14. Порядок розроблення та ухвалення конституцій.

Більшість із чинних зарубіжних конституцій розвинутих держав було прийнято демократичним шляхом. Одним із таких способів є підготовка і прийняття конституції установчими зборами.

Установчі збори – це виборний орган, який створюється з єдиною метою – підготувати і прийняти конституцію. Після виконання цього завдання збори розпускаються. До установчих зборів обираються фахівці з конституційного та інших галузей права, досвідчені політики тощо. Після прийняття установчими зборами конституція може бути винесена на референдум (Конституція Франції 1946 року, Конституція Італійської Республіки 1947 року тощо).

Референдум. Це інститут безпосередньої демократії, він проводиться як всенародне голосування з якого-небудь нагального питання державного життя або для ухвалення конституції. Приклад: Конституція Французької Республіки 1958 року під Шарля де Голя, Конституція Іспанії 1978 року.

Октроїрувані конституції. Конституція подарована монархом народу країни. Така конституція розробляється у вузькому оточенні близьким монархові осіб і являє собою підсумок компромісу між монархом і підприємницькими верствами суспільства. Були поширені в 19 ст. Приклад – Конституція Японії 1889 року, Йорданія (Конституція 1952 року), Непал (Конституція 1990 року)

Світова практика знає декілька способів прийняття конституції: найвищим представницьким органом влади (Конституція СРСР 1977 р., Конституція Китаю 1982 року, Конституція України 1996 року); спеціальним створеним для прийняття конституції органом, який може називатися по-різному: Конституційні збори, Установчі збори тощо; безпосередньо народом на референдумі (Конституція Франції 1958 року, Конституція Російської Федерації 1993 року, Конституція Казахстану 1995 року, Конституція Швейцарії 1999 року); октройована конституція – монарх дарує країні конституцію.

Повноваження з прийняття першої або нової писаної конституції називається установчою владою. Повноваження з прийняття першої конституції називається першопочатковою установчою владою, а нової конституції - похідною установчою владою. Першопочатковою установчою владою зазвичай наділяються установчі збори - вищий представницький державний орган, який обирається з метою розробки і прийняття або зміни конституції. Такий орган може мати також назви «конституційна асамблея», «конституційні збори», «конституційний конвент», «конвент», «конституанта» тощо. До складу установчих зборів зазвичай входять депутати (члени) парламенту, представники виконавчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, автономних утворень, органів місцевого самоврядування, найбільших і найвпливовіших громадських організацій, зокрема професійних спілок та об'єднань підприємців. Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й зазвичай розробляють її проект.

Такий орган може мати також назви «конституційна асамблея», «конституційні збори», «конституційний конвент», «конвент», «конституанта» тощо. До складу установчих зборів зазвичай входять депутати (члени) парламенту, представники виконавчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, автономних утворень, органів місцевого самоврядування, найбільших і найвпливовіших громадських організацій, зокрема професійних спілок та об'єднань підприємців. Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й зазвичай розробляють її проект.

Установчими зборами були прийняті історично перші конституції США та Франції.

Прийняття конституції установчими зборами є досить поширеним способом введення основного закону. Після другої світової війни установчими зборами були розроблені і прийняті конституції Бангладеш, Болгарії, Болівії, Бразилії, Греції, Індії, Італії, Камбоджі, Колумбії, Намібії, Пакистану, Португалії, Румунії, Таїланду, Тунісу та деяких інших держав. У деяких країнах члени установчих зборів частково обиралися на корпоративній основі з представників різних груп населення, а частково призначалися військовими, які перебували при владі (Гана, Нігерія, Туреччина).

Іншою представницькою установою, яка може приймати конституцію, є парламент. Парламенти зазвичай приймають не першу, а нову КОНСТИТУЦІЮ, оскільки самі утворюються на основі положень попередньої конституції. Для розробки проекту конституції при парламенті створюється спеціальний орган - конституційна комісія, основну частину членів якої становлять депутати парламенту. До складу конституційної комісії включаються також представники виконавчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, органів місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, фахівці з конституційного права тощо. Така комісія може створюватися і при установчих зборах.

Парламент приймає конституцію на основі кваліфікованої більшості у 2-3 або більше голосів. У новітній політичній практиці зарубіжних держав прийняття конституцій парламентом є досить поширеним. Парламентами були прийняті чинні конституції Австрії, Швеції (акти про форму правління, про свободу друку), Японії, а також основні закони переважної більшості держав Центральної і Східної Європи та тих, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Перші конституції більшості франкомовних держав Африки та деяких інших країн, що розвиваються, були прийняті парламентами, які проголосили себе установчими зборами.

Прийняття конституції виборчим корпусом здійснюється шляхом референдуму. Цей процес складається з двох етапів: розробки проекту конституції і затвердження його на референдумі. Проект конституції розробляють конституційна комісія, парламент або установчі збори. Іноді розробку проекту конституції контролює уряд або глава держави (Казахстан, Росія, Туреччина, Франція. Якщо до референдуму конституція не тільки розробляється, а и ухвалюється парламентом чи установчими зборами, то відбувається застосування комбінованого способу прийняття основного закону. Чинну Конституцію Румунії, наприклад, 21 листопада 1990 року було ухвалено установчими зборами, а 8 грудня 1991 року затверджено на референдумі. У післявоєнний період шляхом референдуму були затверджені, зокрема, конституції Данії (1953), Франції (1958), Сенегалу (1963), Гамбії (1970), Камеруну (1972), Іспанії (1978), Філіппін (1987), Росії (1993), Азербайджану (1995).

Ще одним способом прийняття конституції є введення її виконавчою владою - одностороннім актом глави держави, рідко - урядом. Введення конституції главою держави називається октроюванням (або октроїруванням) (від фр. octroy~r - .дарувати):

Октройована конституція - «дарована». У її ввeдeнні не беруть участі ні представницька установа (парламент чи установчі збори), ні виборчий корпус. Октройовані конституції характерні насамперед для країн з монархічною формою правління. Проект конституції розробляється під контролем самого монарха (в парламентарних монархіях - уряду) і ним же затверджується.

Є три різновиди октройованих конституцій. Перший полягає в тому, що монарх приймає конституцію для своєї держави.

Другий різновид октройованих конституцій - основні закони, «даровані» метрополіями своїм колоніям. Октройованими таким чином були, зокрема, перші конституції колишніх британських колоній, «даровані» їм монархом Великобританії під час проголошення незалежності. Ці конституції приймалися у формі акта британського монарха в Таємній Раді, але фактично видавалися урядом.

Третій різновид октроювання - введення конституції президентом або урядом. Октройованими слід визнати і конституції, прийняті вищим керівним органом правлячої політичної партії або всілякого роду «революційними радами», «комітетами національного порятунку» тощо, які зазвичай створюються внаслідок військових переворотів у країнах, що розвиваються. Октроювання таких конституцій іноді маскується різними зовні демократичними формами - конституції приймаються на з'їздах, зборах, конференціях тощо.

Спосіб прийняття конституції значною мірою впливає на її зміст і відіграє важливу роль у визначенні основних характеристик державного ладу конкретної країни, насамперед його демократизму. Октроювання конституцій вважається авторитарним актом, несумісним із демократією.

Найдемократичнішим способом прийняття конституції, здавалося б, є референдум. Конституція, затверджена на референдумі, вважається народною. Однак роль референдуму як способу прийняття конституції, взагалі політичних рішень, не слід перебільшувати. Референдум може використовуватися і як засіб політичного маніпулювання виборцями, досягнення бажаних не для суспільства, а для правлячої еліти політичних цілей. За допомогою референдуму країні можна нав'язати і недемократичну конституцію. Референдум слід розглядати як спосіб, швидше, легітимізації конституції, аніж її прийняття.