., після приєднання Австрії до Німеччини, СРСР вступив у таємні переговори з Фінляндією з питання безпеки його північно-західних кордонів та Ленінграда зокрема. СРСР вимагав від Фінляндії гарантії нейтралітету, якщо Німеччина вирішить напасти на СРСР з півночі. Окрім того Фінляндія повинна була дати згоду на прийняття допомоги від СРСР в разі нападу Німеччини на неї. Фінляндія відхилила ці пропозиції СРСР. З цих пір СРСР став готуватися до війни з Фінляндією, а Фінляндія – до оборони.

З підписанням радянсько-німецького Пакту про ненапад в радянсько-фінських відносинах склалась нова ситуація, оскільки в таємному додатку до договору Фінляндія опинилась у сфері впливу Радянського Союзу.

12 жовтня 1939 р. у Москві відновились переговори між СРСР і Фінляндією, які вели Сталін і Молотов з однієї сторони і Паасіківі – з другої. СРСР запропонував підписати Пакт про взаємну допомогу, зажадав передачі йому півострова Ханко для створення там воєнної бази, а також ряду інших островів і пересунути кордон в районі Ленінграда на 40 миль. В якості компенсації СРСР пропонував частину території радянської Карелії.

Паасіківі стояв на тому, що Фінляндія є нейтральна країна і тому вона не вступить ні в які Пакти з СРСР. Щодо територіальних уступок на півдні країни, то фіни побоювались, що це з часом може привести до втрати незалежності.

За таких умов переговори були перервані. Фінляндія мала 9 дивізій. У технічній оснастці армії були серйозні проблеми: піхотинцям не вистачало автоматів, артилерії також було небагато. До деякої міри ці проблеми компенсувалися високим моральним духом солдатів і наявністю добре підготовлених загонів лижників, навчених вести бойові дії в зимових умовах.

Червона Армія мала 180 дивізій, 45 із них діяли на фінському фронті. У достатку були польові кулемети і артилерія. У ході війни СРСР використав проти фінів 1,2 млн. чол., 1,5 тис. танків і 3 тис. літаків. Воєнна компанія, з точки зору радянського керівництва, мала завершитися окупацією Фінляндії в короткі строки.

26 листопада 1939 р. на кордоні з Фінляндією була влаштована провокація, яку підготував Берія. Декілька радянських солдатів загинуло. СРСР направив ноту протесту уряду Фінляндії. 28 листопада СРСР денонсував договір про ненапад і відкликав своїх дипломатичних представників з Фінляндії. 30 листопада частини Червоної Армії перейшли кордон Фінляндії.

Радянські війська, особливо танкові частини, виявились слабо підготовлені до бойових дій в умовах бездоріжжя, ще й досить суворої зими. Не з кращого боку проявило себе і воєнне керівництво, яке нещодавно замінило репресованих воєначальників. На кінець грудня 1939 р. наступ радянських військ на Карельському перешийку було зупинено фінськими військами.

14 грудня 1939 р. Ліга Націй виключила СРСР з цієї організації за агресію проти Фінляндії. Антирадянська буря в країнах Європи набрала небачених масштабів. І навпаки. Співчуття і допомога Фінляндії стали справою честі сотень тисяч громадян у Скандинавських країнах, Англії, Франції.

Червона Армія терпіла поразку за поразкою. У кінці грудня Сталін прийняв рішення змінити керівництво Карельським фронтом. Наступила місячна перерва в боях. На початку березня 1940 р. Червона Армія прорвала оборону фінів у секторі Тілі на північному сході від Виборга. 13 березня почався штурм Виборга радянськими військами, який був захоплений після важкого бою.

Фінський уряд дав згоду на мирні переговори. 7 березня 1940 р. вони почалися в Москві. 12 березня мирний договір з Фінляндією був підписаний. 13 березня припинилися бойові дії. Умови цього договору передбачали значно більші територіальні втрати Фінляндії, ніж це було на переговорах до початку війни. СРСР отримав в оренду на 30 років півострів Ханко, увесь Карельський перешийок та ін.

Червона Армія втратила понад 130 тис. чол. вбитими, фінська армія втратила 19,567 чол. вбитими. К. Ворошилов був звільнений від обов’язків міністра оборони. Цю посаду зайняв С. Тимошенко, був реорганізований Генштаб, розширилась мережа воєнних училищ та ін.

Міжнародне становище СРСР погіршилось. Гітлер вважав, що Червона Армія надто слабка, і її можна буде швидко перемогти. Такої ж думки дотримувались у Лондоні і Парижі. Як бачимо, локальна війна у Фінляндії мала далекосяжні наслідки.

14 червня 1940 р. Литві, а 16 червня Латвії та Естонії були зроблені заяви уряду СРСР, які по формі і по суті носили характер ультиматумів. Ці держави звинувачувались у підготовці до нападу на частини Червоної Армії, які були розташовані на їх територіях згідно з договорами про взаємодопомогу (жовтень 1939 р.).

Уряд СРСР зажадав відставки урядів Литви, Латвії та Естонії, утворення нових урядів, здатних “чесно виконувати договірні зобов’язання”, а також допустити додаткові військові частини СРСР на їх території. У разі невиконання цих вимог уряд СРСР полишав за собою право вжити відповідні заходи. 26 червня 1940 р. Румунія погодилась виконати ультиматум СРСР про звільнення нею території Бесарабії і Північної Буковини. 2 серпня 1940 р. на звільнених територіях було утворено Молдавську РСР.

Справа в тому, що уже в кінці травня стало ясно, що Франція буде переможеною, а Англія загнана на свої острови. У червні 1940 р. Гітлер наказав керівництву вермахту розробити план нападу на СРСР. Саме в цей час СРСР вирішив реалізувати своє “право” на Прибалтику, яке він одержав згідно з таємним протоколом до Пакту про ненапад. Прибалтійські республіки сподівалися на допомогу з боку Німеччини, але цього не сталося.

Прибалтійські республіки прийняли ультиматум СРСР. Старі уряди пішли у відставку, на територію Литви, Латвії та Естонії були введені додаткові війська СРСР. У республіках Прибалтики були сформовані нові уряди під контролем СРСР. Вони були позбавлені можливості самостійної роботи. Директиви з Москви виконувались без всякого права на відхилення від їх змісту.