4.Дози внесення вапна

Дози вапна визначаються залежно від ступеня кислотності ґрунтів, їх механічного складу, відношення сільсько­господарських культур до кислотності і способу внесення вапна. На ґрунтах середньої і великої кислотності під більшість сіль­ськогосподарських культур для нейтралізування надмірної кис­лотності в усьому орному шарі звичайно застосовую дози вапна.

Повну дозу вапна знаходять множенням показників гідролі­тичної кислотності, вираженої в міліграм-еквівалентах на 100 г ґрунту на коефіцієнт 1,5, що являє собою результат розрахунку кількості вапна в тоннах на 1 га орного шару ґрунту на 1 мг-екв водню.

Так, наприклад, при гідролітичній кислотності, яка дорівнює 3,0 мг-екв, доза вапна дорівнює 3,0• 1,5=4,5 т на 1 га.

Великі дози вапна при їх одночасному внесенні можуть різко зрушити реакцію в лужну сторону і несприятливо позначитись на розвиткові льону, картоплі та деяких інших культур, особливо на легких ґрунтах, які не мають достатньої буферності. Тому в практиці вапнування мінеральних ґрунтів не рекомендується од­ночасне внесення вапна в дозах понад 6 т на 1 га.

У сівозмінах з великими площами вирощування льону і кар­топлі дози вапна зменшуються. В господарствах, де багато ви­рощується картоплі і льону, доза вапна звичайно не повинна пе­ревищувати дози, що відповідає ¹/₂ гідролітичної кислотності; краще застосовувати вапнисті матеріали, що містять магній.

В господарствах північних районів, що мають посіви цукро­вих буряків, дози вапна треба збільшувати до рівня доз, визна­чених за полуторною і навіть подвійною гідролітичною кислот­ністю, з обов'язковим внесенням борних добрив.

Якщо даних гідролітичної кислотності немає, то для визна­чення примірних доз вапна можна користуватися показниками обмінної кислотності ґрунтів.

Для торфових кислих ґрунтів можна застосовувати більші дози, які на верхових болотах становлять 8—10 т на 1 га.

Тепер багато господарств нечорноземної смуги вже мають картограми кислотності ґрунтів. У найближчі роки картограми будуть складені або обновлені в усіх колгоспах і рад­госпах. На картограмах і в доданих до них рекомендаціях зазна­чаються не тільки ступінь кислотності ґрунту, але й дози вапна для кожного поля, що набагато полегшує обґрунтоване прак­тичне застосування вапна. При необхідності уточнення дози на окремих ділянках легко зробити на основі визначення обмінної кислотності (pH) ґрунтового зразка в найближчій агрохімічній лабораторії або в самому господарстві. Для цього використо­вують дуже простий прилад Н. І. Алямовського.

Найкраще вносити повні дози вапна восени під зяблеву оран­ку. В цьому випадку добре перемішується вапно з орним шаром.

Високий ефект від вапна вже в перший рік його застосування досягається пошаровим внесенням, при якому ³/₄—²/₃ дози вно­сять під плуг, ¹/₄—¹/₃ — під культиватор.

Внесення повних доз вапна — захід дуже ефективний і з три­валим післядіянням, але трудомісткий. У зв'язку з цим в практи­ці сільськогосподарського виробництва часто вдаються до вапну­вання малими дозами.

Застосування малих доз вапна розраховано на нейтра­лізацію кислотності ґрунту в зоні проростання насіння. Малі дози вапна вносять неглибоко, а саме в зону розвитку молодих коре­нів, які особливо чутливі до кислотності ґрунтового розчину. В такому випадку застосовують половинні і ще менші дози.

Внесення вапна. Вапнування, нейтралізуючи шкідливу кис­лотність, створює сприятливі умови для більшої ефективності ор­ганічних і мінеральних добрив. У зв'язку з цим найбільше підви­щення врожаю досягається при поєднанні вапна з різними орга­нічними і мінеральними добривами.

Проте при безпосередньому змішуванні великих доз вапна з аміачними формами азотних мінеральних добрив, торфомінеральними аміачними добривами і гноєм можуть бути великі втрати азоту у вигляді аміаку. При змішуванні великих доз вап­на з суперфосфатом відбувається перетворення легкорозчинних сполук фосфору в менш розчинні і менш доступні для рослин. Погані результати дає взаємодія вапна з деякими мікродобрива­ми, наприклад з борними добривами.

Щоб не допустити втрат поживних речовин з добрив або зни­ження доступності елементів живлення, що містяться у них, вап­но та інші добрива вносять на одне і те ж саме поле, але в різні строки або загортають в ґрунт окремо, по можливості в різні ша­ри ґрунту.

Наприклад, для того щоб не зменшити розчинність фосфорит­ного борошна, його вносять в ґрунт під час осіннього обробітку, а вапно — навесні; в іншому випадку восени під оранку вносять фосфоритне борошно, а вапно — під культивацію.

При одночасному внесенні вапна з гноєм або компостом спо­чатку розсівають вапно, потім вносять органічні добрива і ра­зом приорюють.

Внесення вапна одночасно з мінеральними добривами цілком допустиме і бажане, але тільки невеликими дозами, розрахова­ними на нейтралізацію фізіологічно або хімічно кислих добрив. У цьому випадку на 1 ц мінеральних добрив звичайно припадає від 0,5 до 1,2 ц вапна.

Основною агрохімічною вимогою щодо розсівання вапнистих матеріалів (як і до внесення інших добрив), є рівномірний роз­поділ їх по всій поверхні поля.