6.Функції культури

Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна.

Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху, завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами.

Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий зв´язок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації.

Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину.

Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб.

7.Античні погляди на культуру

Термін "культура" виник у Стародавньому Римі. У переведенні з латини він означав те що, поліпшення, обробку, обробіток, вдосконалення.

Спочатку термін "культура" означав цілеспрямоване вплив особи на одне навколишню його природу: обробіток грунту, обробку землі, землеробський працю.

У його початковому значенні термін "культура" був близьким до сучасного слову "агрокультура". Згодом хрест значення розширюється. Процес культурного перетворення став зв'язуватися лише з природою, але й людиною, його внутрішнім світом.

Під культурою стало розумітись виховання, освіту, вдосконалення людини, його здібності, знань, умінь, навичок.

Кошти такого вдосконалення античні мислителі бачили насамперед у філософії, науці, і мистецтві. У цьому вся значенні термін "культура" був уперше застосований Ціцероном (106-34 рр.). Цицерон писав у тому, що "культура душі є філософія". Заодно він мав на оці й не так стан душі, скільки спосіб її вдосконалення. Однією зі своїх головних життєвих цілей Цицерон вважав філософське просвітництво римлян. Отже, термін "культура" спочатку вживається разом із чимось конкретним, потім направили процес вдосконалення, обробітку, культивування: культура грунту, культура рослин, культура розуму, культура промови.

Давні греки термін "культура" не застосовували. Вони мали у чомусь подібний термін -пайдейя. Тоді терміном "пайдейя" древні греки позначали вихованість, освіченість людини. Осередком освіченості вважався місто. У зв'язку з цим городянин як людиною культурноюпротивопоставлялся жителю села. Якщо Сталін перший був, відповідно до уявленням греків, носієм освіченості та громадянської культури, то останній асоціювався вони з невіглаством і дикістю, тобто. із повною відсутністю культури. Слід зазначити, що ціннісна координата "культура-отсутствие культури" в древньої римської історії було покладено в іншу площину - "римлянин -неримлянин".Римлян тут зараховували до культурному народу,неримляне удостоювалися лише оцінки "варвари".

Давні греки використано і такий термін, як "калогатия". Він висловлював такий аспект культурного запрацювала людині, як гармонію фізичним і духовної краси. Ідеалом античного суспільства була гармонійно розвинена особистість, у якій досягалося єдність, рівновагу фізичного та духовної початку. Грецькі мислителі вперше у історії культури висунули ідею всебічно розвиненою особистості як мети культурного розвитку. Культурний людина, громадянин поліса, мав мати такими якостями:

1. Вона має бути патріотом - захисником поліса. Тому нього були потрібні військові вміння.

2. Вони повинні активної участі у політичному і суспільної практики поліса: знати його закони, вміти добре, красиво говорити - бути оратором, мати навичками управління.

3. Культурний людина повинна бути естетично досконалим.

На формування цих якостей була всю систему грецького освіти і традиції виховання. Освіта представляло єдність гімнастичного і мусического. Гимнастическое освіту - це атлетика, фізичної культурою.Гимнастические дисципліни сприяли розвитку тіла. >Мусическое освіту - це навчання мистецтвам. Потрібно було опанувати мистецтвом письма, основами музичного виконавства, знати твори літератури, передусім поеми Гомера і Гесіода, ораторським мистецтвом, філософією.Мусические дисципліни формували душу, свідомість, розум.

Головними моральними якостями, які повинен мати культурний людина, вважалися мудрість, мужність, вміння володіти собою, чуття міри. За визначенням давньогрецького філософа Аристотеля, чеснота - це мудра середина між крайнощами. Наприклад, мужність - це середина між боягузливістю і божевільної відвагою, щедрість - середина між скнарістю і марнотратством. Моральний чоловік у усіх відношеннях повинен уникати крайнощів, надмірностей, дотримуватися такого принципу заходи. "Міру в усьому дотримуй!", "Нічого занадто!" - писали греки на фронтонах своїх храмів. Аристотель звертав увагу те, що якщо міра порушується, чеснота може переходити на свій протилежність (>доброта-в безвольність, вимогливість - в прискіпливість, обережність - на боягузливість).

У період античності поняття "культура" було пов'язане з поняттями "гуманізм" і "цивілізація". Перше їх означало людський, людяний, друге- цивільний, громадський, державний. Поняття "цивілізація" вживалося для характеристики життя як організованого і упорядкованого цілого. Цивілізація протиставлялася варварством як більше низькою щаблі культурного розвитку. Відомий римський історик Корнелій Тацит (55-120 рр.) як головних ознак цивілізації виділяє:

- високий рівень матеріального становища;

- виникнення держави;

- поява писемності.

Матеріальна сторона головна щодо цивілізації. Від Таціта йде традиція розуміти цивілізацію як більше високу, ніж варварство, щабель у суспільному розвиткові. Тацит звертає увага фахівців і те що, що перехід від варварства до цивілізації була пов'язана лише з придбаннями, але й втратами. Тацит показує, що багатий і культурне Рим із високим рівнем розвитку політичної, правової, інженерно - технічної, художньої культури характеризується занепадом і розбещеністю моралі. У той самий час, описуючи спосіб життя древніх германців - варварів, Тацит зазначає, що й неграмотність, примітивність їх суспільної та військовою організації узгоджується з фізичним і моральним здоров'ям. Це виявляється й у вихованні юнаків, взаємовідносин членів сім'ї між собою. Отже, Тацит зазначає у германців позитивні риси, які були відсутні у римлян, що є більш вищому щаблі культури. Римський історик піднімає проблему протиріч культурного прогресу.