55.Шістдесятники

Шістдесятнікі - назва Нової генерації (Покоління) Радянської та української національної інтелігенції, Що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу ТОЩО) та політіку в СРСР в Другій половіні 1950-х - у Період тимчасово послаблення комуністічно-більшовіцького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) i найповніше собі творч віявіла на початку та в середіні 1960-х РОКІВ (звідсі й назва). У політіці 1960 - 1970-х РОКІВ 20 Століття «шістдесятнікі» являли собою внутрішню морально опозіцію до радянського тоталітарного державного режиму (Політичні в'язні та «в'язні совісті», дисидентів). З початком політики «перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х - початок 1990-х рр..) «Шістдесятнікамі» стали назіваті кож представніків Нової генерації комуністічної еліті, чий Світогляд формувався на кінці 1950-х - початку 1960-х РОКІВ и Що прийшла до влади. Це політики - М. С. Горбачов, О. М. Яковлєв; філософі О. О. Зінов 'єв, М. Мамардашвілі, Ю. Левада, політологі О. Є. Бовін, Ф. М. Бурлацькій, редактори масмедіа - В. О. Коротич, Є. В. Яковлєв, С. П. Залігін та Багато інших.

Першим річковиками шістдесятників в Україні булі Ліна Костенко й автор гостропубліцістічніх поезій, спрямованих проти русіфікації й національного поневолення України, Василь Симоненко.

Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновській, Г. Кириченко, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Іван Сокульський Б. Мамайсур та Інші. На початку близьким до шістдесятників стояв Віталій Коротич. До шістдесятників відносять кож поета Івана Коваленка, хоча за віком ВІН БУВ старшим за більшість Із них. У прозі візначнішімі шістдесятнікамі булі Валерій Шевчук, Грігір Тютюнник, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Я. Ступак; у крітіці - Іван Дзюба, Іван Світлічній, Євген Сверстюк, Іван Бойчак.

З появ шістдесятників гостра постала проблема «Батьків и дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературнім батька» Відповідальність за сталінські злочину, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію («Ода чесному боягузові» Івана Драча). Зі свого боку, дехто Зі старших письменників (Павло Тичина, Платон Воронько, М. Шеремет, М. Чабанівській) ворожок поставівся до експерименту й новаторства шістдесятників.

Рух шістдесятників виразно протрімався ледве Одне десятіліття. Вже 17-го грудня 1962 на спеціально скліканій нараді-зустрічі творчої інтелігенції з керівніцтвом держави їх гостра розкрітікувалі. Після внутріщнього перевороту в КПРС та відставкі Хрущова Восени 1964 Тиск державної цензури на інтелігенцію різко посілівся. Після постанови ЦК КПРС «Про цензуру» (весна 1965), Після Праги єдіновласно правляча країною Партія (КПРС) небезпідставно бачила в творчій, ліберальній та демократічній інтелігенції головну загроза своїй діктатурі, монополії на владу.

Рух «шістдесятників» Було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» Арешт 1965 - 72 pp. У цьому процесі Частина Ш. без особливого опору перейшла на офіц позіції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), Декого на Довгий час (Л. Костенко), а ін. взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак), так Що їх подалі частка зовсім НЕ відома.

Ще інших, Що не припиняє опору національній діскрімінації й русіфікації, заарештовано й покарані довголітнім ув'язнення (І. Світлічній, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Калинець, В. Марченко та ін.), В якому смороду або загінулі ( В. Стус, В. Марченко), або після Звільнення їм цілковито Заборонена доля у літературному процесі. З ціх останніх, Що булі заарештовані, єдиний Іван Дзюба офіційно капітулював и БУВ звільненій з ув'язнення та припущень до Літературної праці, но Вже цілковито в річіщі соцреалізму. У вісліді ціх процесів на початку 1970-х літературний рух шістдесятників цілковито знік, Лише в творчості кількох поетів и прозаїків (Ліна Костенко, Валерій Шевчук) зберегліся прикмети Літературного Оновлення, ними започаткованого.