2. Українська мова – державна мова України.

Державна мова – закріплена законодавством, вживання якої обов’язкове в органах державного управління, діловодства, на підприємствах, організаціях, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах інформатики.

Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН Декларація прав людини проголосила, що питання визначення статусу мов, як і порядку їх застосування, відносяться до законодавчих органів держави.

28 жовтня 1989 року - «Закон про мови в Українській РСР». Мовою міжнаціонального спілкування оголошена російська мова, з 1994 по 1996 роки закон гальмувався.

У Конституції України, яка прийнята 28 червня 1996 року, у статті № 10 зафіксовано: «Державною мовою є українська мова. Держава забезпечує розвиток, використання і захист російської та мов національних меншин...» Для реалізації ст.10 у 1997 році утворено Раду з питань мовної політики при Президенті і департамент при комітеті у справах національностей і міграцій.

1) Літературна мова – це оброблена, унормована форма мови, яка обслуговує культурне життя народу, сфери його суспільної діяльності. Це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничій діяльності, це мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.

Усна і писемна форма. Зачинатель - І.П. Котляревський, «Енеїда», 1798 рік, південно – східне наріччя. Основоположник - Т.Г. Шевченко заклав основи для наукового - публіцистичного стилю, підняв рівень суспільно – мовної, словесно - художньої культури. Мова постійно розвивається і збагачується. Шліфування літературних норм.

2) Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил, закріплених у суспільному житті.

Розрізняють орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні норми.

Відредагувати

Учбовий, багаточисельний, малочисельний, міроприємство, співпадати, слідуючий, відноситися, решающий, последующий, бездействующий. заведующий, служащий.

Заключати угоду, приймати участь, внедряти у виробництво, возмістити убитки, виписка із протоколу, діюче законодавство, займати посаду.

А іменно, заслуговує увагу, відремонтувати утюг, коврові доріжки, прошу до уваги.

3) Стилі сучасної мови.

Слово «стиль» - багатозначне, від латинського «паличка для письма».

Стиль – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності і має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).

Виділяють п’ять стилів мовлення: науковий, офіційно – діловий, публіцистичний, художній, розмовний, конфесійний.

Офіційно – діловий стиль.

Це мова ділових паперів: резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок. Основна функція - інформативна.

Призначення: регулювання офіційно – ділових стосунків.

Сфера спілкування: офіційно – ділові стосунки в громадському, політичному, економічному житті, законодавство, адміністративно - господарська діяльність.

Законодавчий (закони, укази, статути, постанови), дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції, повідомлення, комюніке, звернення, ноти, протоколи), адміністративно - канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Ознаки:

а) документальність (кожний папір повинен мати характер документа);

б) стабільність (зберігає традиційні форми);

в) стислість, чіткість сувора регламентація тексту;

г) стандартність висловів.

Мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, точний виклад, безособові й наказові форми дієслів, чітко регламентовані будова й розміщення тексту, обсяг, відсутність синонімів, відсутність індивідуальності автора.