1. Загальна характеристика, поняття та види злочинів проти довкілля

Родовим об'єктом злочинів проти довкілля є екологічна безпека довкілля, тобто навколишнього природного середовища, в якому живуть люди, безпека повітря, води, землі, флори, фауни тощо.

Більшість статей розділу VIII Особливої частини КК мають бланкетні диспозиції. Це означає, що для визначення ознак об'єк­тивної сторони описаного в них складу злочину необхідно зверну­тися до відповідного закону або іншого нормативно-правового акта.

Здебільшого злочини проти довкілля вчиняються як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Це пояснюється тим, що механізм спричинення шкоди екологічній безпеці полягає у невиконанні або неналежному виконанні відповідних правил (правил проведення екологічної експертизи, правил охорони надр, правил охорони вод), вимог законодавства (порушення законодавства про конти­нентальний шельф України, порушення законодавства про захист рослин тощо). Низка злочинів цієї категорії може вчинюватися тільки шляхом активних дій. Це, зокрема, стосується незаконної порубки лісу, незаконного полювання, незаконного зайняття риб­ним, звіриним або іншим водним добувним промислом тощо. Окремі з цих злочинів можуть бути вчинені тільки шляхом без­діяльності (наприклад, забруднення моря - ч. З ст. 243).

Ряд статей розділу VIII Особливої частини КК сконструйовано так, що передбачений у них злочин вважається закінченим за наяв­ності (настанні) суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, з мо­менту настання злочинного наслідку вважаються закінченими зло­чини, передбачені статтями 236, 237, ч. 2 ст. 239, ч. 2 ст. 241, ч. 2 ст. 242, ч. 2 ст. 243, ч. 1 і ч. 2 ст. 245, статтями 246, 247, 249, 251, 252, ч. 2 ст. 253, ст. 254. Водночас приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238), порушення законодавства про континентальний шельф України (ч. 2 ст. 244), проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250) вважаються закінченими злочинами незалежно від того, настали якісь наслідки в результаті їх вчинення чи ні. Сам факт вчинення чи невчинення вказаних у диспозиціях зазначених статей дій утворює закінчений склад злочину.

Вісім диспозицій статей цього розділу сконструйовано таким чином, що порушення спеціальних правил або відповідного зако­нодавства вважається злочином тільки за умови, що це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей, або настання інших тяж­ких наслідків. Наприклад, забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для жит­тя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціаль­них правил визнається злочином, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля (ч. 1 ст. 239). Для притягнення до кримінальної відповідальності за такі злочини необхідно вста­новити, що небезпека існує в реальній дійсності та її реалізація зале­жить лише від часу та (або) певних обставин, що ще не привели на час припинення злочину до реального настання відповідних наслід­ків. До зазначених злочинів належать діяння, передбачені части­нами першими статей 239, 240, 241, 242, 243, 244, 253 та ч. З ст. 243.

Декілька складів злочинів цієї групи сформульовані як формально-матеріальні. Вони вважаються закінченими як при вчиненні (не вчиненні) певних дій, так і тоді, коли настали вказані у диспо­зиції відповідної статті (її частини) суспільно небезпечні наслідки (у т. ч. й у виді створення небезпеки їх настання). Йдеться про юридичні склади злочинів, в яких дається опис двох чи більше можливих фактичних складів злочину, при цьому один із них скон­струйований як матеріальний, а інший (інші) - як формальний. Наприклад, незаконним полюванням є: 1) порушення правил по­лювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також 2) незаконне полювання в заповідниках або інших територіях та об'єктах при­родно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України (ч. 1 ст. 248). Припускається, що у другому випадку незаконне по­лювання завжди або заподіює істотну шкоду, наявність якої не по­требує доказів, або хоча й не заподіяло, але могло її заподіяти, ре­альність чого також не потребує доказів.

До цієї групи віднесено (крім вказаного вище) юридичні склади злочинів, передбачені ч. 2 ст. 238, ч. 1 ст. 240, ч. 2 ст. 240 (в якій для наявності формально-матеріального складу під тими самими діяннями треба розуміти лише незаконне видобування ко­рисних копалин, крім загальнопоширених), ч. 1 ст. 243, ч. 2 ст. 243 (де під тими самими діяннями треба розуміти незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених у ч. 1 цієї статті матері­алів, речовин та відходів), ст. 246.

Обов'язковою ознакою двох основних (статті 236 та 237) та восьми кваліфікованих складів злочину (частини другі статей 238, 239, 240, 241, 242, 243, 245, 252) закон називає загибель людей (тобто смерть хоча б однієї людини), а чотирьох основних (стат­ті 236, 237, 247, 251) та дев'яти кваліфікованих (частини другі ста­тей 238, 239, 240, 241, 242, 243, 245, 252, 253) - інші тяжкі наслідки. Під останніми пропонується розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам; масове захворювання лю­дей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи ін­шому регіоні (місцевості), зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу; немож­ливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об'єкти або використовувати природні ресурси в певному регі­оні; генетичне перетворення тих чи інших природних об'єктів; заподіяння великих матеріальних збитків юридичній або фізичній особі. Залежно від виду злочину, це може бути: тривалий простій підприємств або їх виробничих дільниць, загибель або пошко­дження великої кількості сільгосппродукції, пошкодження на зна­чних площах посівів, насаджень, втрата рекреаційного значення значних територій тощо.

Істотна шкода як ознака об'єктивної сторони названа у чотирьох статтях - 244, 246, 248 та 249. Це оціночне поняття, яке в кожному конкретному випадку визначається з урахуванням всіх обставин справи.

Суб'єктивна сторона злочинів проти довкілля характеризу­ється, як правило, необережною або змішаною формою вини. Це стосується всіх злочинів, передбачених у статтях із бланкетною диспозицією. Необережна форма вини має місце, коли психічне ставлення суб'єкта злочину до порушення спеціальних правил чи вимог відповідного законодавства та до наслідків, що настали вна­слідок такого порушення, характеризується тільки необережною формою вини. При змішаній формі вини дії чи бездіяльність особи характеризуються умисною формою вини, а психічне ставлення до заподіяних наслідків - необережною.

Вчинення передбачених у розділі VIII Особливої частини КК діянь з умислом на спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків може утворювати (за наявності інших необхідних ознак) злочини проти основ національної безпеки України, проти власно­сті, проти життя та здоров'я особи тощо.

Злочини, якими створюється небезпека настання передбачених у відповідних статтях наслідків (небезпека для життя, здоров'я, довкілля тощо), можуть характеризуватися й умисною формою вини. Це може мати місце у випадках, коли порушення певних правил, вимог законодавства чи вчинення інших дій (бездіяльнос­ті), передбачених у окремих статтях розглядуваного розділу, харак­теризується прямим умислом, а до створення небезпеки психічне ставлення винного характеризується непрямим умислом.

Кілька злочинів та окремих діянь юридичних складів злочину характеризуються умисною формою вини. До них належать зло­чини, передбачені ст. 238 (крім випадків, коли приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюва­ність населення спричинили загибель людей чи інші тяжкі на­слідки - ч. 2 ст. 238), ст. 240 (видобування корисних копалин, крім загальнопоширених, у тому числі вчинене на територіях та об'єк­тах природно-заповідного фонду або повторно і за умови, що воно не спричинило передбачених у ч. 2 ст. 240 наслідків), ч. 1 ст. 243 (незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених у цій статті матеріалів, речовин і відходів), ч. 2 ст. 244, ст. 246 (незаконна порубка лісу у заповідниках або на те­риторіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах), ч. 1 ст. 252.

Злочини, передбачені ч. 1 ст. 245, статтями 248, 249 та 250, можуть вчинюватися як умисно, так і через необережність.

Суб'єктом значної частини злочинів проти довкілля може бути лише спеціальний суб'єкт. Його ознаки або прямо називаються у диспозиціях відповідних статей (наприклад, вчинення злочину службовою особою - ст. 238, службовою або спеціально уповно­важеною особою - ст. 253, особою, на яку покладено обов'язок проведення заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруд­нення,- ст. 237), або випливають із її змісту. Так, вчинення злочи­ну шляхом порушення спеціальних правил (статті 241, 243 та ін.) свідчить про те, що його суб'єктом може бути лише особа, на яку покладено обов'язок дотримуватися вимог цих правил. Порушити порядок проведення екологічної експертизи (ст. 236) може лише особа, на яку чинним законодавством покладено обов'язок дотримуватися відповідних приписів щодо її проведення. На вчинення злочину спеціальним суб'єктом вказує (хоча і не прямо) наявність у санкції відповідної статті покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Злочини проти довкілля треба відмежовувати від інших злочи­нів і, зокрема, від злочинів у сфері службової діяльності. При цьому треба враховувати, по-перше, ознаки суб'єкта відповідного злочи­ну проти довкілля, випадки, коли такий злочин вчиняється шляхом зловживання владою або службовим становищем, чи перевищен­ням влади або службових повноважень, чи службовою недбалістю, наслідки, що настали в результаті вчинення злочину проти довкіл­ля, і, по-друге, санкції відповідних статей про злочини проти довкілля та у сфері службової діяльності.

Якщо діяння, передбачене розділом VIII Особливої частини КК, вчинюється службовою особою з використанням свого службового становища і потягло за собою, крім наслідків, передбачених у стат­тях про злочини проти довкілля, ще й заподіяння істотної шкоди або тяжкі наслідки, воно завжди утворює сукупність злочинів - від­повідного злочину проти довкілля і злочину, передбаченого стаття­ми 364, 365 чи 367. За сукупністю злочинів треба кваліфікувати і випадки, коли службова особа, вчинюючи злочин проти довкілля, крім створення небезпеки життю, здоров'ю людей чи довкіллю, заподіяла ще й істотну шкоду або тяжкі наслідки, що охоплюються злочинами у сфері службової діяльності.

Подібним чином треба кваліфікувати дії службової особи і у випадку, коли зазначені наслідки були заподіяні при вчиненні зло­чину проти довкілля з формальним складом. Якщо заподіяні служ­бовою особою наслідки за своїм змістом збігаються із наслідками відповідного злочину проти довкілля і відповідного злочину у сфері службової діяльності, скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів лише у випадку, коли санкція статті про злочин у сфері службової діяльності є більш суворою, ніж санкція статті про злочин проти довкілля. Наприклад, дії службових осіб, які допусти­ли внаслідок перевищення влади або службових повноважень за­бруднення моря, чим було заподіяно істотну шкоду, утворює су­купність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 243 і ч. 1 ст. 365.

Дії службових осіб, які не є відповідальними за додержання відповідних (спеціальних) правил охорони навколишнього природ­ного середовища і допустили (заподіяли), внаслідок зловживання владою чи службовим становищем, перевищення влади або служ­бових повноважень або внаслідок службової недбалості істотну шкоду довкіллю або тяжкі наслідки (у т. ч. передбачені статтями про злочини проти довкілля), необхідно кваліфікувати тільки як злочини у сфері службової діяльності.

Аналіз санкцій статей про злочини проти довкілля свідчить про те, що до особливо тяжких злочинів віднесено лише кваліфікований склад умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ч. 2 ст. 252); до тяжких - порушення правил екологічної безпеки (ст. 236) та кваліфікований склад знищення або пошкодження лісових маси­вів (ч. 2 ст. 245); до злочинів середньої тяжкості - передбачені стат­тями 237, 243, 245, 246, 250, 251, та кваліфіковані склади злочинів, передбачених статтями 238, 239, 240, 241, 242, 248, 249, 253. Всі інші злочини проти довкілля є злочинами невеликої тяжкості.

Залежно від безпосереднього об'єкта злочини проти довкілля можна поділити на такі групи:

1. Злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238, 253);

2. Злочини, що посягають на встановлений порядок викорис­тання землі та її надр (статті 239, 239-1, 239-2, 240, 254);

3. Злочини, що посягають на встановлений порядок викорис­тання водних ресурсів та атмосферного повітря (статті 240, 241, 242, 243, 244).

4. Злочини, що посягають на встановлений порядок викорис­тання флори і фауни (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251, 252).