23. Міжнародні аспекти аншлюсу Австрії

Після приходу до влади А. Гітлера Німеччина приєдналася до групи агресивних держав. У липні 1933 р. за пропозицією Б. Муссоліні було підписано «Пакт згоди і співробітництва» між Англією, Францією, Італією та Німеччиною. За цим пактом передбачалося широке співробітництво держав з питання перегляду Версальської системи і юридично закріплювалася рівність Німеччини в озброєнні. Однак ратифікацію цього договору було зірвано. Для А. Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху до світового панування. Другим кроком мало стати об’єднання всіх німців в одній державі, що передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі, Литви.

Приєднання Австрії було одним із важливих завдань політики Німеччини. Першим кроком до приєднання було підписання 11 липня 1936 р. австро-німецької угоди. Згідно з якою Німеччина визнавала повний суверенітет Австрії. Обидві країни зобов’язувалися не втручатися у внутрішні справи одна одної. Австрія ставала т. зв. німецькою державою. Також в австрійський уряд ввійшли прихильники нацизму Глайзе Гостенау та Гвідо Шмідт, які активно вели пропаганду проти політики К. Шушнінга. Австрійський канцлер розуміючи всю гостроту ситуації 22 квітня 1937 р. зустрівся у Венеції з Б. Муссоліні та міністром закордонних справ Італії графом Чіано і просив допомоги. Дуче нагадав Шушнінгу, що і досі підтримує незалежність Австрії, але відкидає ідею реставрації Габсбургів, таким чином не пообіцяв нічого конкретного.

25 листопада 1936 р. було укладено антикомінтернівський пакт у Берліні між Японією та Німеччиною – проти комуністичного інтернаціоналу. 6 листопада 1937 р. Італія приєдналася до пакту. З нагоди підписання Антикомінтернівського пакту, фон Ріббентроп мав розмову з Б. Муссоліні з приводу австрій­ського питання, і їхня розмова показала глибокі зміни в позиції Італії. Слова дуче: «Австрія — це німецька держава № 2. Вона ніколи не зможе нічого зробити без Німеччини, а тим більше проти Німеччини. Тому він заявив, що вже втомився охороняти австрійську незалежність, надто коли австрійці більше самі не хочуть її». Це була т. зв. згода на аншлюс Австрії, адже Італія мала власні проблеми, вела війну з Іспанією. 4 лютого 1938 р. відбулися зміни у вермахті. Міністром закордонних справ став Й. Ріббентроп, а начальником штабу генерал Кейтель. 12 лютого 1938 р. у Берхтесгадені відбулася зустріч Шушнінга і Гітлера, на якій останній висунув ультиматум Автрії, щоб міністром внутрішнім справ став нацист А. Зайс-Інкварт. Шушнігові довелося прийняти цей ультиматум, і феде­ральний президент Міклас теж урешті скорився. Період з 12.02 по 12. 03. 1938 р. називають «4-ри тижневою агонією Австрії». Адже небезпека близького аншлюсу була очевидна. Ситуацію, яка склалася Шушніг хотів вирішити провівши плебісцит, 9 березня він оголосив, що 13 березня відбудеться плебісцит. Гітлер боячись результатів плебісциту, вирішив здобути Австрію силою. 11 березня Гітлер надіслав директиву про військове вторгнення у Австрію, відповідно Шушнінг відкликав плебісцит. Також фюрер зажадав відставки Шушнінга і призначення Зайс-Інкварта канцлером. 12 березня до Австрії ввійшли німецькі війська. Вже 13 березня новий уряд Австрії прийняв аншлюс; Австрія стала провінцією 3 рейху. 10 квітня було проведено плебісцит, де 97 % населення виступили за аншлюс. 2 квітня західні держави визнали аншлюс. Гітлер офіційно повідомив лише Муссоліні. СРСР виступив проти аншлюсу. Визначив дії Німеччини як агресію та загрозу безпеці в усьому світі.