- •7. Мандатна система Ліги націй. Мандатная система
- •23. Міжнародні аспекти аншлюсу Австрії
- •24. Мюнхенська конференція та розчленування Чехословаччини
- •25. Німецько-польський дипломатичний конфлікт та переговори великих держав напередодні Другої світової війни
- •26. Пакт Молотова-Ріббентропа та його наслідки
- •27. Міжнародні аспекти територіальної експансії срср в 1939-1940 рр.
- •28. Міжнародні аспекти японської експансії в Пд.-Сх. Азії 1939-1941 рр.
- •29. Формування блоку країн-союзників Німеччини і Другій світовій війні
- •30. Формування антигітлерівської коаліції
- •31. Тегеранська конференція та її рішення
- •32. Ялтинська конференція та її рішення
- •33. Постдамська конференція та її рішення
- •34. Створення оон
- •35. Міжнародні аспекти окупації Німеччини
- •36. Мирні договори із європейськими країнами союзницями Німеччини в Другій світовій війні (у 37-му питанні можна те саме писати)
- •38. Міжнародні кризи 1947-1948 рр. Та початок «Холодної війни»
- •39. Міжнародні аспекти створення фрн та ндр
- •40. Утворення та розвиток нато в 1950-1980-х рр..
- •41. Міжнародні відносини на Далекому Сході та в Пд.-Сх. Азії в 1945-1954 рр. Утворення нових держав
- •42. Створення Ізраїлю та Близькосхідна проблема в 1948-1956 рр.
- •43. Мирний договір у Сан-Франциско та міжнародні відносини на Далекому Сході в 1950-1960-х рр..
- •46. Бандунзька конференція та «Рух неприєднання».
- •48. Міжнародні організації регіонального розвитку (Ліга арабських держав, Асоціація держав Південно-Східної Азії, Європейський Союз).
- •49. Система регіональних військових блоків в міжнародних відносинах повоєнного періоду (сенто, сеато, анзюс, анзюк).
- •50. Міжнародне протистояння сша та срср у 1950-60-х рр. Кубинська криза.
- •51. Проблема ядерного роззброєння в міжнародних відносинах 1970-х – 1980-х рр..
- •52. Арабо-ізраїльські конфлікти 1960-1980-х рр.
- •53. «Міжнародна розрядка» в 1970-х рр. Угода 1975 р. В Гельсінкі.
- •54. Локальні конфлікти у країнах «Третього світу» в 1970-1990-х рр.
- •55. Європейська інтеграція в 1950-60 рр.
- •56. Європейська інтеграція в 1970-80 рр.
- •57. Європейська інтеграція в 1990-х рр.
- •58. Розпад комуністичного табору у Східній Європі та об’єднання Німеччини.
- •59. Міжнародні аспекти розпаду срср та створення нових незалежних держав.
- •61. Міжнародна безпека та політика сша боротьби зі світовим тероризмом.
- •62. Зміни в системі міжнародних відносин після розпаду срср.
- •63. Розширення Європейського союзу та нато на початку ххі ст.
- •64. Зовнішня політика України (1991-2009).
29. Формування блоку країн-союзників Німеччини і Другій світовій війні
25 листопада 1936 р. між Німеччиною (Й. Ріббентроп) та Японією (Кімо Мусякодзі) було підписано Антикомінтернівський пакт. Цей договір мав єдину мету — захист від комуністичної пропаганди. Фактично це означало, що Німеччина цим договором погоджувалася з японською агресією. Існував також таємний спільний пакт проти СРСР. Його Ст. 1 проголошувала, що коли одна з двох країн зазнає загрози або неспровокованого нападу з боку СРСР, інша сторона не надаватиме допомоги СРСР; крім того, якщо виникне така ситуація, відразу мають бути проведені консультації між обома сторонами договору. Ст. 2 стверджувала, що ні одна, ні інша зі сторін, що підписали договір, не укладатимуть політичних угод з СРСР без погодження з іншою стороною. Термін дії пакту 5 років, але 5 листопада 1941 р. його було продовжено ще на 5 років. 6 листопада 1937 р. Італія приєдналася до пакту.
24 лютого 1939 р. – приєдналася Угорщина та Маньджоу-Цзіго (держава, яка існувала з 1932 р.), 27 березня – Іспанія. 25 листопада 1941 р. – приєдналося 7 країн: Болгарія, Фінляндія, Румунія, Данія, Словаччина, Хорватія і Нанкінський уряд у Китаї (очолив Ван Цзинвей). Проте ці країни не знали про існування таємного протоколу.
22 травня 1939 р. Німеччина (Ріббентроп) підписала з Італією (Чіано) пакт про дружбу та союз на 10 років. Згідно якого держави надавали одна одній дипломатичну та військову підтримку. 27 вересня 1940 р. – «троїстий пакт» у Берліні підписаний Ріббентропом (Німеччина), Чіано (Італія), Курусу (Японія). Утворилася «вісь Берлін-Рим-Токіо». Сторони зобов’язувалися інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. Пакт підписали на 10 років, а також між собою поділили сфери впливу: Німеччина – Європа і Цнтр. Африка; Італія – Середземна і Пн. Африка; Японія – Пд.-Сх. Азія та частина СРСР аж до Уралу із свого боку. Згодом до нього приєдналися: 20 листопада 1940 р. – Угорщина; 23 листопада – Румунія; 24 листопада – Словаччина; 1 березня 1941 р. – Болгарія.
30. Формування антигітлерівської коаліції
В 1941 р. були зроблені перші кроки щодо створення антигітлерівської коаліції. В червні 1941 р. керівники США й Англії публічно заявили про готовність їхніх країн підтримати Радянський Союз. 22 червня У. Черчілль зазначив, що останні 25 років він послідовно боровся проти комунізму, але тепер «небезпека, що загрожує Росії, — це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам... Звідси випливає, що ми надамо Росії й російському народові всю допомогу, яку тільки зможемо». 24 червня президент Ф. Рузвельт висловив готовність надати допомогу Радянському Союзу.
В липні радянський уряд здійснив 4 дипломатичні акції: 12 липня в Москві була підписана «Угода між урядами СРСР і Великобританії про спільні дії у війні проти Німеччини». Обидві сторони зобов'язалися надавати одна одній допомогу й підтримку у війні проти Німеччини, не вести з нею переговорів й не укладати сепаратного мирного договору. Ця угода поклала початок утворенню антигітлерівської коаліції; 18 липня в Лондоні радянський уряд підписав угоду з емігрантським урядом Чехословаччини про відновлення дипломатичних відносин, обмін посланниками, взаємну допомогу та підтримку у війні проти Німеччини й створення національних чехословацьких військових частин на території СРСР; 22 липня радянський уряд відновив дипломатичні від носини з емігрантським урядом Югославії; 30 липня СРСР і емігрантський уряд Польщі в Лондоні підписали угоду, аналогічну радянсько-чехословацькій, — про від новлення дипломатичних відносин, взаємну допомогу та під тримку у війні проти Німеччини й створення національних польських військових частин на території СРСР. 29 липня — 1 серпня відбулася місія Г. Гопкінса (США) в Москву, де він підтвердив радянському урядові обіцянку президента Ф. Рузвельта «негайно надати СРСР усіляку допомогу без будь-яких застережень». Пізніше Г. Гопкінс очолив керівництво американською програмою ленд-лізу. В липні — серпні 1941 р. радянський уряд відновив дипло матичні відносини з емігрантськими урядами Греції, Норвегії та Бельгії. 14 серпня Ф. Рузвельт і У. Черчілль підписали на військовій базі Арджентія (на острові Ньюфаундленд) декларацію «Атлантична хартія», де були проголошені право всіх народів вибирати форму правління, прагнення до економічного співробітництва між усіма країнами, свобода особистості, свобода думки й віросповідання, свобода від злиднів й захист від війни. Рузвельт і Черчілль запропонували скликати в Москві нараду для обговорення питань про воєнне постачання Радянського Союзу. 29 — 30 жовтня в Москві відбулася конференція представників СРСР, США й Великобританії (Молотов, Гопкінс та Іден). Брав участь Сталін. Сторони підписали протокол про поставки США й Англії до СРСР з 1 жовтня до 30 червня 1942 р. щомісяця танки, літаки, продовольство. У свою чергу, СРСР зобов'язався поста вляти Англії й США необхідну стратегічну сировину. Про токол Московської конференції в цілому був виконаний на 80% . Тим часом дві історичні події остаточно закріпили початок створення антигітлерівської коаліції — розгром німецько-фашистських військ під Москвою і вступ США в другу світову війну.
11 грудня 1941 р. Німеччина, Італія і Японія підписали нову угоду про воєнний союз. Але зміцнювалася й антигітлерівська коаліція. Після московських англо-радянських переговорів 16—17 грудня 1941 р. відбулася Вашингтонська конференція США й Англії (з 22 грудня 1941 р. до 14 січня 1942 р.). Рузвельт і Черчілль разом із міністрами й військовими керівниками домовилися про те, що Німеччина для їхніх країн є ворогом №1. У Вашингтоні вони конкретно вирішили, що внесок їхніх держав у війну з ворогом №1 полягатиме в проведенні блокади й бомбардування Німеччини, в десантних операціях у Французькій Північній Африці в 1942 р. Для спільного керівництва війною було створено Об'єднаний комітет начальників штабів США й Англії. За пропозицією Рузвельта країни — учасниці антигітлерівської коаліції стали називатися не «союзні держави», а «Об'єднані нації». Саме ці 26 Об'єднаних націй 1 січня 1942 р. підписали у Вашингтоні Декларацію про співробітництво й цілковиту перемогу у війні проти учасників Тристороннього пакту та їхніх спільників. Об'єднані нації зобов'язалися «не укладати сепаратного перемир'я або миру з ворогами».
Влітку 1942 р. Радянський Союз підписав дуже важливі договори з США й Англією, які оформили правову основу союзу трьох держав, завершили утворення антигітлерівської коаліції.
