2. Чинне законодавство України у сфері перекладацької діяльності

Переклад – порушення авторського права?Досягнення науково-технічного прогресу стрімко призвели до збільшення потоку різноманітної інформації на людину. Уже не викликає труднощів доступ до більшості необхідних нам у повсякденному житті документів та ресурсів з інформацією. А з розвитком програмного забезпечення та Інтернету став доступним вільний переклад будь-якого твору на зрозумілу мову та подальше використання його на власний розсуд. Але чи є правомірними такі дії?

Щоб дати відповідь на це питання, необхідно звернутися, в першу чергу, до Цивільного Кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993р. № 3792-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями).

Так, ст. 433 Цивільного кодексу України та ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права» визначає, що об'єктами авторського права, серед іншого, є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Охороні за цим Законом підлягають всі зазначені вище твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає майнові права автора твору.

Так, до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому, крім інших, право дозволяти або забороняти відтворення та переклади творів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 441 Цивільного кодексу України використанням твору є також його переклад.

Слід зазначити, що право на переклад – одне з найголовніших прав автора, вперше введених до вітчизняного авторського права після приєднання України до Всесвітньої конвенції про авторське право. Використовуючи це право, автор літературного твору може сам змінювати його мовну форму (авторський переклад) чи дати дозвіл робити його іншим (перекладачам). При наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей же твір на ту саму мову. Від авторського перекладу необхідно відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, які було схвалено автором твору. При цьому той самий твір можуть перекладати різні перекладачі. Кожен з них зберігає авторське право на свій переклад.

Таким чином, переклад твору – є його використанням, виключне право на яке належить автору.

Для того, щоб переклад набув законного статусу, перекладачу необхідно укласти з автором твору або іншою особою, що має авторське право, авторський договір, оскільки відповідно до ст. 443 Цивільного кодексу України, використання твору будь-якою іншою особою допускається виключно на основі авторського договору.

Підводячи підсумок, хочу зазначити, що використання літературного твору повинно відбуватися таким чином, щоб не було порушено майнові права автора або іншої особи, що володіє авторським правом.

Тобто, якщо твір охороняється авторським правом, його переклад є порушенням такого права, якщо перекладачем не було отримано від автору дозволу на переклад та не укладено авторський договір.

Як розподіляються авторські права при перекладі на українську матеріалів іноземних ЗМІ?

Питання: Було б дуже цікаво під вашою рубрикою "Юридична консультація" дізнатися, переклад – чия то інтелектуальна власність? І чи є вiдмiнностi в залежності від того, видання якої країни служить першоджерелом?

"Було б дуже цікаво під вашою рубрикою "Юридична консультація" побачити висвітлення актуальної теми "Розподіл авторських прав при перекладанні українською – з наступним використанням у mass-media – матеріалів іноземних ЗМI". Тобто: яка законна процедура використання закордонних публікацій у перекладі, чи є вiдмiнностi в залежності від того, видання якої країни служить першоджерелом, зрештою, переклад - чия то інтелектуальна власність?

Відповідь: Відносини, які виникають у ситуації, що ілюструється в запитанні, досить повно регламентовані чинним в Україні законодавством.

Перш за все, слід зазначити, що у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 433 Цивільного кодексу України (далі –„ЦК”) та пункту 14 частини 1 статті 8 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, переклади творів є самостійним об’єктом авторського права. Суб’єктом авторських прав на переклади, тобто особою, яка володіє виключними авторськими особистими немайновими і майновими правами є той, хто здійснив переклад. Такими чином, людина, яка є автором перекладу має право на власний розсуд, без будь-яких обмежень, використовувати переклад (безумовно, з урахуванням винятків, які можуть бути зумовлені тим, що переклад здійснено за чиїмось замовленням і т. ін).

Водночас, не слід забувати, що і сама стаття в іноземному виданні є об’єктом авторського права, а це означає, що авторові статті належить виключне право дозволяти або забороняти будь-яке її використання. Зважаючи на те, що переклад, у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 441 ЦК, визнається одним із способів використання твору, можемо зробити висновок про те, що, за загальним правилом, для того, щоб зробити переклад будь-якої опублікованої статті, необхідно отримати згоду її автора.

Разом з тим, закон допускає два винятки з цього правила.

Перший виняток передбачено у пункті 3 частини 1 статті 434 ЦК і продубльовано у пункті „а” частини 1 статті 10 Закону „Про авторське право...”. Зміст цього винятку полягає в тому, що повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації, не є об’єктами авторського права і не охороняються в такій якості законом. Це означає, що будь-яке використання таких об’єктів (включаючи переклад) може бути здійснено без згоди їх автора.

Зміст другого винятку розкрито у пункті 3 частини 1 статті 21 Закону „Про авторське право і суміжні права”. Закон встановлює, що відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором. При цьому, посилання на видання і автора статті є обов’язковим.

Попри те, що про такий спосіб використання як переклад, у даній нормі не йдеться, використовуючи принцип аналогії, все ж можна сказати, що це положення можна застосовувати і до відтворення статті у вигляді перекладу.

Практика свідчить про те, що застереження щодо передруку досить рідко здійснюються у тексті статті чи, навіть, після редакційного матеріалу. Однак, переважна більшість видань розміщує такі застереження щодо усіх без винятку статей в тій частині видання, яка містить інформацію про видавця, редакційний колектив тощо. У таких випадках, наявність подібного застереження, все ж, доцільно розглядати як вказівку про необхідність отримання згоди автора (частіше – видання) на здійснення передруку статті. У свою чергу, відсутність такого застереження взагалі, дозволяє зробити переклад і опублікувати його без згоди автора, обмежившись лише вказівкою його імені та джерела первісної публікації.

Нарешті, у відповідності до статті 6 Закону „Про авторське право...” іноземні особи та особи без громадянства, відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом. Не вдаючись в подробиці міжнародних відносин України у сфері захисту авторського права, можна (з дуже невеликим перебільшенням) стверджувати, що будь-який іноземець може заявити претензії з приводу неправомірного використання його статті в іноземному виданні українським журналістом. Країна походження такого іноземця великого значення, при цьому, не має.

Отже, редакційна стаття є об’єктом авторського права, а тому здійснювати її переклад без згоди автора або особи яка наділена авторськими правами (найчастіше – це видання в якому опубліковано статтю) не можна. Виняток становить лише ситуація, коли у виданні, в якому опублікована стаття, не міститься будь-яких застережень з приводу можливості використання розміщених у ньому статей, проте, в цьому випадку обов’язково треба посилатись на ім’я автора статті та назву першоджерела.

Якщо переклад статті здійснено з дотриманням прав автора оригіналу, то автор перекладу сам набуває авторських прав на переклад, якими може самостійно розпоряджатись (в тому числі забороняти використання перекладу іншим особам).

Країна, в якій було опубліковано твір, переклад якого опубліковано в Україні, принципового значення при вирішенні даної ситуації не має.