28. Суспільно-політичний рух в Росії 60-х – 80-х рр. Хіх ст. Революціонери-демократи. Народники. Земський ліберальнийрух.

Реформы 60-х гг. ускорили процесс формирования гражданского общества в России. По мере модернизации этот процесс получил социальную почву в новых средних слоях, характерных для индустриального общества, прежде всего гуманитарной и технической интеллигенции. Они пополнялись за счет представителей разных сословий. Переходные слои, образовавшиеся в связи с этой ломкой сословных границ, получили наименование «разночинцы». В связи с ростом их числа у оппозиционных идей появилась сфера более широкого распространения. При этом выходцы из одного и того же сословия оказывались на диаметрально противоположных позициях, что способствовало развитию идейного плюрализма.

Народничество. Основу идеологии народничества (общинного социализма) сформулировал А. И. Герцен. К революционным взглядам он пришел вместе со своим другом Н. П. Огаревым под влиянием восстания декабристов и склонялся к западничеству и либерализму. В 1834 г. Герцен был отправлен в ссылку. В 40-е гг. за границей он увидел социальную реальность буржуазной Европы и разочаровался в либерализме. В 1849 г. в статье «Россия» он начал разрабатывать основы народничества, считая, что община может стать основой будущего общественного устройства, которое обеспечит торжество свободы, народовластия и социальной солидарности. В 1853 г. А. И. Герцен основал в Лондоне «Вольную русскую типографию», в 1857 г. вместе с Н. П. Огаревым стал выпускать оппозиционный журнал «Колокол», тайно распространявшийся в России. «Колокол» приобрел большую популярность в образованных кругах российского общества, так как был практически единственным неподцензурным изданием. А. И. Герцен поддержал начавшиеся реформы Александра II, предпочитая эволюционный путь к социализму разрушительной революции. Однако вскоре он подверг резкой критике конкретные формы, в которые эти реформы вылились. Герцен считал, что по мере просвещения крестьянства и развития гражданских свобод общины станут основой местного самоуправления, а государство будет реорганизовано в союз общин.

Консервативное охранительство. Доминирующим идейным течением в период правления Александра III было консервативное охранительство. Процесс модернизации с его многочисленными социальными издержками вызывал недовольство части общества. Охранители защищали полноту самодержавия и дворянских привилегий, самобытность русской культуры. Большинство представителей этого лагеря были русскими националистами.

В отличие от либералов, которые исходили из универсальности исторического пути различных народов, консерваторы настаивали на специфичности социального организма России. Либерализм, демократия, конституция, по их мнению, были порождением европейской культуры, следовательно, явлением для России чуждым и неприемлемым. Многие консерваторы критически относились к правительственной политике, но альтернатива в виде республики или даже конституционной монархии казалась им большим злом. Носителями этого зла они считали либералов-западников и революционеров, а результатами их действий — распад национальных устоев, традиций и культуры. Консерваторы опасались, что демократизация приведет к росту национальных движений и распаду Российской империи.

29. Економічний розвиток Росії в пореформений період (1861 – середина 90-х рр.). Завершення промислового перевороту. У пореформені роки розширювався внутрішній ринок - цьому сприяла зростаюча спеціалізація окремих регіонів, розвиток транспортної системи, зростання чисельності міського населення. Помітно зріс обсяг зовнішньої торгівлі (за 40 пореформених років у 3 рази). Особливістю структури зовнішньої торгівлі Росії був переважаючий вивезення сільськогосподарської продукції (перш за все зерна, льону і т.д.), ввозилися в Росію бавовна, текстиль, машини, "колоніальні товари". Найважливішими торговельними партнерами Росії в цей період були Німеччина та Англія. Удосконалювалася банківська система країни. У 1860 р. було відкрито Державний банк Росії, який проводив дуже великі операції. У пореформені роки спостерігалося швидке зростання акціонерних комерційних банків (деякі з них терпіли банкрутство, однак загальна чисельність таких банків неухильно зростала). Помітно збільшилися суми вкладень іноземного капіталу в російську економіку (видобуток кам'яного вугілля і нафти, виробництво металу і машинобудування, хімічну промисловість, банки, міське господарство). Іноземні вкладення прискорювали розвиток капіталізму в країні, сприяли створенню нових галузей промисловості, наповненню товарами внутрішнього ринку, збільшення експорту. Слід, однак, мати на увазі, що такі вкладення, що супроводжувалися сплатою високих відсотків, тримали в напрузі фінансову систему країни. Завершальний етап промислового перевороту (80-90-ті роки XIX ст.)  З другої половини 80-х років XIX ст. промисловий переворот в Росії вступив у завершальний, інтенсивний етан, в ході якого остаточно перемогла велика машинна індустрія, зумовивши корінний зрушення у розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Цей історичний період, пов'язаний з глибокимиперетвореннями економічної структури світового капіталістичного господарства. Головну роль в економіці капіталізму міцно завоювала важка індустрія з притаманною їй гігантської концентрацією виробництва, супроводжуючись посиленням панування великого капіталу, запеклої конкурентною боротьбою і зростанням монополій у провідних галузях виробництва.  У ці переломні роки капіталістична економіка Росії, вражена світовою аграрною кризою, промисловими циклічними кризами і під натиском посилюється масового робітничого руху, форсувала процеси механізації та інтенсифікації виробництва, використовуючи досягнення світового технічного прогресу.  Протиріччя в розвитку промислового капіталізму, ускладненому кріпосницькими пережитками, недостатністю внутрішнього накопичення капіталу, прогресуючої вузькістю внутрішнього ринку, жорстким тиском іноземного капіталу.  Особливо різко позначалися на нерівномірному розвитку провідних галузей важкої промисловості, пов'язаних з матеріально-технічним постачанням залізниць. У ці роки особливо гостро став відчуватися розрив між ключовими галузями важкої промисловості та сировинної металургійною базою.  До числа нововведень слід відзначити впровадження електричних апаратів. Для металургійних заводів Півдня була характерною різнотипність і диспропорція в технічному обладнанні. Поряд з потужними доменними печами і досконалими коксовими установками зустрічалося старе обладнання та доменні печі, що працювали в аварійному стані.  У металургійному виробництві в епоху промислової революції провідним чинником, що обумовлює корінний зрушення в продуктивності, було впровадження парової енергетики в технологічний прогрес.  Наростання використання машин у промисловості та транспорті стимулювало швидкий розвиток кам'яновугільної промисловості.  Особливістю розвитку кам'яновугільної промисловості Росії, як і у всіх країнах капіталізму, була слабка механізація основного виробничого процесу. Внаслідок цього в кам'яновугільної промисловості в епоху промислового перевороту були характерні екстенсивні форми експлуатації праці, використання ручної праці великої армії гірничих робітників.  В останні десятиліття XIX ст. бурхливе зростання переживала нафтова промисловість Росії. Найважливішими факторами, що поклали початок капіталістичному освоєння нафтової промисловості, стала скасування в 1864 р. примусової праці приписних селян і ліквідація у 1872 р. відкупної системи, тривалий час гальмувала розвиток цієї галузі промисловості. З цього часу посилюється приплив капіталу в цю галузь, що, природно, дає потужний поштовх розвитку продуктивних сил.  Промислова революція в суперечливій формі стверджувала становлення базових галузей важкої індустрії країни, що вело до повного перевороту в техніці і до широкого вживання машин.  У період економічного підйому 90-х років XIX ст. стався гігантський стрибок у розвитку продуктивних сил російського капіталізму. Найважливіша особливість цього періоду, полягала в остаточному складанні індустріально-технічної бази, пов'язаної із створенням комплексу великих підприємств важкої індустрії, якісно змінила економічну структуру країни.  Промисловий переворот в Росії, розпочавшись у середині XIX ст., Був складовою частиною всесвітньо-історичного процесу, в ході якого відбулися незворотні якісні зрушення у виробничій та соціально-економічної - сфері.  Початку промислового перевороту передував тривалий період підготовки переходу від мануфактури до фабрики в дореформеної Росії, пов'язаний як з важливими господарськими зрушеннями в ході розвитку капіталістичного устрою, так і з потужним тиском світового капіталізму. Створення внутрішнього капіталістичного ринку, первісне нагромадження, поява маси експропрійованих людей, широкий розвиток мануфактури з високим ступенем суспільного розподілу праці та контингентом кваліфікованих робітників - ці фактори створювали передумови для впровадження машинного виробництва у провідних галузях промисловості і транспорту.  У ці роки починається масове впровадження машинної техніки в провідних галузях текстильної промисловості. Зростає міць великої столичної - промислової буржуазії, пов'язаної з іноземним капіталом, яка стає лідером фабричної перебудови промислового виробництва.  Найбільшим соціальним результатом промислової революції в Росії стало гігантське усуспільнення праці.