39. Польські історики XV-XVI ст., які писали про Україну.

Відносини польського королівства і польських князівств з Києвом та Галицько-Волинським князівством відображені у "Хроніці поляків" В центі Кадлубска, в якій давня історія Польщі доведена до 1202 р. Він звеличував роль католицької церкви, а польський народ романтично відносив до числа античних, виступав проти феодальної роддрібленості. Хроніка В.Кадлубека при зображенні відносин Польщі з Руссю не позбавлена домислів І перекручень, виправдання польських претензій на руські землі.

Дуже багата на матеріали з Історії України і Білорусі до другої половини XVI ст. "Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі" (1582) Мацея Стрийковського (1547-1582). Для її написання автор використав багато джерел руською мовою. На нього посилалися Феодосій Са-фонович, Самуїл Величко та інші пізніші українські автори. Хроніка С.Стрийковського була написана польською мовою.

Жоден історик українського козацтва не обходиться без "Хроніки Польської" Марціна Бєльського (1495-1575), доповненої його сином Йоахшом Бєльським. Повідомлення ,висновки польських хроністів XII-XVI ст. не завжди точні, часто повторюються в різних авторів. І все-таки саме в них неодноразово знаходимо унікальні та достовірні свідчення з історії України, які не збереглися в інших джерелах.

40. Польські історики, які писали про Україну XVII ст..

41. Коронна і Литовська метрики, історія укладання та зміст. Руська метрика.

42. Судові акти книги ХV- XVIIІ ст..

43. Гетьманські універсали XVII-XVIIІ ст..

44. Компути і ревізії, як джерела до вивчення соціально-демографічних процесів в Україні в XVII-XVIIІ ст..

45. Генеральне слідство про мастності.

Генеральне слідство про маєтності - розмежування маєтностей між їхніми власниками на Лівобережній Україні у 1729-1730 рр. з метою узаконення передачі в спадщину тимчасових володінь та збільшення прибутків у казну. Влітку 1729 р. в усі полки Лівобережної України, у т. ч. в Київський, Переяславський, Прилуцький, Гадяцький, Лубенський, Миргородський і Полтавський, прибули канцеляристи, які, переїжджаючи з села в село, з'ясовували, коли було засновано село, кому воно належало, збирали документи, що підтверджували право на володіння тощо. Зібраний матеріал систематизувався і перевірявся в полках і вносився до книг. Так виникли полкові книги Генерального слідства про маєтності. Їх звезли в Глухів, де в січні 1731 р. вони були розглянуті полковою і генеральною старшиною. Всі маєтності були розподілені на шість розрядів: старшинські; одержані за заслуги по грамотах та універсалах; ратушні; вільні; сумнівні; монастирські. На підставі цього поділу книги переписали і скріпили підписами. Один примірник відіслали в Колегію іноземних справ (тепер зберігається в Центральному державному архіві давніх актів Росії, мікрокопія - у Центральному державному історичному архіві України у Києві). Оповіді старожилів і особливо документи, вміщені в кінці книг (універсали, пожалування тощо), важливе джерело для вивчення багатьох питань в історії України кінця 17 - 1-ї половини. 18 ст., зокрема для вияснення шляхів зростання феодального землеволодіння після визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького і стану на 1730 р. Крім того, в документальних матеріалах Генерального слідства про маєтності знайшли відбиття питання заселення краю, наявність у старшини млинів, будинків та інших промислів, про закріпачення селянства, про класову боротьбу, становище міст і міського населення.