41.Нац.-культ.Розвиток на р.18-19

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20% площі) і Російською (80% площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

Одним з найстаріших і найпотужніших осередків українського національного відродження була Лівобережна Україна. Саме тут концентрувалася соціальна еліта українського суспільства - нащадки козацької старшини, а наразі малоросійське дворянство, в свідомості яких була ще свіжою пам'ять про автономний статус своїх територій у складі імперії. Саме на Лівобережжі виникає і плекається ідеологія автономізму, сутність якої полягала у прагненні відновити автономний статус свого краю в межах Російської держави.

Центром автономістичного руху став Новгород-Сіверський, який у 80-90-х рр. XVIII ст. вважався неформальною столицею Малоросії. Саме тут виникає гурток українських автономістів, до складу якого входили відомі українські громадські та церковні діячі Г.Долинський, І.Халан-ський, В.Капніст, І.Коропчевський, В.Сокальський, В.Шишацький, А.Пригара. М.Марков, А.Худорба та ін.

Виявом автономістичних прагнень української еліти стала ініційована діячами Новгород-Сіверського гуртка місія Капніста до Пруссії 1791 р., коли він від імені своїх земляків звернувся до прусського міністра закордонних справ графа Е.Герцберга з пропозицією в разі війни його країни з Росією підтримати анти російський виступ українців.

В січні 1846 р. гурток київських інтелектуалів трансформується в політичну організацію - Кирило-Мефодіївське братство. Сама назва організації мала символічний характер. Слово "братство", на зразок середньовічних замкнених корпоративних об'єднань із своїми правилами поведінки і символікою, нагадувало масонську ложу. У членів товариства були свої таємні знаки членства - каблучка або ікони з ликами святих Кирила та Мефодія, кожний член братства складав присягу на вірність. Імена славетних слов'янських просвітників IX ст. Кирила та Мефодія символізували ідеал слов'янської єдності та пріоритет просвітницької діяльності.

Засновниками таємної політичної організації були Микола Костомаров, на той час професор Київського університету, Василь Білозерський, вчитель з Полтави, та Микола Гулак, урядовець з канцелярії Київського генерал-губернатора. У квітні 1846 р. відбулося знайомство М.Костомарова з Т.Шевченком, який також долучився до таємного товариства.

На відміну від декабристських і польських таємних організацій, до яких входили представники родової знаті, офіцери гвардії, дрібні дворяни та шляхта, Кирило-Мефодіївське товариство за своїм складом було значно демократичним: учителі, урядовці, студенти, дрібна шляхта, навіть вихідці з селян. Участь у товаристві також брали Микола Савич, полтавський поміщик, що здобув вишу освіту в Парижі, Пантелеймон Куліш, який на той час учителював у Петербурзі, Опанас Марковим, етнограф та фольклорист, студенти Київського університету Олександр Навроцький, Іван Посяда, Георгій Андрузький, Олександр Тулуб, Дмитро Пильчиков.

Основна ідея програмних документів братства укладена М.Костомаровим "Книга буття українського народу" та "Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія", автором якого був В.Білозерський, оберталася навколо мети об'єднання слов'янських народів на засадах федералізму. Зародки цієї ідеї можна зустріти в програмових зверненнях декабристів, зокрема Товариства об'єднаних слов'ян, але в ідеології діячів Кирило-Мефодіївського товариства вона була доповнена обґрунтуванням месіанської ролі українського етносу в цьому процесі.