70

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………… Розділ 1. Соціально-психологічна адаптація особистості…………………….

1.1. Поняття адаптації……………………………………………………

1.2. Різновиди соціально-психологічної адаптації…………………......

1.3. Адаптація до діяльності в особливих умовах……………………...

Висновок до розділу……………..……………………………………........ Розділ 2.Особистісні фактори адаптації співробітників ДСНС до діяльності в особливих умовах….…………………………. …...……………………………

2.1.Організація та хід дослідження………………………………........ .

2.2. Порівняльний аналіз…………………………………………………

2.3.Кореляційний аналіз…………………………………………………

Розділ 3. Аналіз тренінгової програми для підвищення адаптивних здібностей у співробітників ДСНС з низьким рівнем особистісного адаптаційного потенціалу. ……………………………………………………...

Висновок до дипломної роботи…………………………...

Списки використаних джерел………………………………………….

ВСТУП

Проблема психологічного забезпечення адаптації людини до різних умов життя і діяльності достатньо гостро заявляє про себе на різних етапах розвитку суспільства. На фоні різних соціально-економічних перетворень ця проблема не завжди являється пріоритетною для практичних психологів і різних психологічних служб. Одна з причин цього полягає у відсутності науково – обґрунтованого підходу до її вирішення.

У зв'язку з цим доцільно враховувати, що слово «адаптація» можна вживати, з одного боку, для позначення властивості людини, яке характеризує його стійкість до умов середовища, виражаючи рівень пристосованості до неї. З другого боку, адаптація виступає як процес пристосування людини до змінних умов. Тут важливо виділити також взаємний характер адаптації людини і того зовнішнього середовища, з якою вона вступає в зв'язок в процесі своєї життєвої діяльності.

При зміні звичних умов життя завжди з'являються фактори, що вносять дезорганізацію в психічну діяльність, регулюючу поведінку людини. Виникає необхідність в нових психічних реакціях на подразники, викликані умовами життєдіяльності, що змінилися.

Під час проходження служби зростає інтенсивність дій і збільшення числа факторів, які підсилюють динамічність співвідношення співробітника ДСНС і його оточуючого навколишнього середовища що і обумовлює підвищені вимоги до адаптаційних механізмів.

Постійне напруження, вимагає від співробітника ДСНС ті або інші форми реакції які залежно від характеру його адаптації можуть бути більш менш адекватні. Ефективність особистісного розвитку співробітника ДСНС на кожному етапі проходження служби обумовлюється особливостями проходження адаптаційного періоду.

Актуальність дослідження: обумовлена наявністю протиріч між необхідністю підготовки адаптованої особистості до служби в органах ДСНС і відсутністю науково – обґрунтованої теорії, проходження успішної адаптації співробітників до професійної діяльності в особливих умовах. Також виникає проблема в потребі нових фактів, які дозволяють розширити теорію і сферу використовування методик і методичних розробок, які торкаються розвитку особистісного адаптаційного потенціалу в процесі службової діяльності як кожного співробітника окремо, так і усього підрозділу в цілому. Разом з цим актуальним також являється потреба в ефективніших психокорекційних, психодіагностичних і дослідницьких методах, які дозволять обширніше досліджувати динаміку розвитку адаптаційних здібностей разом з особистісними і зовнішньо - середовищними факторами кожного з співробітників ДСНС.

Об'єкт дослідження: особистісний адаптаційний потенціал працівників ДСНС.

Предмет дослідження: взаємозв'язок та відмінність адаптаційних та особистісних факторів у різних групах співробітників ДСНС.

Мета дослідження: виявлення відмінностей у адаптації, особистісних факторах та рівня самоконтролю у співробітників ДСНС.

Гіпотеза дослідження: полягає в припущенні про те, що:

• адаптація залежить від вміння брати на себе відповідальність та організовувати трудовий процес.

Завдання дипломної роботи:

1. Провести теоретичний аналіз проблеми;

2. Підібрати методики та провести емпіричне дослідження адаптації;

3. Опрацювати отримані результати за допомогою математичних методів;

4. Розробити соціально-психологічний тренінг, спрямований на розвиток та формування адаптації.

Структура дипломної роботи:

Дипломна робота складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (61 джерело) і складається із 70 сторінок.

РОЗДІЛ 1

Соціально-психологічна адаптація особистості

1.1 Поняття адаптації.

Становлення, соціалізація особистості, засвоєння нових соціальних ролей веде до того, що людина в процесі розвитку повинна змінювати рід занять, місце проживання, соціальне оточення та претерпівати різноманітні зміни природного середовища. Більшості людей потрібно пройти приблизно однаковий шлях: виховання в сім’ї, відвідування дитячих дошкільних закладів, навчання в загальноосвітній школі, отримання професіональної освіти, спеціальних професійних навичок (можливо з переїздом в інше місто), участь в професійній діяльності, утворення сім’ї, вихід на пенсію. Всі ці зміни не можуть проходити без участі свідомості і кожен з цих етапів висуває до людини свої вимоги до яких вона повинна пристосуватися, відповідати тим вимогам, які висуваються.

Адаптація - це процес включення людини в нові форми, умови, відношення, діяльності (життєдіяльності). Адаптація – невід’ємний компонент усього життя людини, тому що її життєве середовище (фізичне, психічне, соціальне, інформаційне і.т.п) не буває повністю стабільне, а змінюється та комбінується. Адаптація реалізується в інтервалі границь, які визначають саму можливість існування людини: температурні границі, тиск повітря, інформаційна насиченість. Це ж стосується інформаційних потоків, кількості та якості психологічних контактів, виконання соціальних ролей.

Багато в чому адаптивні можливості визначаються об’єктивними чинниками, такими, як генетичні особливості, характер психофізичного формування особистості, кліматогеографічні особливості способу життя, специфіка виконуваної діяльності. Але з цього не слідує, що адаптація пасивний процес пристосування до мінливих обставин. [11]

Поняття “ адаптація ” також нерозривно пов’язане з проблемою оптимальної взаємодії особистості та середовища і виступає, як поняття, що дозволяє асимілювати і привести в систему факти, отримані на різних рівнях дослідження даної проблеми: від соціологічного до індивідуально-психологічного.[4]

Психологічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення властивій людині діяльності, що дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов’язані з ними цілі (при зберіганні психічного та фізичного здоров’я), забезпечуючи в той же час відповідність психічної діяльності людини та її поведінки вимогам середовища.

Психологічною наукою було розроблена велика кількість підходів до вивчення даної проблеми різноманітними школами та напрямами. Також відомо, що особливістю психологічного підходу є розгляд людської діяльності в рамках парадигми адаптації особистості. Але ще немає загальної теорії соціально-психологічної адаптації особистості, а питання про основні соціально-психологічні механізми ефективної адаптації зостається відкритим.

Процес адаптації включає в себе всі можливості реагування людини на всіх рівнях функціонування організму. Різні автори виділяють два, три або чотири рівня, які, по суті, є єдиним функціонально-динамічним утворенням.

Стабільність всього організму в цілому вище, ніж стабільність окремих його рівнів, тому що на різних етапах вони взаємно компенсують можливі порушення у кожної з підсистем. Оптимальним є розділ на чотири рівні біологічних і психічних автоматизмів: біохімічний, соматичний, психофізіологічний, соціально-психологічний.

Два перших з них утворюють загальний рівень саморегуляції, забезпечують стабільність внутрішнього середовища організму, підтримують автономність основних життєвих процесів. Третій, вищий рівень, визначає інстинктивні форми поведінки, які є функцією сигнальних і підкіркових відділів центральної нервової системи. Четвертий рівень розвивається в процесі житті людини під впливом його особистих потреб і вольової активності. [46]

Адаптацію можна розглядати як процес або стан. Процес адаптації - це сукупність послідовних змін, які відбуваються на всіх рівнях функціонування організму. Стан адаптації - це конкретний етап процесу адаптації. Таким чином, процес адаптації - це динаміка послідовних змін конкретних станів адаптації. У протіканні процесу соціально-психологічної адаптації можна виділити сім стадій: підготовча; стартової психічної напруги; гострих психічних реакцій; адаптації або преадаптації; кінцевої психічної напруги; гострих реакцій виходу; кінцева стадія формування стану адаптації або дезадаптації.

У динаміці розвитку цих стадій адаптації людина переживає лише три стани, які розвиваються послідовно: стан емоціонального стресу, стан гострих реакцій виходу (психічної напруженості) і стан психічного комфорту (при адаптації). Таку невідповідність можна пояснити інерційністю психічного відображення.

Пусковим механізмом процесу психічної адаптації є емоційний стрес. Ознаками емоційного стресу є напруженість і труднощі в реалізації інтеграційних функцій, які свідчать про розбалансування на різних рівнях розвитку адаптаційного процесу. [42]

Постійною суб'єктивною ознакою психологічної напруженості є тривога яка характеризується відчуттям загрози джерело якої невідоме. Тривога в зберіганні психічного здоров'я грає ту ж роль, що і біль в зберіганні фізичного здоров'я, тобто виконує захисну функцію. Зростання тривоги приводить до зростання мотиваційної напруги і підвищення інтенсивності пошуку, який зорієнтований на адаптацію до навколишнього середовища. Існує декілька ступенів розвитку тривоги: напруженість, підвищена сприйнятливість до зовнішніх стимулів, тривога і страх. Різниця між тривогою і страхом полягає в тому, що тривога не співвідноситься з конкретним об'єктом. [1]

У зарубіжній психології значне розповсюдження одержало необіхевіористичне визначення адаптації, яке використовується, наприклад, в роботах Г.Айзенка і його послідовників.

Адаптацію вони визначають двояко:

а) Як стан, в якому потреби індивіда, з одного боку, і вимоги середовища - з іншою повністю задоволені. Цей стан гармонії між індивідом і природою або соціальним середовищем.

б) Як процес, за допомогою якого цей гармонійний стан досягається.

Наголошується також, що стан адаптації можна описати тільки в загальних теоретичних поняттях, оскільки на практиці досяжна тільки відносна адаптація в сенсі оптимального задоволення індивідуальних потреб і непорушених відносинах з середовищем. Адаптація як процес, згідно Р.Хенкі, приймає форму зміни середовища і змін в організмі шляхом застосування дій (реакцій, відповідей), відповідних даній ситуації, ці зміни є біологічними. Про зміну психіки і використання психічних механізмів адаптації в цьому біхевіористичному визначенні немає мови. Це є основним недоліком біхевіористичного підходу до проблеми адаптації особистості. [40]

Соціальну адаптацію біхевіорісти розуміють як процес (або стан, який досягається як результат цього процесу) фізичних, соціально-економічних або організаційних змін в специфічно-груповій поведінці, соціальних відношеннях та в культурі. В функціональному відношенні сенс або ціль такого процесу залежить від перспектив покращення здібності виживання груп або індивідів або від способу досягнення значимих цілей. Визначуваний термін має біологічні відтінки, що показує його тісне відношення до теорії еволюції. Слід зазначити також, що в біхевіористичному визначенні соціальної адаптації йдеться переважно про адаптацію груп, а не індивіда. До того ж про особистісні зміни, що відбуваються в процесі адаптації індивіда, немає ніякої мови. Проте біхевіорісти справедливо відзначають адаптивний характер модифікації поведінки через научіння. [31]

Згідно інтеракціоністської концепції адаптації, всі різновиди адаптації обумовлені як внутрішньо психічними, так і середовищними чинниками. Визначення адаптації, що дається інтеракціоністами, містить такі елементи, які в біхевіористичному визначенні відсутні. Згідно Л.Філіпсу, адаптивність виражається двома типами відповідей на дію середовища. Першим типом є ефективна відповідь на ті соціальні очікування, з якими зустрічається кожен відповідно до свого віку і статі. У більш специфічному сенсі, відповідно до другого типа відповіді на дію середовища, адаптація не зводиться просто до ухвалення соціальних норм: вона позначає гнучкість і ефективність при зустрічі з новими і потенційно небезпечними умовами, а також здатність додавати подіям бажаний для себе напрям. [3]

Це друге, більш специфічне розуміння соціально-психологічної адаптації особистості представляє значний інтерес, оскільки в ньому міститься ідея активності особи в творчому і цілеспрямованому, перетворюючому характері соціальної активності. Особа, яка здійснює переважно цю форму адаптації, не йде від проблемних ситуацій, а використовує ці ситуації для реалізації своїх прагнень, цілей, основних домагань. Такі особистості значною мірою самі планують і здійснюють своє майбутнє і не схильні пасивно чекати допомоги і вказівок з боку інших. [7]

Основними ознаками ефективної адаптованості, згідно інтеракціоністам, є наступні :

а) адаптивність у сфері соціально-економічної активності, де індивід набуває знань, умінь і навиків, добивається компетентності і майстерності;

б) адаптивність у сфері особистих відносин, де встановлюються інтимні, емоційно насичені зв'язки з іншими людьми.

Досягнення даної, другої, різновиди адаптованості, для багатьох є важчим завданням, ніж досягнення адаптованості у сфері “позаособистісної” активності. Така адаптованість є однією з умов досягнення соціальної відповідальності і моральної зрілості особи і, у свою чергу, обумовлена успішною моральною соціалізацією індивіда.

Такий підхід, по-перше, вигідно відрізняється від біхевіористичного тим, що в ньому проводиться відмінності між адаптацією і пристосуванням, тоді як біхевіорісти для всіх випадків використовують термін "пристосування".

Психоаналітична концепція адаптації розроблена Г.Гартманом, хоча питання адаптації широко обговорюються в багатьох роботах З.Фрейда, а механізми і процеси захисної адаптації спеціально розроблена в роботах А.Фрейд. Психоаналітичне розуміння адаптації спирається на уявлення З.Фрейда про структуру психічної сфери особистості, в якій виділяються три компоненти: Воно, Я, і понад - Я. Г.Гартмані вважає, що тільки психоаналіз не може вирішити проблему адаптації, оскільки вона є також предметом біології і соціології. Проте без відкриттів психоаналізу ця проблема, на його думку, не може бути вирішена.

Г.Гартмані і інші психоаналітики проводять відмінності між адаптацією як процесом і адаптивністю як результатом цього процесу. Добре адаптованим психоаналітики рахують людину, у якої продуктивна здатність насолоджуватися життям і психічна рівновага не порушені.

Сучасні психоаналітики широко використовують введені ще З.Фрейдом поняття "алопластичних" і "аутопластичних" змін, і розрізняють два види адаптації:

а) алопластична адаптація здійснюється тими змінами в зовнішньому світі, які людина здійснює для приведення його у відповідність з своїми потребами;

б) аутопластична адаптація забезпечується змінами особи (її структури, умінь і.т.д.), за допомогою яких вона пристосовується до середовища.

До цих двом власне психічним різновидам адаптації він додає ще один: пошук індивідом такого середовища, яке сприятливе для функціонування організму. [37]

Психоаналітики велике значення надають соціальній адаптації особи і відзначають, що завдання адаптації до інших людей встає перед людиною з дня його народження. Вона адаптується також до того соціального середовища, яке частково є результатом активності попередніх поколінь і його самого. Людина не тільки бере участь в житті суспільства, але і активно створює ті умови, до яких він повинен адаптуватися.

Виходячи з цього, Г.Гартмані вважає процес адаптації людини багатошаровим, причому уявлення про рівень адаптації лежить в основі концепції здоров'я людини.

В цілому психоаналітична теорія адаптації є в даний час самою розробленою. Психоаналітики створили широку систему понять і відкрили ряд тонких процесів адаптації.[34]

Біхевіористична, інтеракціоністська і особливо психоаналітична інтерпретації психічної адаптації в даний час є найбільш розробленими і розповсюдженими і якщо їх детально розглянути містять багато різних ідей, вдалих формулювань проблем і вказівки шляхів подальших досліджень.

Розглядаючи літературу, зустрічається наступне, ширше розуміння соціальної адаптації: це підсумок процесу змін соціальних, соціально-психологічних, морально-психологічних, економічних і демографічних відносин між людьми, пристосування до соціального середовища. Як специфічні особливості соціальної адаптації наголошуються: активна участь свідомості, вплив трудової діяльності на середовище, активна зміна людиною результатів своєї соціальної адаптації відповідно до соціальних умов буття.

Адаптивність або дезадаптивність потреби залежить від того, на які цінності вона направлена, тобто з якого спектру соціальних цінностей повинен вибрати індивід для її задоволення, відповідну об'єкт-мету. Тому можна говорити також про адаптивні або дезадаптативні цілі і, відповідно, про рівні домагань особи в тих основних соціально-групових середовищах, в яких протікають провідні форми її активності.

Очевидно, що при розгляді теорії адаптації слід мати ясне уявлення не тільки про різновиди і ієрархію потреб людини, але і про те, що всі потреби людини сприяють правильному функціонуванню його організму і психіки і його соціально-психічної адаптації.[21]