Едуард торндайк

Народився 31.08.1874 у Вільямсберзі, штат Массачусетс — помер 9.08. 1949 у Монтрозі, Нью-Йорк — американський психолог, педагог член Національної АН США, з 1904 — професор Колумбійського університету. Досліджував, головним чином, проблеми порівняльної психології і навчання, вивчав взаємодію організму і середовища "Педагогічна психологія" (1903) значно вплинула на розвиток теорії і психології навчання, в тому числі програмованого навчання.

«Людина, як об'єкт виховання»

(уривок)

Вродженні та набуті нахили. Наука та мистецтво підвищують людський добробут, пособляючи людині удосконалю­вати навколишній світ, в тому числі й саму людину.

Слово виховання охоплює елементи науки та мистецтва, причетні до змінювань, що відбуваються в самій людині. Для того, щоб найекономніше досягти удосконалення людських здібностей і зробити людину здібною задовольняти свої потреби, ми повинні знати, по-перше, природу самої людини, по-за різними на неї виховними впливами, і, по-друге, закони зміни цієї природи. Вивчення вроджених властивостей людини та законів мінливості характеру, звичок її та вмінь, і є завданням виховання.

Природа людини та зміни, що відбуваються в ній, виявляються в її думках, почуваннях, діях та станах, та в тих взаєминах, що повстають між цими реакціями та всілякими впливами оточення. Всілякий прояв розуму, характеру, знання виявляється в певному нахилі реагувати на одноманітні впливи оточення в одноманітний спосіб.

Такі процеси мають в собі впливи оточення на людину та реакції людини на ці впливи. Між цими впливами та самою реак­цією повстає ув'язка, взаємини, де реакція завжди є результат впливу. Кожна людина з початку свого існування, тобто з моменту поєднання чоловічої та жіночої клітин, має силу певних тенденцій, які проявляють себе в майбутній поведінці.

Між тими впливами оточення, що їх людина потім зазнаватиме, та її реакціями на ці впливи, маємо до певної міри наперед зумовлені взаємини. Від конституції двох сполучених статевих клітин залежить те, що за певних умов жива істота бачитиме, чутиме, почуватиме та діятиме певним чином. Інтелект людський, мораль, органи та вчинки почасти зумовлено природою ембріона в перші моменти його життя. Чим є людина та що саме вона діє протягом свого життя, — це залежить од тої конституції, що вона її мала в вихідному пункті свого життя, та від усіх тих сил, що впливали на неї перед народженням та по нім.

Все, обумовлене ще перед народженням, я означатиме терміном „вроджені нахили", а впливи — терміном „оточення".

Елементарна психологія подає нам той факт, що людина, ніде, звичайно, до того не вчившись, здатна в певних умовах відчувати та діяти певним чином; що характер та способи реакцій, у відповідь на подразнення оточення, є наперед зумовлені вродженою організацією. Справді, ніхто не заперечуватиме фактичності того загального закону, що твердить: за всіх інших рівних умов, реакція, в відповідь на будь-яке подразнення оточення, буде саме та, що від природи в даної істоти зв’язана з цим враженням чи з враженням, що скидається на нього. Нервова клітина, зазнавши подразнення, передає його, за однакових умов, тій нервовій клітині, що найтісніше з нею зв’язана. Сукупність цих вроджених нахилів, природний устрій нервових клітин у мозку і є основа розуму та характеру людини.

Природні зв'язки можуть виявлятися в різні часи й можуть існувати лише певний час. Збільшуватись чи зменшуватись вони можуть і раптово й повільно. Вони є вихідний моменту процесі виховання або творіння інших зв'язків.

Мета виховання в тому, щоб деякі з цих зв'язків зміцнити, інші знищити, ще інші відмінити чи скерувати в інший бік.

Зміцнення зв'язків можна досягти, утворивши стимули, що викликають їх та практикують, та асоціювавши їх з почуттям задоволення. Знищення зв'язків можна досягти, знищивши всілякі стимули, що викликають ті зв'язки,— бо через це непрактиковані зв'язки почнуть відмирати, —або асоціювавши їх з почуттям незадоволення. Скерувати зв'язки в іншій бік можна, замінивши в складному ряді „враження" — „стимул — реакція" небажані реакції — на бажані, або, зв’язавши ці реакції з такими враженнями, щоби в результаті та чи інша реакція стала менш вадлива, чи то навіть корисна.

Перший принцип виховання маємо в правильному використанні вроджених нахилів людини, як засобу „удосконалити” її, в тім, щоб виробити в людини ті пізнання, завички, здібності, інтереси та ідеали, що є бажані.

Поведінка людини в родині, на роботі, в громадському житті, її нахили та вірування, мають корені в її вроджених інстинктах та здібностях. Всі системи поліпшення людського життя мають виходити з доброго розуміння того, що є людська природа, бо ці системи, здебільше, мають за мету саме відмінити, цю природу.

Називаючи вроджені нахили, вживають такі три термінів: рефлекс, інстинкт та здібність. Якщо природний нахил виявляється в певній та одноманітній реакції на елементарне смислове враження та якщо зв'язок між цим враженням та відповідною реакцією така міцна, що її дуже важко відмінити і є вона майже неминуча—то ми маємо рефлекс. Так, наприклад, колінний рефлекс є цілком наперед установлений та одноманітний. Підсилити його, послабити, чи взагалі будь-як підвести під контроль дуже важко. На певне враження ми тут завжди маємо цілком певну реакцію.

Якщо реакція не така певна, враження складніше, а ув'язка між враженням та реакцією мінливіша, то ми маємо інстинкт. Якщо ж природний нахил виявляється в надзвичайно непевних реакціях на дуже складні враження та якщо ув'язка між цими враженнями та реакціями залежить, кінець - кінцем, від навчання, то тут ми не маємо вживати термінів рефлекс та інстинкт. Найкраще означувати це явище через термін потенціальність, тенденція, а найліпше здібність. Так, наприклад, вроджені нахили, певним чином можуть реагувати на виховні впливи школи, тобто вияв того, що називається успіхом в вивченні шкільних предметів, визначають через „здібність” до навчання.

Звичайно, великої за сутністю різниці між рефлексами та інстинктами, інстинктами та здібностями немає. Встановлюємо цей поділ, щоби відрізнити елементарне, певне, одноманітне, що в усіх індивідів мало відмінюється, від складнішого та непевнішого, що змінюється й протягом життя одного індивіда та в різних індивідів.

Багато праці пішло на те, щоб начисто розрізнити рефлекс та інстинкт, інстинкт та ту непевну схильність, яка названа нами здібністю. І доцільніше й науковіше буде, як ми це облишимо, бо на ділі ми маємо тут усе одну величину в її ненастанній мінливості.

Ми не маємо на думці дати вичерпний перелік та опис вроджених нахилів людини. Деякі з них, як, наприклад, нахил здобувати їжу, мало стосуються до шкільного виховання. За інші наука нам додає надто мало до того, що ми знаємо з повсякденного життя. Наше завдання – подати перелік та опис тих з вроджених нахилів, людини, що з ними вихованню найбільше доводиться мати діло, та, по-за тим, сприяти читачеві виробити завичку замінювати непевні вислови як „інстинкт — допитливості”, „стадності ”, „лютості” тощо, докладним описом спостережених в кожному такому разі реакцій та ситуацій, з цими реакціями зв’язаних.

До найзагальніших вроджених нахилів належить здібність відчувати. В певних умовах людина реагує специфічним відмінюванням в чутливих нервових клітинах, а через них таким саме відмінюванням і в інших нервових клітинах. Ситуації, що викликають враження нервових клітин, збуджують чуйну істоту-та викликають у неї подальші реакції, в тому числі й прагнення знайти таку позицію, щоб органи сприйняття опинилися в найвиднішому стані. Це той саме стан, що називається вродженою увагою. Людина від природи є уважна: 1) до раптових змін та швидких контрастів, 2) до всіх ситуацій, що викликають у неї схильність до подальших реакцій, таких, як тікання, гонитва відпихання, гра тощо. Досліди показують, що природна увага є лише сума різних поодиноких нахилів, ані в якім разі не є якась за­гальна здібність.

До вже названих вроджених нахилів треба ще додати: здібність контролювати свої рухи, здібність живитися та боронитися, набувати та володіти, полювати, колекціонувати та припасати,, огиду та відпихання, співстарання та співробітництво, нахил до будівництва, здібність реагувати на примус, нахил до бурлакування чи до менторства, полохливість, битливість, гнів.

Людські взаємини та різні спеціальні інститути за основу безсумнівно мають вроджені нахили, як і боротьба людини з цілою природою за їжу та житло. Першу та найважливішу соціальну ув’язку маємо в поведінці матери що до дитини. Далі маємо цілий ряд реакцій на догану, похвалу від людей, ба навіть на саму наявність цих людей. До згаданих треба додати ще ряд реакцій, зв’язаних з пануванням та підлеглістю; отже, маємо тут прагнення до панування, а поруч — нахил тримати себе в певний спосіб перед сильнішим,— комплекс реакцій підлеглості ; а за ним маємо: чванливість, соромливість, зарозумілість, поведінку, викликану половим моментом, стриманість та затійливість, суперництво, співробітництво, здатність до навіювання та опір навіюванню, заздрощі та ревнощі, почуття власності, люб'язність, буйство, самохвальство, переймання, гру, охайність, цікавість, фізичну та інтелектуальну активність.

Реакції людини, зв’язані з вищенаведеними виявами, мають за основу вроджені нахили, а на цих нахилах уже й розвивається в процесі соціального життя диференційованіша поведінка.

Своїм переліком природних нахилів ми не мали встановлювати існування природних нахилів, що виявляються в здібності створювати спеціального характеру чутливість до того чи іншого враження. Ми мали на оці — чутливість взагалі, встановлення взаємин або ув'язки та реакцію саму по собі.

Вродженою властивістю людини є те, що враження, зазнане від того чи іншого оточення, зв’язується в часі з цим оточенням і може ще до того творити середове життя людської свідомості, лишаючи по собі певний слід на довгий час по тім, коли враження й реакція на нього вже закінчиться. Вродженою властивістю людської, природи є те, що один стан задовольняє людську нервову систему й вона не прагне уникати цього стану, тоді як інший стан дратує її та змушує прагнути до такого ста­новища, щоби подразник не міг впливати. Це значить, що рефлекси, інстинкти та здібності: 1) завжди мають місце в часі, 2) що іноді вони створюють чи відмінюють середове свідоме життя даної живої істоти, 3) іноді ж відмінюють організм на досить довгий час; в такому разі нервові клітини цього організму відмінюють свою тенденцію, 4) не відмінюють свого стану, коли їхні життєві процеси полегшуються, та відмінюють, коли ці процеси утруднюються.

Що до першого нахилу та другого, то через те, що їх ніхто не відкидає, далі ми за них і не маємо говорити. Третій факт, факт здібності до перманентної можливості чи здібності до навчання є найважливіший факт у житті природи, найважливіший для людського добробуту.

Мамонтов Я. Хрестоматия современных педагогических течений. – Харьков: Госиздат Украины, 1924.