7.11.2. Реставрація насаджень

Більшість старовинних парків України, які сьогодні належать різним відомствам (комунального господарства, культури, охорони здоровя, освіти, науки тощо), створені в основному у XVIII-XIX ст. Вони втратили не лише значну частину своїх насаджень, але й значною мірою змінили свою просторово-композиційну організацію. До того ж вони докорінно змінили своє функціональне призначення (наприклад, палацові чи садибні паркові ансамблі), а також форму використання. Одні стали науковими центрами інтродукції і садово-паркового мистецтва (“Софіївка”, “Олександрія”, “Тростянець”), інші перетворилися в місця масового відпочинку й оздоровлення (Алупкінський парк у Криму).

Необхідність реставрації (від лат. реставратіо – відновлюю) зумовлена багатьма обставинами, зокрема тим, що вони є:

1. памятниками садово-паркового мистецтва, свідками історії і становлять невідємну частину історичної спадщини народу;

2. зразками архітектурно-художніх, а відтак, просторово-композиційних рішень, які визначають рівень розвитку садово-паркового мистецтва тої чи іншої країни;

3. своєрідними кунсткамерами дерев-довгожителів і, зокрема, екзотів;

4. яскравим прикладом вмілого поєднання штучних споруд із природою;

5. унікальними елементами природного, в тому числі і антропогенного, ландшафту.

Памятки садово-паркового мистецтва у більшості випадків є оригінальними авторськими творіннями. Згадаймо Андре Ленотра і його Версальський комплекс, Стрийський парк у Львові, створений талановитими руками міського садівника Арнольда Рерінга. Водночас існують ознаки, які дають можливість їх класифікувати (Єрохіна, 1987):

цінність – історична, архітектурна, художня, дендрологічна;

час створення – старовинні, сучасні;

ступінь урбанізації – місто, селище, село;

містобудівельне оточення і роль в системі озеленення;

стиль просторово-композиційних рішень – регулярний, ландшафтний (пейзажний), змішаний;

ступінь збереження – добра, фрагментарна (часткова), незадовільна;

характер використання в даний час;

профіль використання після реконструкції.

Класифікувати памятки садово-паркового мистецтва слід і за масштабом реставрації: повна, часткова, з елементами реконструкцї та ін. Мають значення і такі фактори, як відомча приналежність: парк як частина палацово-паркового комплексу чи здравниці або університету.

Робота з реставрації памяток садово-паркового мистецтва включає ряд послідовних етапів: а) складання архітектурно-реставраційного завдання; б) передпроектні вишукувальні роботи; в) складання проекту; г) здійснення проекту в натурі; д) формування насаджень і догляд за ними; е) організація режиму охорони і використання.

Крім архітектурно-реставраційного завдання, яке ще називають “Плановим завданням на реставрацію і відновлення”, одним із головних вихідних документів є історико-архітектурний опорний план памятки, затверджений державними органами охорони памяток.

Передпроектні пошукові роботи включають такі питання (Єрохіна, 1987):

комплексну характеристику ландшафту (характеристика рельєфу, його природної структури, змін при створенні – архітектурної обробки і наступної експлуатації, зокрема, стан і збереженість терас, гірок, валів, скель і т.п., їх походження);

просторово-композиційну оцінку (стиль і ступінь збереження відновлюваної композиційної структури, наявність її слідів або можливість їх виявлення, глибина проглядності ландшафту, структура насаджень, збереження первинних меж обєкта тощо);

визначення характеру і ступеню втрат у просторово-композиційному вигляді та дендрологічному складі;

характеристику гідрологічного режиму (структура і межі водної системи, стан наземних водойм і джерел водопостачання, рівень грунтових вод, ступінь підтоплення і затоплення тощо);

характеристику ґрунтового покриву;

характеристику мікроклімату (включаючи інсоляцію, аерацію, температурний і вологісний режими атмосферного повітря);

оцінку стану оточуючого середовища (забруднення повітря, вод і грунтів);

характеристику біоценотичної, в тому числі фітоценотичної, структури паркових екосистем;

ландшафтно-композиційну інвентаризацію насаджень (стан, ступінь відповідності проектному рішенню обєкта, природне чи штучне походження);

подеревну інвентаризацію з зазначенням якісного стану деревостану (декоративності, віку, життєздатності, ступеню відповідності дендрологічному складу насаджень періоду створення обєкта);

характеристику забудови і планів подальшого засвоєння обєкта і прилеглої території; порушення композиції візуальними викривленнями; схеми інженерного обладнання території;

характеристику використання обєкта в даний час (відомча приналежність, система землекористування, рівень рекреації, напруженість шляхів руху, місця концентрації відвідувачів тощо);

характеристику містобудівельної ситуації (роль обєкта в системі озеленення міста і архітектурно-художньому вигляді місцевості).

Проект реставрації садово-паркового обєкта має визначити:

режим збереження: строгий охоронний, строгий або вільний планувальний. Причому, на одному обєкті мають бути виділені ділянки з різним охоронним режимом;

ступінь реставрації;

тип функціонального використання сьогодні і в перспективі.

Комплексне вирішення цих основних завдань визначає метод і проект реставрації.

Основні методи реставрації і збереження можна розподілити на консервативні і радикальні. До консервативних методів належить консервація і адаптація.

Консервація полягає в здійсненні заходів, спрямованих на збереження і підвищення життєстійкості насаджень і споруд садово-паркового обєкта в існуючому вигляді. Це стосується передусім меморіальних памятників, а також обєктів, які добре збереглися: дерева-довгожителі, джерела, печери тощо.

Адаптація – це вибір основної функції використання, яка найбільше відповідає суті памятки садово-паркового мистецтва, його розмірам і ступеню збереження.

До радикальних методів реставрації належать: повна і часткова реставрація та реконструкція (Єрохіна, 1987).

Повна реставрація передбачає відтворення усіх або майже всіх паркових композицій, зокрема насаджень, водойм, доріжок, малих архітектурних форм і т.п. У таких випадках повністю зносяться існуючі насадження, які замінюють новими посадками. Відновлюють рельєф, водойми і всю гідрологічну систему. Повна реставрація може здійснюватися на всій території або ж на окремих її ділянках при наявності добре збереженої усієї ділянки обєкта. При доброму збереженні насаджень під повною реставрацією розуміють і процес, який полягає в прочистці насаджень, відновленні доріг тощо.

Повна реставрація здійснюється на підставі збереженого просторово-композиційного планування, на відтвореній індивідуальній документації або ж за аналогією. Останній метод використовують, коли первинна документація не збереглася, проте існують близькі, аналогічні роботи автора обєкта.

Часткова реставрація здійснюється у випадках, коли повна реставрація з якихось причин не може бути виконана; наприклад, первинне планування збереглося лише фрагментарно, достатньо достовірної і повної документації не знайдено або ж існуючі насадження, хоч і не відповідають первинному вигляду, але знаходяться у доброму стані і здатні проіснувати ще багато років.

При частковій реставрації зберігають основи композиції садово-паркового обєкта, його замисли, які можуть бути доповнені і певною мірою змінені.

Реконструкція включає два методи відновлення:

1. із збереженням “стилю” памятника на всій території памятки садово-паркового мистецтва (ретрореконструкція);

2. відтворення у цьому стилі (в стилі часу) невеликих, окремих елементів і асоціацій.

Ретрореконструкція передбачає повне відновлення загального композиційного стилю існуючого обєкта: типової системи алей (промені, зірки, квартали тощо), композиційних центрів, водойм, створених перспектив і видових точок.

Проект реставрації включає передбачені офіційним положенням документи.

Процес реставрації і наступного утримання насаджень вимагає дотримання двох обовязкових вимог:

1. постійного авторського нагляду на всіх етапах робіт, починаючи від вирубки і посадки до наступного формування і догляду за насадженнями;

2. здійснення реставраційних робіт спеціалізованою будівельною організацією або її підрозділами.

Реставрація обєктів садово-паркового мистецтва вимагає організації охорони відтворених памятників. Наприклад, строгий охоронний (заповідний) режим передбачає лише обмеження користування (екскурсії певними маршрутами) і повну заборону сучасного будівництва і благоустрою. Строгий планувальний режим поширюється на ту частину території, де дозволене включення додаткових елементів будівництва і благоустрою (додаткові підпірні стінки, доріжки, невеликі дитячі майданчики, павільйони і т.д.). Режим користування – вільний, доріжками і стежками, але без влаштування плотів, стоянок тощо.

Третя категорія режиму – територія вільного планувального режиму. Сюди належить та частина садово-паркового обєкта, де відбулися найбільші зміни й існуюча композиційно-просторова структура втрачена зовсім або на більшій частині території. Цю територію можна розглядати як буферну і використовувати як зону активного відпочинку. Тут дозволяється будівництво різних споруд, в тому числі житлових і громадських.