2. Зростання старшинського землеволодіння

• У ході Національно-визвольної війни було ліквідоване за невеликим винятком, велике землеволодіння, фільварково-панщинна система. Провідною формою господарювання стало козацько-селянське дрібне землеволодіння.

• Селянські дрібні господарства засновувалися на сімейній праці.

• Використовувалася вільнонаймана праця у маєтках козацької старшини.

Увага!

	В XVIІІ ст. відбувалася феодалізація козацької старшини: вона зосереджувала у своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків. Відбувалося зростання старшинського землеволодіння.

Старшинське землеволодіння існувало в двох формах

У приватно-спадковій: володіння землею не залежить від службового становища; п ередавалося в спадщину, розширювалося в процесі купівлі-продажу, обміну, дарування, застави

У тимчасово-умовній: з емля видавалася за службу на певний строк або аж до смерті.

Розширення старшинського землеволодіння відбувалося різними способами: займання вільних земель, захоплення козацьких та селянських земель, гетьманські надання та пожалування царського уряду „за службу великому государю” з фонду вільних військових маєтностей.

• Збільшувалося землеволодіння в Україні російських поміщиків

Після поразки Української революції старшина взяла курс на обмеження прав рядового козацтва:

• козакам забороняли вільно розпоряджатися землею;

• примусово використовували безкоштовну козацьку працю в старшинських маєтках;

• забороняли козакам торгувати горілкою;

• насильно переводили у посполиті.

• Козацтво розорювали:

• участь у всіх війнах Російської імперії;

• охорона південних кордонів від татар;

• будування каналів та фортець.

Не маючи змогу за власний кошт відбувати військову службу значна частина козаків змушена була виписуватися з козацького стану і займатися промислами, торгівлею, заробітчанством.

• Обмеження прав селян в XVIII столітті:

• Більшого поширення набуває феодальна рента – відробіткова, яка сягає п’яти і більше днів ;

• Водночас зберігається натуральна і грошова рента;

• Селяни відбували повинність на козацьку старшину, військові потреби (ремонт мостів, фортець).

• В 1873 р. указом Катерини ІІ селянство України було закріпачено.

3. Стан сільського господарства

Н а українських землях. Які входили до складу Росії в другій половині XVIII ст. посилювався кріпосний гніт і водночас відбувався розклад феодально-кріпосницької системи, в надрах якої формувався капіталістичний уклад.

У другій половині XVIII ст. основою економіки Лівобережжя і Слобідської України залишалося сільське господарство. Ґрунтуючись в основному на праці селян і відсталій техніці, воно розвивалося досить повільно.

Аграрний сектор розвивався екстенсивним шляхом: розширювалися посівні площі за рахунок степів на півдні.

Сіяли жито , ячмінь, овес, просо, гречку, горох, культивували кукурудзу, саджали картоплю.

Поступово виникали прогресивні тенденції та процеси :

• підвищення родючості ґрунтів шляхом підживлення;

• перехід до глибокої оранки ;

• зростання ролі зернового господарства;

• розширення площ садів, поява нових сортів, заснування щеплення дерев;

• поглиблення спеціалізації різних регіонів:

• Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощувані жита.

• Волинь – пшениці;

• Полісся – льону й коноплі;

• зростання товаризації сільського господарства;

• розвиток племінної та селекційної діяльності у тваринництві.