1. Членування мовленнєвого потоку

В-дь: Мовленнєвий потік членується на сегментні і суперсегментні фонетичні одиниці. До сегментних одиниць належать звуки, склади, такти, фрази та ін. Суперсегментними одиницями, що у потоці мовлення накладаються на існуючі сегменти, є наголос, інтонація, паузи. Фраза – відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. Такт – це частина фрази, об’єднана одним наголосом. Наголос – виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Інтонація – рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання. Ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Пауза – перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення.

2. Єтноспецифіка мовного спілкування

В-дь: Національно-культурна символіка тісно пов'язана з національно-культурними мов і культур. В мові будь-якого етносу наявна значна кількість національно-культурних символів і стереотипів. Знання цієї специфіки — важлива необхідна умова успішної міжкультурної комунікації

складова комунікативної компетенції носія інших культурно-мовних традицій, стереотипами, які впливають на менталітет та комунікативну поведінку носіїв різних

3. Мовознавство як наука: загальне та часткове, прикладне та теоретичне

мовознавство

В-дь: Конкретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, полоністика, богемістика, русистика) або групи споріднених мов (славістика, германістика, романістика тощо). Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови як людського засобу спілкування, а також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу. Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці мов, у практиці перекладу, навчання письма, читання, для уніфікування термінології тощо. Уся проблематика теоретичного мовознавства може бути зведена до трьох проблем: 1) природа й сутність мови, її організація; 2) відношення мови до позамовних явищ; 3) методологія мовознавства.

4. Комунікативний процес та його складові

В-дь: На сучасному етапі розвитку існує значна кількість підходів до аналізу дискурсу та виокремлення різних його типів. їх можна систематизувати з позицій різних галузей знань: ● Прагмалінгвістична ● Психологінгвістичний● Структурно-лінгвістичний опис● Лінгво культурний підхід● Дискурс як конгітивно-семантичне явище● Соціокультура

5. Природа і функції мови

Більшість вчених інтерпретують мову як явище соціальне. Ж Руссо,Дідро презентують соціологічний напрям у мовознавстві і схиляються до думки, що поза суспільством люина не може оволодіти мовою. Діти поза суспільствлом не можуть оволодіти мовою. Межі рас і мов не збігаються.. Це є одним підтвердження того, що мова не є біологічним явищем. Отже, мова не природне явище, вона має чітко виражений суспільний характер, бо тісно пов’язана із суспільством. Поза суспільством мова мертва.

Комунікативна – функція, спілкування, за якої мова вважається засобом людського

спілкування. (Фатична, емотивна, метамовна, прагматична, експресивна,

волюнтитативна.

Мислетворча – функція формування формулювання думки.