23. Джерела статистичного характеру.

Статистичні джерела — це досить точний інструмент пізнання процесів, що відбуваються у суспільстві. Звичайно, за умови, що дослідник обов´язково дотримуватиметься наукових засад при їх використанні. Специфіка цих джерел призвела до формування у науці особливого напряму їх вивчення — джерелознавства масових джерел (див. частина 1, розділ 5).

Статистичні джерела XVI — XVIII ст. Статистичні джерела виникли внаслідок суто практичних потреб суспільства і органів влади — необхідності мати достовірну інформацію про населення для того, щоб установлювати й стягувати податки, проводити рекрутські набори тощо. В Україні масове відкладання статистичних джерел почалося з часів польсько-литовської доби, коли на українських землях і на всій території Речі Посполитої були запроваджені люстрації — періодичні описи державних маєтків, міст, замків з метою оцінки господарсько-фінансового стану королівських маєтностей для встановлення державного податку — кварти (від лат. quartos — чверть). собливо масового характеру статистичні джерела набули у XIX—XX ст. Статистичний комітет, створений у 1852 р. на базі статистичного відділення Міністерства внутрішніх справ, у 1859 р. дістав нову назву — Центральний статистичний комітет. Цей орган об´єднав статистичні дослідження у межах усієї Росії. До нього увійшов і Люстраційний комітет у справах західних губерній Росії. Наявність якісних статистичних джерел, що відбивають сучасний розвиток країни, відкриває перспективи для створення ґрунтовних праць з історії України.

24. Джерела особового походження.

Це досить велика кількість різнорідних словесних джерел, об´єднаних спільною ознакою походження. Основними видами таких джерел є спогади (мемуари), щоденники, приватне листування, життєписи, автобіографії, подорожні нотатки тощо. Цінність цих джерел зумовлюється особливостями їхнього походження, оскільки вони належать конкретному автору, а відтак відображають безпосереднє сприйняття ним навколишнього світу, історичних подій і явищ. По-перше, в них закладена своєрідна інформація соціально-психологічного рівня, відсутня в інших видах джерел. По-друге, матеріали особового походження нерідко містять такі відомості, яких немає в інших джерелах. їх використання дає змогу історикові більш докладно й колоритно відтворити як окремі події, так і характерні риси й особливості певних епох, осіб.

Зародження джерел особового походження сягає у глибину століть: в Україні вони виникли ще за княжої доби. Тоді ж в українській історіографії почала складатися і традиція використання таких джерел, хоча активно вони стали залучатися до історичних праць лише у XVIII—XIX ст. Досить широко джерела цього виду з архівів старшинсько-дворянських і шляхетських родів України застосовував у своїх дослідженнях відомий історик О. Лазаревський. З його ім´ям пов´язані, зокрема, найбільш значні перші публікації особових джерел з історії України. Що ж до комплексного використання джерел особового походження, то воно стало характерним для історіографії, починаючи з XX століття.

25. Основні сховища писемних джерел з історії України.

26. Археографічні видання джерел.

У ХІХ-ХХ ст. публікувалися різні за видами, часом походження І змістом Історичні джерела.

Підготовка археографічних видань з давньої Історії була започаткована у Петербурзі 1834 р У цьому році створено Археографічну комісію на чолі з князем Циринським-Цихматовим Незабаром після цього, вже 1836 р , у Петербурзі були видані "Акты, собранные в библиотеках и архивах Российской империи Археографической комиссией" у чотирьох томах У 1838 р вийшов том "Акты юридические и собрания форм старинного делопроизводства" Впродовж 1857-1884 рр вийшло три томи документів "Акты, относящиеся до юридического быта Древней Руси" У 1841-1842 рр — п'ять томів видання "Акты исторические", в наступні 1846-1872 рр — ще 12 томів "Дополнений к актам историческим" У 1846-1853 рр було видане п'ятитомне видання "Акты, относящиеся к истории Западной России", 1863-1892 рр 15-томне видання "Акты, относящиеся к истории южной и западной России" (верхня межа — 1700 р ). Археографічні видання радянського часу, в тому числі джерел з доби середньовіччя, практично втратили такі ознаки, як серійність і комплексність. Радянські видання, зокрема післявоєнного періоду, дуже часто приурочувалися "видатним подіям", класам І класовій боротьбі, тим чи іншим формам революційного руху. Оригінальним і багатим на Історичну інформацію є видання "Козацьких реєстрів", що вийшло 1996 р.

За радянського часу мали місце перевидання окремих українських пам'яток пізнього українського літописання, наприклад, "Літопису Самовидця" (1971). Не втратили значення збірники документів "Гайдамацький рух на Україні у XVIII ст " (1970), "Селянський рух на Україні Середина XVIII-перша чверть XIX ст " (1978), "Класова боротьба селянства Східної Галичини (1772-1849)" (1974), "Зародження робітничого класу на Україні Середина XVIII ст — до 1861 р (1982)".