1.2.2 Навчальний тренінг як технологія розвитку професійно важливих якостей майбутнього фахівця

Як інтеграцію традиційних та інноваційних освітніх форм і технологій чимало науковців (Н.О.Євдокимова, А.В.Кунцевська, В.О.Лефтеров, Л.І.Мороз, Ю.М.Швалб, та ін.) розглядають впровадження у традиційну освіту такої форми як навчальний тренінг.

Як стверджують науковці, навчальний тренінг покликаний активізувати навчально–професійну діяльність студентів, включити їх у процес здобуття особистісних знань та формувати вміння самостійно поповнювати свій запас знань протягом життя.

За останні 15 років тренінг став досить поширеною формою психологічної практики, проте у вищій школі застосовується переважно поза навчальним процесом [265].

За Ю.М.Швалбом фрагментарне застосування тренінгу не дає можливості здійснити системну детермінацію змін у галузі вищої освіти, оскільки принципово неможливо у межах однієї дисципліни сформувати особистість конкурентоспроможного професіонала, здатного не тільки до власного (індивідуального) професійного розвитку, а й до розвитку власної професії (соціокультурного розвитку) [265].

Для цього, за словами О.Ф.Бондаренка, необхідне включення у навчальні плани дисциплін, які б сприяли підвищенню психологічної культури студентства відповідно до актуальних запитів суспільної практики та завдань щодо підвищення професійної компетентності [13].

Ю.М.Швалб на основі ґрунтованого аналізу розвитку і становлення професійної освіти робить висновок про те, що тренінгові технології повинні стати одним із провідних засобів професійного навчання, завдяки спрямованості на формування особистісної та професійної компетенції [15].

Н.О.Євдокимова зазначає, що молодь засвоює інформацію швидше, якщо заняття проходить інтерактивно: одночасно з одержанням інформації обговорюються незрозумілі моменти, одразу закріплюються отримані знання, формуються способи дій та поведінки. Такий метод втягує учасників у процес навчання, а сам процес навчання стає легшим і цікавішим. Це все досягається завдяки проведенню навчальних тренінгів [275].

На думку науковця Н.О.Євдокимової вирішення проблеми формування професійно важливих якостей фахівців можливе через організацію освітнього процесу, що включає цілісні системи професійно –орієнтованих тренінгів [8].

Застосування тренінгів у практиці вишу, на думку науковця Н.О.Євдокимової, дозволить студентам розширити особистісний репертуар способів дій у практичних ситуаціях, сформувати готовність до професійної діяльності [280].

У фаховій підготовці, стверджує автор, необхідність використання тренінгів зростає, адже він розглядається як інструмент вирішення багатьох завдань, таких як: розвиток особистості, психічних процесів; самопізнання, підвищення соціально–психологічної компетентності, формування професійно важливих якостей, корекція особистісних якостей та умінь, профілактика негативних станів та явищ [263].

Чимало науковців висвітлюють власний досвід щодо застосування навчального тренінгу в освітньому процесі [263].

Так, Ю.М.Швалб наголошує на задачному підході до побудови навчального тренінгу у вищому навчальному закладі [24], Л.І.Мороз розглядає вплив професійно–психологічного тренінгу на становлення особистості фахівця [312]. В.О.Лефтеров приділяє основну увагу впровадженню тренінгових технологій у навчальний процес при підготовці співробітників органів внутрішніх справ [242], А.В.Кунцевська вбачає у навчальному тренінгу спеціально організований процес рефлексії [246].

Н.О.Євдокимова зазначає, що навчальні тренінги спрямовані на формування навичок, умінь та способів дій у конкретних практично–професійних ситуаціях, розвиток важливих професійно значущих якостей студентів [279].

Навчальний тренінг визначається Н.О.Євдокимовою як спеціально організовані дії з моделювання навчальних ситуацій з метою формування базових понять та компетенцій на основі проблематизації індивідуального досвіду учасників [273].

В.О.Лефтеров підкреслює, що професійно–орієнтовані тренінги «…дозволяють ефективно розвивати професійно значущі якості особистості фахівця» [242].

Зазначені науковці вважають, що головною задачею навчального тренінгу є подолання його учасниками обмежень у сфері навчально–професійної діяльності.

Форма навчального тренінгу дозволяє організувати особливий специфічний освітній простір, у якому студенти (підкреслимо: група студентів) усвідомлюють власну некомпетентність щодо вирішення ситуації чи певного класу задач, визначаються з власними обмеженнями у наявних знаннях чи компетенціях.

Емоційне переживання власних обмежень спонукає студентів до колективного пошуку ефективних способів дій. Саме шляхом проб і помилок відбувається пошук альтернативних варіантів вирішення ситуації. Це дозволяє студентам у подальших аналогічних навчальних ситуаціях швидко адаптуватись та вирішити поставлені завдання [274].

Навчальний тренінг, створюючи ігрову реальність, знімає бар’єри на шляху креативності мислення, страх помилки (адже ситуація несправжня) і дозволяє вирішувати цілком реальні проблеми, пов’язані з майбутньою професійною діяльністю [276].

Н.О.Євдокимова переконує, що саме навчальний тренінг є тією технологією, котра дозволяє реалізувати у навчальному процесі вищої школи суб’єкт–суб’єктну взаємодію, організувати процес отримання студентами собистісних знань та компетенцій, формувати майбутніх фахівців на сучасному рівні вимог ринку праці [276].

Використання навчального тренінгу як форми роботи, стверджує науковець, активізує студентів як суб’єктів навчально–професійної діяльності, стимулює їхню креативність, розвиває дивергентне мислення, що у подальшому сприяє створенню власної концепції й побудові траєкторії освіти впродовж життя [276].

А.В.Кунцевська вказує, що за допомогою навчального тренінгу можливо також вирішувати задачі спеціальної практичної підготовки. Як вказує дослідник, навчальний тренінг розгортається у трьохетапній конструкції. На першому етапі викладач-тренер організує простір соціальної та психологічної взаємодії учасників за допомогою класичних засобів СПТ: вправи, ігри, моделювання тощо. Результатом для учасників тут стає особистісне переживання певної ситуації, певний емоційний досвід.

На другому етапі, тренер організує середовище, що сприяє виходу учасників у рефлексивну позицію («механічне позиціювання») для того, щоб зафіксувати у їхній свідомості межі різних позицій: зовнішньої («фахівець», «методист», «дослідник») та позиції учасників тренінгу («Я-учасник»). Результатом для учасників тут виступає поняття про спосіб дії, оволодіння засобом та поняттями, що утворилися на основі власного досвіду, формування професійної позиції.

Третій етап — втілення учасником отриманого способу дії на рівнях: теоретичному (описуючи власні дії у гіпотетичній ситуації); моделювання (демонструючи набуті компетенції в ігровій ситуації) та практичному (проходячи практику під супервізією фахівця). Результат для учасників: досвід реалізації способу дії; готовність до професійної діяльності [49].

Отже, навчальні тренінги спрямовані на формування навичок, умінь та способів дій у конкретних практично–професійних ситуаціях, розвиток важливих професійно значущих якостей студентів та сформувати готовність до професійної діяльності. Але вони не спроможні вирішити всі завдання, що постають при організації спеціальної практичної підготовки, що і стало предметом подальшого наукового осмислення.