6. Економічне і соціально-політичне становище Фінляндії у міжвоєнний період

У роки Першої світової війни в Фінляндії було оголошено воєнний стан. Проте фінське населення не призивалося до армії і не брало участі у війні. Лише таємно сформований єгерський корпус чисельністю у 2 тис. чол. брав участь у війні на боці Німеччини.

Промисловість Фінляндії отримувала великі воєнні замовлення, посилено розвивалась, прибутки буржуазії зростали. Становище робітників із-за дорожнечі на продукти харчування суттєво погіршилось.

На кінець Першої світової війни Фінляндія проголосила свою автономію у складі Росії, а 31 грудня 1917 р. Раднарком Росії надав Фінляндії незалежність.

Фінська буржуазія взяла курс на недопущення революції в країні. 12 січня 1918 р. сейм прийняв закон про диктаторські повноваження, який легалізував шюцкори і передбачав розпуск Червоної гвардії. З Німеччини повернувся єгерський корпус, на чолі армії став Г.Маннергейм.

28 січня 1918 р. у Фінляндії почалась революція. Влада в Гельсінгфорсі перейшла до Ради народних уповноважених (Ю. Сірола, О. Куусінен, А. Таймі та ін.) Вищим державним органом була Головна рада робітників, яка складалась з 35 чол. Зауважимо, що революційна влада встановилась лише на півдні країни, а на півночі утвердилась влада контрреволюційних сил, які уклали договір з Німеччиною про надання Фінляндії воєнної допомоги в боротьбі проти революції.

Фінська робітнича республіка проіснувала 3 місяці. За цей час були проведені деякі соціально-економічні заходи в інтересах робітників і селян: звільнили найбідніших громадян від усіх податків, скасували церковний податок. Фінський банк і ті підприємства, власники яких втекли з країни, були передані органам трудящих.

Наприкінці березня 1918 р. німецькі війська під керівництвом фон дер Гольца почали інтервенцію проти революційної Фінляндії. З півночі наступали війська Г. Маннергейма. Червона армія в боях з об’єднаними силами контрреволюції і інтервентів зазнала поразки. До того ж більшість населення Фінляндії не підтримала революційний уряд. Підтримка з боку радянської Росії була недостатньою для захисту фінської революції.

І все-таки Фінляндія після Росії виявилась першою державою, в якій державна влада (на частині території і на довший час) перейшла до рук народу.

15 травня 1918 р. новий уряд Фінляндії розірвав усі відносини з радянською Росією. У країні почався терор, переслідування робітників. У ході громадянської війни урядові сили стратили більше 40 тис. робітників, 90 тис. робітників було кинуто в тюрми і концтабори.

Наприкінці 1918 р. відновила свою легальну діяльність Соціал-демократична партія, в Москві була створена Комуністична партія Фінляндії.

У зовнішній політиці Фінляндія орієнтувалась на Німеччину. 9 жовтня 1918 р. німецький принц Карл-Фрідріх Гессенський став “королем Фінляндії і Карелії”. Це був курс на встановлення німецького протекторату над Фінляндією. Революція в Німеччині ці плани зруйнувала. Регентом Фінляндії 12 грудня 1918 р. був обраний Г. Маннергейм. Німеччина вивела свої війська з Фінляндії.

У березні 1919 р. були проведені перші після війни вибори до сейму. В них брали участь 5 політичних партій: Католицька, Аграрна, Шведська народна партія, Прогресистська партія і Соціал-демократична партія, за яку голосували усі опозиційно налаштовані виборці. СДПФ отримала 80 із 200 депутатських місць.

Скликаний після виборів сейм скасував монархію і утвердив республіканську форму правління. Першим президентом був обраний К. Стольберг (Прогресистська партія).

У зовнішній політиці Фінляндія мала територіальні проблеми з Швецією із-за Аландських островів, з радянською Росією із-за Кольського півострова і Карелії. Прагнення Фінляндії приєднати до себе ці території не було реалізовано в той час навіть збройним шляхом під час “карельської авантюри” 1919-1920 рр. 14 жовтня 1920 р. фінський уряд підписав з РРФСР Юр’євський (Тартуський) мирний договір, згідно якого Фінляндія отримала Петсамо (Печенгську область). 1 червня 1922 р. Фінляндія підписала з РРФСР прикордонну угоду.

У внутрішній політиці на початку 20-х років була здійснена спроба фінізації шведського населення, яке становило 10% усього населення країни.

У 1920 р. частина членів СДПФ вийшла з партії і утворилась Соціалістична робітнича партія Фінляндії. Її вплив на робітничий клас і селянство швидко зростав. На виборах 1922 р. до сейму вона отримала 27 мандатів. Уряд здійснив репресивні заходи проти СРПФ, її лідера Ір’є Мякеліна було вбито, судові процеси проти рядових соціалістів тривали два роки.

Ще однією проблемою для Фінляндії було протиборство промислової буржуазії і аграріїв, шведського і фінського капіталу. Із-за цього уряди Фінляндії мінялись досить часто.

Найкраще розвивалась в Фінляндії лісопереробна промисловість. Англійський, німецький, шведський капітал інвестував в неї великі грошові суми.

У грудні новий уряд очолив соціал-демократ В. Таннер. Його мета була в тому, щоб “заспокоїти робітничий рух, встановити класовий мир у промисловості” і таким чином забезпечити неухильне зростання промислового виробництва. Однак цього не сталося. Значна частина робітників відмовила в підтримці уряду В. Таннера, а шестимісячний страйк 10 тисяч металістів у 1927 р. зробив падіння соціал-демократичного уряду неминучим.

Новий уряд очолив аграрій Суніті. У країні почали сприяти зростанню фашистських націоналістичних настроїв. Головний удар фінські фашисти спрямовували проти шведів, закликали до бойкоту шведських товарів, І лише під час економічної кризи 1929-1933 рр. фашистський рух Фінляндії був спрямований проти СРСР.

Економічну кризу Фінляндія зустріла в невигідному промисловому становищі. Була однобічність її розвитку за рахунок виробництва лісопродукції. Сільське господарство і до того не було конкурентоспроможним на світовому ринку. Зросло число безробітних у лісопереробній промисловості до 126 тис. чол., зарплата скоротилась на 40-50%. Страйки і демонстрації протесту робітників проти наступу буржуазії на їх соціальні права стали буденним явищем.

Фашистські організації виступили в ролі погромників робітничих організацій, особливо після їх розправи в 1929 р. в м. Лануа з молодіжною робітничою організацією, яку вони звинуватили в симпатіях до комуністів.

1 липня 1930 р. уряд запропонував ввести ряд надзвичайних законів, що передбачали заборону легальних лівих робітничих організацій, позбавлення їх виборчого права і права виступу у пресі і на зборах окремих осіб. 7 липня 1930 р. фашисти організували похід на Хельсінкі 12 тисяч своїх членів.

Ці дії серйозно стурбували ліберальну буржуазію. Надзвичайні закони сеймом не були прийняті. 1 жовтня 1930 р. відбулися нові вибори до сейму. Перемогу здобула католицька партія. Тоді ж були прийняті усі надзвичайні закони. Фашисти стали громити ліві організації, профспілки, редакції їх газет.

15 січня 1931 р. відбулися вибори президента Фінляндії. Президентом був обраний з перевагою у два голоси Свінхувуд, якого підтримали фашистські організації. 21 березня 1931 р. був сформований “поміркований” уряд Суніті, який зайняв більш обережну позицію щодо фашистів.

У лютому 1932 р. фашисти підняли заколот у м. Мянтсяля. Вони зажадали розпуску сейму та утворення фашистського уряду. Заколот був придушений. Фашистський рух пішов на спад і навіть був заборонений. Але це сталося після того як він виконав роль щодо розгрому робітничого руху. Того ж року Суніті підписав Пакт про ненапад з СРСР, який потім був продовжений до 1944 р.

У грудні 1932 р. був сформований уряд Ківімякі, який представляв коаліцію правих партій. Цей уряд існував до весни 1936 р. Економічна ситуація в країні стабілізувалась, вдалось перебороти суперечності між шведською і фінською буржуазією. Саме цей уряд спробував остаточно розгромити КПФ, її лідера Т. Антікайнена було заарештовано. Суд над ним став свідченням наступу напівфашистських сил на опозицію. Міжнародна солідарність з Антікайненом врятувала йому життя. Кінцевий вирок суду – 8 років тюремного ув’язнення.

На виборах до сейму в 1936 р. перемогу здобула СДПФ. Новий уряд очолив представник аграріїв Калліо. Через півроку, 15 листопада 1937 р. на президентських виборах зазнав поразки Свінхувуд. Президентом був обраний Калліо, а уряд очолив Кальдеру.

За час перебування при владі Свінхвуда-Ківімякі Фінляндія орієнтувалась на Німеччину. Після приходу до влади Кальдера Фінляндія стала орієнтуватись на Англію. З весни 1938 р. антиурядовий курс фашистського руху набрав агресивного характеру. Фінляндія відхилила пропозиції СРСР про обмін територіями (острови Фінської затоки на рівнозначну Карельську територію), відмовилась укласти договір про взаємодопомогу з СРСР. Це був результат впливу Німеччини на зовнішньополітичний курс Фінляндії. Озброєння фінської армії відбувалось швидкими темпами, будівництво укріпленої лінії Маннергейма вже було завершено. Такою була обстановка у Фінляндії перед початком Другої світової війни.