46. Румянцевський опис або Генеральне межування України.

Важливим джерелом до соціально-економічної і політичної історії України другої половини ХVIII ст. є матеріали Румянцевського опису, або Генерального межування в Україні.1764 р. було ліквідоване Гетьманство. У Москві створили Другу Малоросійську колегію на чолі з президентом П. Румянцевим, який одночасно був головнокомандувачем військами і губернатором краю.

П. Румянцев, ознайомившись зі становищем в Україні, 9 вересня 1765 р. запропонував Малоросійській колегії провести генеральний опис України. Граф особисто розробив чотири форми перепису для міст, для козацьких господарств, для приватних господарств, для коронних, урядових і монастирських маєтків. У формі для міст вимагалось записувати географічне положення міста, його укріплення, казенні будови, громадське управління, ярмарки і торги, міські землі, магістратські та ратушні прибутки, кількість дворів і бездвірних хат, найманих робітників, умови, за яких вони працювали. Передбачалось проводити подвірний опис всіх міщан зі зазначенням вулиці, де вони мешкали, к-сть кімнат у будинку, імя господаря, членів сімї, прислуги, їх вік і стан здоровя, чим займаються, кількість землі, худоби, прибутки.

47. Агіографічна література.

З давніх-давен в Україні були поширені оповідання про осіб, яких церква проголосила святими. Ця література дістала назву агіографічної (від грец. аrіо — святий, графо — пишу). Умовно її можна поділити на дві групи: житія, що офіційно схвалені церквою, і твори, що є плодом творчої фантазії окремих авторів. Останні нерідко спрямовувались проти церковних догматів або течій.

Виникнення житій святих відноситься до II — III ст. У Київській Русі вони з´явилися як переклади з грецької мови відразу після прийняття християнства. В XI ст. почали складатися житія вітчизняних святих. Збірники цих оповідань мали різні назви (в залежності від їх призначення): Патерики, Прологи, Четьї-Мінеї тощо. Житія святих з часу їх виникнення були улюбленим читанням людей, вони активно формували моральні засади суспільства.

Перший в Україні збірник житій вітчизняних святих — "Києво-Печерський патерик" — записаний у XIII ст. за переказами XI— XII ст. Він складений ченцями Печерського монастиря з метою доведення його святості. Авторами патерика були Нестор-літописець, чернець Полікарп та єпископ Симон. Нестору належить, зокрема, авторство сказанія про назву монастиря, житія отця Феодосія, святих Бориса і Гліба. Це найдавніші за походженням зразки агіографічної літератури в Україні.

М. Грушевський надзвичайно високо оцінював "Києво-Печерський патерик". Він називав його "золотою книгою" українського письменного люду, джерелом його літературної утіхи і морального поучения"і ставив Патерик за популярністю в один ряд з "Кобзарем" Т. Шевченка.

"Києво-Печерський патерик" неодноразово перевидавався. У 1931 р. він був виданий у Києві в серії "Пам´ятки мови та письменства давньої України" із вступною статтею та примітками Д. Абрамовича. В 1991 р. здійснені репринтні перевидання Патерика з видань 1903 і 1931 pp.І в наш час книга продовжує залишатися об´єктом дослідження вчених.

Характерною рисою агіографічної літератури є вплетення у традиційну форму оповіді про церковних діячів, ієрархів церкви, засновників та настоятелів монастирів реальних історичних фактів про світське життя, взаємовідносини князів і церкви, війни, повстання тощо. Це дає можливість використовувати житія як історичне джерело. З цією метою житія святих вивчали історики О. Бодянський, В. Ключевський.