63. Трансформування нбсє в обсє.

Перед ОБСЄ як власне міжнародної організації була Нарада за безпеку і співробітництво у Європі, скликане в 1973 з ініціативи СРСР задля подолання напруженості відносин між Сходом і Заходом. У його роботі брали участь США, Канада більшість європейських держав із різними політичними, економічними і соціальними системами.

Основна мета країн-учасниць полягала у зміцненні міжнародної розрядки і загальну стабільність на європейському континенті, розвитку взаєморозуміння між народами та встановленні міжнародних приватних контактів у сфері культури.

На Будапештському саміті НБСЄ 1994-го було вирішено про перейменування НБСЄ в ОБСЄ. Отже, ОБСЄ стала логічним продовженням НБСЄ.

Слід відзначити, що трансформація НБСЕ/ОБСЕ у 90-х була спонтанною відповіддю налаштування на нові виклики безпеки. Зокрема, розпад СРСР дав поштовх не тільки збільшити кількість учасників Гельсінкського процесу, а й відчутно розширити коло розв'язуваних НБСЄ завдань, етнополітичних конфліктів для реалізації яких було створено нові інститути. Це і стало на європейському континенті основною метою ОБСЄ.

Проте реальна миротворчість передбачає не тільки політичну волю всіх країн-учасниць, а й наявність відповідних інститутів. Так, на зустрічі у Празі (січень 1992) Ради міністрів закордонних справ країн-учасниць був прийнято рішення посилити роль Центру запобіганню конфліктів, що займається плануванням миротворчих місій.

Здебільшого місії Організації переслідують два завдання: врегулювання чи запобігання конфліктів біля країн-членів ОБСЄ й інформування в кризових ситуаціях. ОБСЄ діставалася важка і невдячна робота у рамках повоєнного врегулювання, й відновлення.

64.Структура і основні напрямки діяльності обсє.

Головним статутним документом Організації є Заключний акт НБСЄ (Наради з безпеки та співробітництва у Європі), укладений в Гельсінкі 1 серпня 1975 р. Він продовжує фундаментальну міжнародно-правову традицію, закладену в Статуті ООН, та грунтується на принципах мирного співіснування між націями й поваги до основних прав людини.

Сьогодні Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ) є міжнародною регіональною структурою, що об’єднує всі країни Європи, СНД, а також США й Канаду.

Головними цілями функціонування Організації визнаються:

• сприяння покращенню взаємовідносин, а також створення умов по забезпеченню довготривалого миру;

• підтримка розрядки міжнародної напруги;

• визнання неподільності європейської безпеки, а також взаємної зацікавленості в розвитку співробітництва між державами-членами;

• визнання тісного взаємозв’язку миру й безпеки у Європі та в усьому світі;

• внесок у справу дотримання прав людини, економічний та соціальний прогрес та добробут усіх народів.

Штаб-квартира ОБСЄ знаходиться у Відні (Австрія). Діяльність ОБСЄ скеровується структурами, що складаються з представників країн-учасниць Організації.

Зокрема, до системи ОБСЄ входять:

• Рада Міністрів закордонних справ держав-учасниць (форум для регулярних політичних консультацій),

• Комітет старших посадових осіб (здійснює підготовку засідань Ради Міністрів, виконує функції бюджетного характеру та відповідає за зовнішні зв’язки Організації),

• Постійна Рада (складається з постійних представників держав-членів і здійснює керівництво поточною діяльністю ОБСЄ),

• Секретаріат,

• Центр запобігання конфліктам як спеціалізована структура Ради Міністрів,

• Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин (головною метою діяльності якого є захист прав національних меншин та уникнення міжетнічного протистояння).

У тих зонах континенту, де можливе розгортання міжетнічних та міжнаціональних конфліктів, а також у "гарячих точках" створюються спеціальні місії ОБСЄ, що сприяють налагодженню діалогу між конфліктуючими сторонами, послабленню напруженості, а також здійснюють нагляд за дотриманням прав людини в зонах конфліктів або можливої їх ескалації.

Зокрема, така місія була. створена в Україні в 1994 р. з метою досягнення консенсусу з кримськотатарського питання, а також з’ясування деяких аспектів стосовно становища національних меншин в Україні (з 1992 р. наша держава є активним учасником Наради, а з 1995 р. – Організації з питань безпеки і співробітництва у Європі). По виконанні поставлених завдань наша держава подала 1998 р. ОБСЄ відповідний звіт, а 1999 р. місія Організації була відкликана з Києва.

Подібні до української місії було свого часу створено в Чечні, Косові, Таджикистані, Молдові, Грузії, Нагірному Карабасі, Сараєві, Естонії, Абхазії, Осетії та інших "гарячих точках". Більшість з них досягла лише часткового успіху, зокрема, стосовно гуманітарних питань. Попри те, що ОБСЄ об’єднує сьогодні найбільшу кількість держав на євроатлантичному просторі, її діяльність залишається вторинною по відношенню до таких потужних структур, як, наприклад, Північноатлантичний альянс (НАТО). Це пояснюється відсутністю в системі ОБСЄ бодай якихось вагомих силових інституцій. Таке становище загалом відповідає політичному (консультативному) характерові Організації. В іншому разі наділення ОБСЄ військовою потугою може зробити з неї потенційного конкурента для Північноатлантичного альянсу.

Властивою є характеристика, що лунає час від часу в найвищих колах українського зовнішньополітичного відомства. Згідно з нею перетворення ОБСЄ на діючу модель майбутнього європейського співіснування вбачається можливим лише за умови ефективного реформування цієї структури. Адже для нашої країни, яка досі перебуває в пошуках оптимальної моделі національної безпеки, постають геополітичні питання особливої ваги. Зокрема, щодо забезпечення своїх національних інтересів у військово-політичній сфері.