38. Створення і діяльність юнеско. Роль в сучасному світі.

У період між двома світовими війнами була створена Ор­ганізація з питань інтелектуального співробітництва, яка на­була свого остаточного статусу в ранзі допоміжного підрозділу Ліги націй, що був затверджений за нею у 1931 р. Структуру цієї організації становили Міжнародний комітет інтелектуаль­ного співробітництва як вищий орган установи, Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва — як виконавчий, а також Міжнародний інститут кінематографії і національні комітети. Однак у компетенцію Організації не входили питан­ня, тим чи іншим чином пов'язані з розвитком систем освіти; пропозиція включити ці питання у сферу діяльності була від­кинута під тим приводом, що освіта цілком підпадає під термін національного суверенітету. Істотну прогалину у міжнародному просвітницькому процесі, — відсутність координаційного ме­ханізму, — намагалися заповнити члени вченої ради Інституту ім. Жан-Жака Руссо при Женевському університеті, які в 1929 р. проголосили цю раду Міжнародним бюро освіти.

Організація з питань інтелектуального співробітництва, і Між­народне бюро освіти були провісниками утворення ЮНЕСКО, але ніяких досить вагомих результатів своєї діяльності у прак­тичних галузях не досяглі.

Справжня передісторія ЮНЕСКО починається ініціативою голови Британської Ради М.Робертсона та його колеги з Комісії у справах освіти Р.А.Батлера стосовно скликання Конференції міністрів освіти союзних держав, що була розповсюджена анг­лійським урядом офіційними каналами в 1942 р. Спектр питань, які передбачалося розглянути на Конференції, був обмежений суто утилітарним інтересом: визначити збиток, що був завданий освітнім інститутам у потерпілих від війни країнах, та виробити програму дій з їх відродження у повоєнний період. Ця обме­женість і зумовила стримане реагування союзних держав, і участь у Конференції взяли лише міністри освіти Англії, Бель­гії, Греції, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Чехословаччини та Югославії. Окрім міністрів, на Конференції були присутні спо­стерігачі від Французького національного комітету в справах освіти та від урядів Австралії, Індії, Канади, Китаю, Південної Африки та Сполучених Штатів.

Після війни основні суб'єкти формування нового на той час світового порядку розпочали здійснювати свої стратегічні на­міри і в межах процесу формування оновленої системи між­народних організацій, в тому числі і в межах Конференції міністрів освіти союзних держав.

Після приєднання США в березні 1944 р. до Конференції міністрів освіти союзних держав уже на рівні урядової делегації ініціативою перетворення цього форуму на постійно діючу універсальну міжнародну організацію заволоділи представники Вашингтону.

На підготовчу конференцію, що відбулася у Лондоні в ли­стопаді 1945 р., Сполучені Штати направили найчисленнішу делегацію і відігравали на ній провідну роль. На розгляд пред­ставників 44 країн були подані два проекти статуту майбутньої організації. Перший був підготовлений Конференцією міністрів освіти і враховував різноманітні пропозиції національних урядів і деяких організацій та інститутів, а другий проект під назвою "Конституція Організації ООН з питань інтелектуального спі­вробітництва" подала французька делегація.

Лондонська конференція проходила під впливом того факту, що 24 жовтня того ж року був. затверджений Статут Організації Об'єднаних Націй, який передбачав утворення "спеціалізова­них установ ООН" (ст.57).

16 листопада 1945 р. був підписаний, а 4 листопада 1946 р. офіційно набрав чинності Статут Організації ООН з питань освіти, науки та культури, ратифікований 20 країнами. Голов­ною метою ЮНЕСКО було проголошено сприяння миру і без пеці У світі за допомогою співробітництва між народами в галузі освіти, науки, культури та комунікації- Цей політичний імператив — сприяння миру і взаєморозумінню між народл-ми, — визначив усю подальшу історію ЮНЕСКО.

Створення ЮНЕСКО було об'єктивно необхідним і відпо відало прагненню народів світу до співробітництва в мирних умовах. Нова геополітична ситуація вимагала об'єднання зу­силь світового співтовариства для захисту прийдешніх поколінь від загрози спустошливих воєн. Для досягнення цієї мети істотного значення набувало налагодження міжнародного спі­вробітництва в усіх галузях, в тому числі і в інтелектуальній. У ст. 1 Статуту ЮНЕСКО записано, що організація стави 11. своїм завданням "сприяти зміцненню миру і безпеки, допома­гаючи співробітництву народів у питаннях освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги до спра­ведливості, законності прав і основних свобод, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй для всіх народів".

Сам факт надання питанням забезпечення миру і стабіль­ності характеру імперативності в діяльності ЮНЕСКО с ре­зультатом напруженої боротьби двох підходів щодо змісту цієї діяльності. Активна дискусія була розгорнута навколо головного питання: чи повинна нова організація ставити перед собою завдання, сумірні з глобальними проблемами сучасності, і тим самим втручатися у сферу політичних та ідеологічних супере­чок, чи з мстою запобігання надмірній політизації їй слід обмежитися роллю Міжнародної організації праці в інтелекту­альній галузі, тобто бути лише технічним посередником?

В освіті:

Програма Організації формується згідно з головними за­вданнями її діяльності, які включають:

• сприяння постійним дослідженням сучасних проблем світо­вого розвитку;

• підтримку процесів, які б давали змогу кожному індивіду чи об'єднанню брати посильну участь в житті суспільства світового співтовариства;

• допомогу розвитку та демократизації освіти, розквіту науки

• стимулювання всіляких змін, що визнані необхідними сві-товим співтовариством, виходячи з принципу загального кон-сенсусу;

• сприяння взаєморозумінню між народами з метою додер­жування миру та прав людини.

313 основних "крупних програм", що постійно передбачаються середньостроковими планами ЮНЕСКО, три належать до освіти, не враховуючи різноманітні комплексні складові інших програм.

Перша крупна програма — "Освіта для всіх". Вона об'єднує програми та підпрограми, спільною метою яких е сприяння здійсненню права на освіту для всіх як у плані рівного доступу до освіти, так і в плані можливостей успішного навчання Можна сказати, що ця програма є головною освітньою програ­мою ЮНЕСКО, тому що в межах її реалізації здійснюються заходи, безпосередньо спрямовані на досягнення стратегічної мети — ліквідацію неписьменності. В усьому світі налічується понад 1 млрд неписьменних, і, попри зусилля як ЮНЕСКО, так і національних урядів щодо Скорочення їхньої кількості, цей показник постійно -зростає і в абсолютному, й у відносному вираженні. ЮНЕСКО приділяє особливу увагу розробці та втіленню в життя конкретних і ефективних заходів для вико­ренення неписьменності.

"Демократизація освіти" — підпрограма, спрямована на вив­чення загальних проблем розвитку освітніх систем і розробку теоретичних та практичних підходів щодо їх реформування або вдосконалення, тоді як в інших підпрограмах проблеми освіти розглядаються в їх різноманітних конкретних аспектах: бороть­ба з неписьменністю через загальне охоплення початковою освітою; навчання дорослих; жінка й освіта; неперервна освіта та ін.

Діяльність в сфері науки і культури.

У галузі природознавчих наук ключовими є програми, що сто­суються проблеми взаємозв'язків у системі "людина-біосфера"; для їх втілення під егідою ЮНЕСКО утворені такі нові структу­ри, як Міжурядова океанографічна комісія, а також Міжнародна гідрологічна та Міжнародна геологічна програми кореляції. Не забута і проблема, якою ЮНЕСКО займається понад два десяти­ліття, — проблема загроз, які чи потенціально, чи вже насправді криються у гіпертрофованому дисбалансі між Північчю і Півд­нем, між відсталістю одного і науково-технічною насиченістю іншої. У суспільних науках ЮНЕСКО фокусує свою увагу на проблемах прав людини та демократії, ліквідації всіх форм дис­кримінації, підвищення соціального статусу жінок та молоді.

Діяльність організації в галузі культури сконцентрова­на на питаннях зберігання культурної спадщини усього люд­ства, впровадження та підвищення культурологічних критеріїв суспільного розвитку.

За програмою "Комунікація на служінні людині" реалізуються конкретні заходи, спрямовані на те, щоб не тільки хоч б частково задовольнити потреби країн "третього світу" в інформаційному лібералізованому обміні, а й утворити чи роз­винути в них самостійні комунікаційні інфраструктури. Багатоцільова стратегія ЮНЕСКО в цій важливій галузі по­кликана безпосередньо сприяти зростанню зусиль світової співтовариства в подоланні всіляких бар'єрів на шляху вільно поширення ідей як на міжнародному, так і на національному рівнях, а також у розвитку і впровадженні в життя принципів вільної, незалежної преси, що має функціонувати в атмосфері політичного плюралізму та громадського контролю за доступ­ністю будь-якої інформації.