- •«Конституційне право зарубіжних країн
- •Предмет та метод конституційного права зарубіжних країн.
- •Система конституційного права.
- •Конституційно-правові норми: поняття, ознаки, види.
- •Конституційно-правові інститути: поняття та види.
- •Принципи конституційного права.
- •Конституційно-правові відносини: поняття, ознаки, види.
- •Класифікація систем конституційного права.
- •Джерела конституційного права.
- •Закон як джерело конституційного права.
- •Поняття і ознаки конституцій.
- •Дія конституцій.
- •Форма конституцій.
- •Структура, мова і стиль конституцій.
- •Порядок розроблення та ухвалення конституцій.
- •Зміна та відміна конституцій.
- •Класифікація конституцій.
- •Функції конституцій.
- •Конституційний контроль: поняття, об’єкти та суб’єкти.
- •Види та стадії конституційного контролю.
- •Основні моделі конституційного контролю.
- •Поняття держави як конституційно-правового інституту.
- •Поняття і класифікація форм правління.
- •Поняття і види монархії.
- •Поняття і види республіки.
- •Особливі форми правління.
- •Обмежена монархія: суб’єкти та класифікація.
- •Основні риси президентської республіки.
- •Основні риси парламентської республіки.
- •Види державно-територіального устрою, їхня характеристика.
- •Унітарна держава: поняття та особливості.
- •Федерація: поняття та види.
- •Порядок розмежування повноважень федерації і її суб’єктів.
- •Конфедерація: поняття та основні риси.
- •Складні форми територіального устрою, їхня характеристика.
- •Статус автономії у державі.
- •Конституційно-правові засади суспільного ладу.
- •Політична система і її елементи.
- •Партійні системи: поняття і класифікація.
- •Політичний режим та його види.
- •Права людини і громадянина: поняття та види.
- •Громадянство: поняття, підстави набуття і припинення.
- •Правовий статус осіб без громадянства, іноземних громадян та осіб з подвійним громадянством.
- •Поняття виборів та його види.
- •Стадії виборчого процесу.
- •Види виборчих систем та їхня характеристика.
- •Конституційно-правове регулювання організації і проведення референдумів.
- •Вищі політичні інститути держави.
- •Конституційно-правовий статус глави держави.
- •Порядок формування і діяльність президента.
- •Статус монарха як глави держави.
- •Компетенція глави держави.
- •Парламент: порядок формування і діяльності.
- •Внутрішня організація роботи парламенту.
- •Компетенція парламенту.
- •Статус депутата.
- •Конституційно-правовий статус уряду.
- •Порядок формування і відповідальності уряду.
- •Компетенція уряду.
- •Конституційно-правовий статус судової влади.
- •Моделі судових систем у зарубіжних країнах.
- •Місцеве управління і місцеве самоуправління.
- •Основні моделі організації публічної влади на місцях.
Федерація: поняття та види.
Росія, США, Канада, Австралія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Бразилія, Мексика тощо.
Федерація – це союзна держава, що складається з окремих державних утворень (республік, штатів, земель, провінцій).
Правове становище республік, штатів, земель, провінцій регулюється конституцією федерації та власними конституціями суб’єктів федерації, що мають відповідати конституціями спілки (союзу). Суб’єктам федерації надається право в межах їх компетенції приймати закони, що не суперечать загально федеративному законодавству.
Територія федеративної держави, на відміну від унітарної, не є єдиним цілим. Вона складається з територій суб’єктів федерацій.
Державні утворення, що складають федерацію (її суб’єкти), не є державними у повному розумінні цього слова, оскільки вони не володіють суверенітетом, під яким розуміється властивість державної влади бути незалежною в сфері як внутрішніх, так і зовнішніх відносин.
Суб’єкт федерації може мати власну правову і судову систему.
У більшості федерацій поряд з федеральним громадянством існує громадянство суб’єктів федерації. Водночас йдеться не про подвійне громадянство у повному розумінні цього слова, а лише про два рівні громадянства однієї держави.
Характерною ознакою федеративного державного устрою є двохпалатна структура парламенту. Винятки після другої світової війни, до 1973 року – Пакістан, нині – Венесуала, Танзанія, Федеративна Республіка Коморські острови.
Конституції федеративних держав не надають суб’єктам федерації права виходу з федерації, тобто права сецесії.
Залежно від ролі національного (мовного) фактора у визначені структури федерації, розрізняють федерації, що ґрунтуються на територіальній (Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Мексика, США, ФРН), національній (Бельгія, Індія, Пакистан) або змішаній національно-територіальній (Канада, РФ, Сербія і Чорногорія, Швейцарія) основі.
Розрізняють також конституційну федерацію (Бразилія, Канада, США), конституційно-договірну (РФ), договірну (ОАЕ, Танзанія, Швейцарія), централізовану (Індія) та децентралізовану (РФ, США, ФРН, Швейцарія), симетричну (США) і асиметричну (Індія) тощо.
Порядок розмежування повноважень федерації і її суб’єктів.
У конституційному праві зарубіжних країн існує декілька основних моделей конституційно-правового розподілу компетенції між федерацією та її суб’єктами, серед яких виділяють такі:
виключна компетенція союзу;
виключна компетенція суб’єкта федерації;
суспільна (конкуруюча) компетенція союзу і його членів;
залишкова компетенція.
Виключна компетенція федерації означає, що тільки загальносоюзні органи наділені владними повноваженнями стосовно певних проблем. Вони перераховуються у конституції і включають, звичайно, найважливіші питання державного життя, що стосуються країни загалом (оборона країни, керівництво збройними силами, зовнішні відносини, грошовий обіг, збір найважливіших податків, організація федеральних державних органів тощо).
Виключна компетенція суб’єкта федерації визначає ті питання державного управління, які, під свою відповідальність, самостійно мають право вирішувати органи суб’єкта федерації, а федерація не має права в них втручатися. До переліку таких питань, зазвичай, відносяться: формування і виконання місцевого бюджету, охорона громадського порядку, керівництво культурою, освітою, організація місцевого самоврядування.
Спільна (конкуруюча) компетенція федерації і її суб’єктів зводиться до того, що владні повноваження стосовно визначеної сфери діяльності належать як федеральним органам, так і органам суб’єктів федерації. Водночас спільна компетенція передбачає прийняття рамкового закону на союзному рівні і наступне правове регулювання з боку суб’єкта федерації. У цьому законі перелік питань, віднесених до виключної компетенції членів федерації, вважається остаточним, а виключна компетенція членів федерації, вважається остаточним, а виключна компетенція союзу може доповнюватися і розширюватися за рахунок включення до відповідного переліку нових пунктів.
Залишкова компетенція – це компетенція з питань, не віднесених до перших трьох видів компетенції і не закріплених в конституціях. Питання, не включені в будь-який перелік - це компетенція федерації.