Стенлі холл

Народився 1.02.1846, у м. Ашфілд, — 24.04.1924, м. Вустер, (шт. Массачусетс) — американський психолог, один з основоположників педології, прихильник експериментальної педагогіки. В 1888 став президентом університету Кларка, де створив перший у США Інститут дитячої психології. Один з організаторів і перший президент (1892) Американської психологічної асоціації. Створив теорію рекапітуляції, за якою дитина у своєму індивідуальному розвиткові повторює головні етапи історії людського роду.

«Ідеальна школа на основі вивчення дітей»

(уривок)

У цій статті я намагатимусь забути на короткий час про всі звичаї, традиції, методи і філософствування та поставлю запитання, яке було б виховання, якби воно опиралося виключно на здорове і широке розуміння природи і потреб дитинства. Дотепер фактичний матеріал виявлявся недостатнім для створення ідеальної школи, але незабаром він стане дуже багатоманітним, і тоді ніхто не зважиться на сміливу спробу; тому якраз тепер належний час для цієї спроби. Наступне положення майже цілком, крок за кроком, спираються на вивчення ступенів розвитку дитини, їх можна було б назвати першою спробою формулювати практичну програму цієї значної течії. Унаслідок обмеженості місця я можу, викласти лише ті висновки, які впливають або можуть вплинути на практичну діяльність вчителів.

Школа, яку я опишу, ніде не існує, але її методи користуються, якщо я не помиляюся, загальним визнанням. Багато з рис вже здійснені, і якщо прийняти до уваги багато країн та епох, можна їх об'єднати в одній мозаїчній фігурі, та все ж по суті школа, про яку піде мова, невидима і ще не споруджена руками людини. Втім, немає нічого практичніше істинно ідеального, то моя ще ніде не існуюча школа могла б завтра бути здійснена всюди; навіть всі консерватори визнають її, я сподіваюся, гідною метою прагнень і розійдуться між собою тільки в думці, чи слід здійснити її негайно або після довгих підготовок. Щось подібне надихало всі мої слабкі педагогічні спроби із самого початку, і в педагогічному світі я не залишався без мети і надії.

Якщо ми почнемо з глибокої філософії, що часто полягає в словах, то побачимо, що слово „школа" означає дозвілля, свободу від роботи, продовження первинного райського стану, створеного до того, як розпочалася боротьба за існування. Вона означає подовження дитинства людини і не менш важливе продовження юнацького віку. Вона присвячена здоров'ю, зростанню і спадковості; маленька частина цих цінностей рівна пудам ученості. Охоронці юнацтва повинні були б прагнути перш за все до того, щоб утримувати його від розбещеності, оберігати від шкідливих наслідків, повинні були б заслужити гордий титул „адвокатів щастя і дітей". Їм слід був би глибоко відчувати, що діти, якими вони виходять з рук Творця, не зіпсовані, а є дещо досконале; і дійсно, немає нічого, більш гідного любові і шанування, чим душа і тіло дитини, що розвивається.

Звідси витікає те, що наш перший обов'язок по відношенню до юнацтва полягає в турботі про його дозвілля: обмеження дозвілля є замах на права дитини та має потребу для свого виправдання на поважних підставах. Кожен предмет в програмі вчителя зобов'язаний звітом про самого себе, а втручання і керування педагогом потребує виправдань перед дитиною. Ми повинні пересилити фетишизм по відношенню до алфавіту, таблиці множення, навчанню мові, системі чисел і до книг взагалі, та пам'ятати, що всього кількома поколіннями раніше наші предки не уміли ні читати, ні писати, що винахід Кадма привів до отруєння і засмічення мозку, що Карл Великий і багато інших великих людей світу не вміли читати й писати, і що, як довели учені, Корнелія, Офелія, Беатріче і навіть Матір Божа ніколи не тримали ні пера, ні олівця в руках. Лицарі, вожді в середні віки, вважали мистецтво писати не більше, як хитромудрою вигадкою учених, не гідною уваги з боку всіх тих, хто не потребував чужих думок і винаходів, бо для нього достатньо своїх.

Більше того, про багатьох можна сказати, що освіта зробила на них несприятливий вплив, і вони багато виграли б у фізичному розвитку, розумових і моральних відносинах, якби виховувалися поза школою. Зубріння і надлишок шкільної освіти згубне для духовно слабких дітей; для слабкого духу, як говорить прислів'я, немає нічого небезпечніше за ідеї, до яких він ще не доріс. Помалу ми починаємо розуміти нікчемність однієї начитаності і ученості, одного пасивного сприйняття освітнього матеріалу; нам стає ясно, що неуцтво благотворно для слабких духом. Крім того, на прикладі вчених буквоїдів, софістів, схоластів і педантів ми бачимо, що велика частина ученості колишніх часів була пустоцвітом, а на варті святинь культури стояли невизнані педагоги. Для тих, хто виявляє відповідні здібності, я зовсім не бажав би обмежити можливості освіти і ученості, але нездібних необхідно залишати, в їх же власних інтересах, поза межами нашої освітньої системи.

І. Вік, відповідній дитячим садам, тягнеться від другого або третього року до шостого або сьомого. По можливості введення ідеальної школи, ми маємо потребу для цього ступеня розвитку в звільненні від символістики. В цей час тіло дитини потребує найбільшої до себе уваги, а душа—меншої. Дитині потрібен швидше мати, чим вчитель, швидше освічена няня, чим метафізик. Потрібно знищити материнські ігри і потім частково відновить їх після критичного перегляду, потрібно перетворити систему занять і фребелівських дарів та значно розширити її. Ми повинні поклопотатися про ідеальну дитячу кімнату, про зали і місця для ігор на відкритому повітрі; усюди і скрізь дитина повинна знаходити повітря, світло і воду якнайкращої якості. Вплив нової гігієни відчуваються менше всього там, де вона потрібніше всього. Нехтування цими головними принципами показує, що серед нас є багато тих, хто вважає, що для вирощування прекрасних душ годиться будь-яке вугілля, лише б при цьому непохитно і буквально дотримувалися учення і метод Фребеля. Окрім цієї фребелевської магії краще надати дітям кубики, кульки, циліндри, дзиґи; хай пускають мильні кульки, граються ляльками, танцюють і бавляться найрізноманітнішими іграми та іграшками; замість двох або трьох риб, комах, чотириногих і рослин, потрібно оточити дітей різноманітними представниками тваринного і рослинного світу; для іграшок необхідно відвести особливе місце зберігання та занести їх в особливий каталог.

Дотримання простих форм пристойності і вживання паперових серветок під час їжі хліба і фруктів, пиття молока чудово впливають на маленьких живих істот. Їжа збуджує роботу духу і зберігає гарний настрій; повний шлунок робить балакучими, і навіть успіхи у навчанні можна приписати впливу харчових продуктів.

Дитячий садок, за ідеєю педагогів, повинен заповнити цілий день і прагнути зайняти весь вільний час. У берлінському закладі такого роду діти сплять пополудні в кімнаті з опущеними шторами, їм дають сухарі і навіть пляшки з молоком, потішають їх слух музикою; так діти борються з ворогом людини – із втомою, відновлюють в собі минулий райський стан. Частина програми дитячих садів повинна була б бути відведена дозвіллю та мріям; нам належить право порушувати їх. Під час гри —и тільки під час гри—життя дитини приймає характер дійсності. Наслідуванню потрібно відвести ширші межі. Діти повинні чути навколо себе кращу англійську мову, а пізніше слід привчати їхній слух до французької і німецької мов. Ніколи не слід навчати дитину кольорам, як таким. Діти багатих людей ростуть, звичай, дуже великими індивідуалістами і навіть надіндивідуалістами, особливо якщо вони єдині діти; їх, навпаки, слід привчати до дисципліни і підпорядкування, а у дітей бідних батьків, що ростуть в надмірному підпорядкуванні, слід розвивати індивідуалістичні риси. Кожне слово в дорогоцінній позитивній філософії Фребеля, якнайглибшого зі всіх новітніх мислителів - педагогів, заслуговує уваги; але кожен практичний вираз його ідей вимагає докорінного перегляду; потрібно б спонукати, принаймні, декількох освічених чоловіків і жінок зайнятися дитячими садами і показати, шляхом викладання в семінаріях для вчителів і вчительок, те, що дотепер залишалося для них майже невідомим, а саме в чому полягає дійсний дух і вплив сучасної науки. Вчитель повинен вивчати кожну дитину, але зовсім не за допомогою звичайних технічних прийомів. Вчителям необхідно знати більше, ніж той мінімум, який вони викладають; вони знають дитину з книг, але мало спостерігають за її життям мало люблять дитину. Після наміченої мною метапсихози дитячий сад повинен був би стати важливою частиною освітньої системи.

II. Вік семи або восьми років – перехідний період, викликає найбільший інтерес для науки. У більшості дітей до цього часу всього три або чотири зуби; їхнє серце схильне, більшій, ніж звичайно, до небезпеки, дихання коротше і дитина легко стомлюється; фізична слабкість, нервова слабкість, недоліки зору і кашель небезпечніше, ніж в інший час, і частіше спостерігається недокрів'я. Мозок та його зростання відносно ваги і величини закінчені, і слід привести роботу та напругу до вужчих меж. У розвитку є ще декілька критичних моментів, але поки їхній характер і значення для нас ще не цілком з'ясовані.

III. У вісім або дев'ять років починається новий період, який відбувається майже протягом чотирьох років, до настання статевої зрілості, єдиний у своєму роді життєва стадія, що відрізняється багатьма важливими властивостями від передуючих і подальших періодів. У ці роки зменшується пропорція зростання, так що тіло відносно знаходиться в стані спокою; але помічається вражаюче збільшення життєвої сили, діяльності й сили опору хворобам. Тепер втома також переноситься легко, потрібно дивуватися тим, скільки дитина в змозі перенести. Середнє дитя віддається іграм за відношенням до величини і ваги діяльніше протягом всього дня, чим в інші періоди свого життя. Як я викладу в іншій своїй праці, додавши теоретичні обґрунтування, багато що говорить за те, що ці чотири роки є, відповідно до теорії повторень, довгий період доісторичної епохи, коли наші перші предки були вже добре пристосовані до навколишнього середовища. Для удосконалення людської природи, юнацтво в теплому кліматі, де розвинулися більшість людських рис рано звільнялося від батьківської опіки і само піклувалося про своє проживання. На цьому етапі розвитку, який ми назвемо юнацьким, окремий хлопчик в наш час —безцінний ключ для відновлення тієї стадії в історії людського роду, ще дуже темній в інших відносинах.

Як би там не було, природа дитини ясно указує на необхідність присвятити цей період, головним чином, дисципліні, виробленню відомих звичок і механічним заняттям. Вік розуму ще тільки починається, і ним поки мало користуються; тому паролем повинна бути в цей час дисципліна. Навчанню писання і читання слід приділяти в нашій шкільній системі до восьмого року життя; передування шкільне навчання необхідно зосередити на розповідях, спостереженнях природи і на вихованні шляхом ігор та інших видів діяльності. Потім тільки можна серйозно звернутися до навчання письма та читання, так як тепер починається відповідний період розвитку. Якщо почати навчання письма і читання передчасно, легко зробити середню дитину на все життя поганим писакою: небезпека полягає в передчасній надмірній напрузі тонких м'язів. Новітні дослідження показали, що зигзагоподібні рухи ока при читанні такі ж небезпечні, як схожі рухи руки при письмі. У найбільш сприятливому випадку небезпечний тиск на ці ніжні м'язи. Передчасна вправа в читанні написаного тому так шкідлива, що велика напруга розвиває спритність і майстерність у вражаюче короткий час. Тільки тепер у середньої дитини дрібні м'язи, такі важливі для розвитку духу і волі, можуть перенести важку роботу і велику напругу. Тепер доречна точність, пов'язана в невідповідний час з безліччю небезпек для духу і тіла дитини.

Словесна пам'ять тепер краща, і слід був би вправляти її набагато більше, чим в дійсності. У цей період закладаються автоматичні основи духу і моральності, ні в яке інший час не складаються і не зміцнюються так легко звички. Навчання прикладним мистецтвам та грі повинні бути різноманітні й здійснені у своєму роді. Людська дитина, природно сама дика з диких звірів, проходить через процедуру приручення. Якщо хочуть навчити дитину грі на піаніно або на іншому якому-небудь інструменті, — тепер самий відповідний час для вправ і гамм. Техніка рідко набувається пізніше, якщо в цьому віці не закласти її основи. Тепер також час для заучування назв, особливо технічних найменувань. На перший план слід висунути малювання; його потрібно почати з великих і абсолютно вільних форм ще до навчання письма, але чітко систематичним і точним воно може стати тільки до кінця цього періоду. Художня освіта заперечує примус, спочатку потрібно дозволяти малювати все— битви, пожежі, корабельні аварії, залізничні катастрофи із численними людськими фігурами й різноманітною діяльністю, але ніяк не кути, прямі лінії або правильний криві, що спливли в історії людського роду дуже пізно. Таке малювання —и тільки таке— було б дійсним виразом дитячої душі, і дитина змальовувала б те, що бачить вона сама, а не дорослі.

Посередником в навчанні всього цього періоду є рідна мова; але вона повинен слугувати посередником лише на прямій між вухом і ротом, така невідома епоха існувала задовго до письма й читання, не в головному, на довгій кривій і біологічно абсолютно новому мозковому шляху від ока до руки. Вчителі перебільшують письмові домашній й класні роботи, твори, а тим часом всі ці роботи опираються на нові ще не розвинені здібності нервів й м'язів. На такому, ще ненадійному підґрунті ми хочемо закріпити знання англійської (німецької або французької) мови, і тому доводиться чути стільки справедливих скарг на погану англійську (німецьку або французьку ) мову. При передчасному навчанні ми псуємо дитині як почерк, так й ідіоматичну мову. Дитині слід було би жити в світі - мови звуків. Вона повинна була б щодня слухати і сама говорити протягом багатьох годин; тільки за цієї умови можливо було б закласти основи для чистої і правильної англійської мови (французької або німецької) і підпорядкувати письмо й читання до слуху тат розмовної мови. Дитина писала б так, як розмовляє, і ми були б врятовані від жахів книжкової мови. На даному етапі розвитку слід було б задавати дітям значно менше письмових робіт, чим робиться зазвичай.

The Ideal School as Based on Child Study

(Forum, September 1901)

Холл С. Собрание статей по педологии и педагогике. –

М., 1912. – С–159-166.