Практичне заняття № 1

Тема: Етика ділового спілкування, її предмет, завдання.

1. Вислови відомих лікарів:

1) «Якщо хворому під час розмови з лікарем не полегшало, то це не лікар» (В.М. Бехтерев).

2) «Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу».

3) «Якщо декілька лікарів, один з яких лікує травами, другий – ножем, а третій – словом, то найкраще звернутися до того, хто лікує словом» (Гіппократ).

4) «Без доброго слова і ліки допомагають погано» (Народна мудрість).

2. Культура мови медика

Медичні працівники повинні ставитися один до одного з повагою, звертатися тільки на Ви, називати один одного на ім я і по батькові незалежно від службового становища – повинні дотримуватись субординації.

1) Словом можна вбити, словом можна врятувати, воно ранить і лікує.

Слово може спричинити до функціональних змін у організмі, вбити людину- в повному значенні цього слова.

2) Необхідно знати, що, коли і як говорити. Слід враховувати психологічні особливості людей, їх стан, діагноз, характер хвороби. У кімнаті хворого не говорять про смерть, не кажуть про те, що він має поганий вигляд, навпаки - підбадьорюють. Не виявляють цікавості, не вникають в чужі інтимні справи – це нечемно і нетактовно. Комплімент щирий завжди приємний.

3) Велике значення має інтонація. Медичний працівник, який говорить монотонно, байдуже не знайде контакту із хворим та його родичами. Мова повинна бути емоційною і водночас спокійною, впевненою. Під час огляду хворого не виявляти негативних емоцій. Кожен хворий прислухається не тільки до голосу медика, а й до його відтінків, прагнучи щось прочитати в словах лікаря. Хворому потрібна підтримка словом, але, в разі необхідності, слід суворо і твердо відхилити його вимоги.

4) Треба бути обережним у розмовах з колегами в присутності хворих. Іноді з випадкового слова можна зробити хибні висновки. Словом можна відбити у хворого надію на одужання. «Віру у виздоровлення слід уселяти в пацієнта», - так твердить стародавня заповідь для лікарів.

Тон розмови відображає характер людини, її вихованість. Образливими бувають не тільки слова, а й тон яким вони сказані.

Ні робота, ні переживання, ні неприємності не дають права бути нечемними з оточуючими. І навіть накази можна давати вічливим тоном – спокійно, і при цьому категорично.

Нечемно розмовляти з далекої відстані – через увесь стіл, коридор, з нижнього поверху.

Інколи треба промовчати, коли відчуваєш, що слова можуть розпалити суперечку.

До співрозмовника треба бути уважним: говорити дивлячись йому в очі, а не блукаючим поглядом повз нього. Якщо не маєте часу слухати, попросіть вибачення.

Це має знати кожен.

3. Нецензурне слово, яке вбиває

Нецензурна брудна лайка, напівблотний жаргон стали звичайним явищем у нашому повсякденні, неначе більша половина населення забула звичайну людську мову. Можна почути матюки повсюди: на вулиці, в метро, в установі.

Ми переконані: люди не розуміють, якою згубною силою є лайливі слова. В інституті квантової генетики кандидат біологічних наук П.Горяєв і кандидат технічних наук Г.Тертишний проводили дослідження, котрі дають змогу відповісти на питання, що ж відбувається з родом людським. За допомогою апаратури подали мову у вигляді електромагнітних коливань, щоб побачити, як вона впливає на людський геном.

Коливання, що створюються словами, впливають на структуру молекул ДНК, які відповідають за спадковість людини.

Якщо людина постійно чує або використовує лайливі слова, її хромосоми починають змінювати свою структуру - запускається руйнівна програма самоліквідації.

Лайка спричиняє мутагенний ефект, аналогічний радіаційному опроміненню.

Причому матюки згубні як для того хто їх вживає, так і для того, хто їх змушений слухати. І для ДНК не має значення, є співрозмовник живою людиною чи телевізійним героєм. Звідси хвороби - фізичні і психічні. І такий спадок людина передає своїм нащадкам.

Культура мови – це дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови. Культура спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Основою є грамотність.